Спека, що почалася в другій половині липня, не встигла надто серйозно вплинути на номінальні показники врожаю зернових. За прогнозами, цього року їх зберуть понад 63 млн т, тобто буде побито торішній рекорд. Щорічну битву за врожай в очах чиновників уже виграно, але самі аграрії не поспішають радіти. Девальвація гривні підвищила вартість виробничих ресурсів в агросекторі на 40–50%, відповідно, зросла і собівартість вітчизняної продукції, що знизило її конкурентоспроможність на світовому ринку. Та й у 2013 р., при рекордному врожаї зернових у 63 млн т, рентабельність виробництва пшениці сільськогосподарськими підприємствами становила 2,4%, ячменю - 0,6, кукурудзи - 1,5%. У таких умовах не можна допустити додаткового збільшення витрат, адже питання забезпечення населення продовольством за доступними цінами особливо актуальне у часи економічних потрясінь.
Більш того, повторюючи кількісні показники 2013-го, цього року українське зерно значно втратило в якості. Тепла зима і надлишок опадів навесні призвели до того, що близько 60% усієї зібраної на сьогодні пшениці - це фураж. Попит на такий продукт в Україні стабільно невисокий. У зв'язку з проблемами у тваринництві кормове споживання пшениці рік у рік зменшується приблизно на 4–5%. Ціна на фураж уже знизилася на 200 грн/т і продовжить падіння, коли почнуть збирати кукурудзу, також використовувану як корм. Звісно, надлишок фуражного зерна міг би піти на експорт, але логістичні проблеми усередині України просто не дають значній частині товару вийти на світові ринки.
Минулого маркетингового року наша країна ввійшла до трійки найбільших світових експортерів зерна. За останні десять років український експорт зернових збільшився на 77%, що дало змогу Україні обійти за обсягами продажів Бразилію, Канаду, Аргентину. Водночас рентабельність вирощування зернових загалом у галузі становила лише 2% через те, що ціни на світовому ринку стрімко падали, а собівартість виробництва невблаганно зростала.
"Єдине, що втримало галузь на плаву, - спеціальний режим оподаткування для сільгоспвиробників. Податкові пільги доводять показник рентабельності до 12%. У самих аграріїв простір для маневру невеликий: їм залишається збирати врожай, при цьому берегти кожну копійку, інакше знову не вдасться заробити. А от від дій влади залежить багато чого. За останній час було кілька спроб скасувати податкові пільги для аграріїв. Якщо це станеться, тримати гроші на депозиті буде значно вигідніше, ніж обробляти землю. Важливо, щоб цю ситуацію розуміли і в Кабміні", - лобіює інтереси галузі в коментарі для DT.UA Володимир Макар, голова Української аграрної асоціації (УАА).
У свою чергу, уряд неодноразово заявляв про наміри перевести великі аграрні холдинги на загальну систему оподаткування за податком на додану вартість з 2015 р. Існуюча нині система передбачає спецрежим обкладання ПДВ, фіксований сільгоспподаток і звільнення від ПДВ операцій з експорту зерна.
Граючи на руку титанам виробництва (за рахунок можливості одержувати чималу вигоду від "оптимізації" податкових платежів у реальних і не зовсім виробничих ланцюжках і операціях зв'язаних компаній), вона позбавляє держбюджет країни істотної частки доходів.
При цьому корисність існуючої системи для середніх і дрібних виробників досить сумнівна, тому що у більш вигідних конкурентних умовах опиняються саме агрохолдинги (і що більші, то вигідніше), а дрібні й середні фермерські та колективні господарства поступово загинаються і вмирають. При цьому великі агрокомпанії традиційно лідирують за обсягами бюджетного відшкодування ПДВ. Тільки за липень цього року один із найбільших українських експортерів зерна ТОВ "Кернел Трейд" одержало понад 175,8 млн грн, ПАТ "Миронівський хлібопродукт" - 123,2 млн, ПАТ "Миронівський завод з виготовлення круп і комбікормів" - 233 млн грн.
Переведення великих агропідприємств на загальну систему оподаткування зі збереженням податкових пільг (а ще краще - з розробкою і запровадженням ефективної та прозорої системи адресних дотацій і компенсацій) середнім і дрібним виробникам могло б підтримати розвиток сектора, не дозволяючи великим агрохолдингам зловживати з відшкодуванням ПДВ. На словах чиновники демонструють заклопотаність цією проблемою.
Так, на останньому засіданні Кабміну прем'єр Яценюк заявив, що уряд працюватиме над тим, аби зберегти пільгову систему оподаткування для 90% середніх і дрібних агропідприємств - ПДВ буде відшкодовуватися агрофірмам з річним розміром виручки не більш як 20 млн грн. Решту 10% великих гравців ринку переведуть на загальну систему оподаткування. Однак чи судилося всім цим благим намірам бути реалізованими на практиці? Днями у Верховній Раді вже розглядався законопроект, що передбачав переведення з
1 січня 2015 р. агровиробників, які обробляють понад 1 тис. га і з щорічним оборотом понад 20 млн грн, на загальну систему обкладання ПДВ. Однак його не підтримали.
Хай там як, доти, доки АПК не досягне певного рівня запровадження нових технологій і розвитку інфраструктури галузі, які дали б змогу українським аграріям конкурувати з фермерами з інших країн, говорити про рентабельність середнього і малого агробізнесу не доводиться. Зараз, зважаючи на все, єдиний спосіб збільшити рентабельність - це підвищити врожайність.
За оцінками Української зернової асоціації (УЗА), у найближчі роки Україна цілком здатна збільшити обсяги виробництва зернових до 100 млн т щороку. Але поспішати з цим не варто, поки не вирішено логістичні проблеми ринку. На сьогодні вітчизняні виробники не можуть забезпечити зберігання і транспортування навіть половини виробленого зерна.
Нині на ринку спостерігається катастрофічний дефіцит сертифікованих потужностей для зберігання зернових та олійних культур. Працюючі склади можуть зберігати близько 30 млн т зерна, що вдвічі менше від валового збору. А згідно із загальноприйнятими нормами місткість зернових складів має покривати валовий середньорічний збір з коефіцієнтом 1,2. Фактично лише половина врожаю зберігається в належних умовах, тоді як значна його частина просто псується в мішках (за різними оцінками, втрачається від 15 до 30%). "Якщо торішні втрати зерна перевести в грошовий еквівалент, то ми змогли б побудувати близько 300 нових елеваторів, - розповідає Олександр Сокирин, радник голови Аграрного союзу України (АСУ). - Звичайно, вигідніше реконструювати старі елеватори, там уже є готова інфраструктура і потужності, амортизаційні витрати значно нижчі. Але проблем середнього і дрібного бізнесу це не вирішить".
Для виробника зберігання зерна на "чужих" елеваторах економічно невигідне. Дефіцит породжує досить високі тарифи. Продавати зерно, як кажуть, "прямо з поля" також нерентабельно, оскільки ціни на зерно сезонні, а проста формула "що довше зерно зберігається, то воно дорожче" працює безвідмовно. Отже, якщо виробник хоче зберегти вирощений урожай і не втратити доходу, йому необхідно мати свої потужності для зберігання, а це потребує астрономічних інвестицій від 260 дол./т і можливо тільки за наявності необхідної для будівництва земельної ділянки.
На жаль, одержання кредиту для аграріїв поєднане з певними труднощами навіть при стабільній роботі банківської системи. У нинішніх умовах кредитування сезонного бізнесу з високими ризиками стало практично неможливим. Держава спробувала було скористатися бразильським досвідом і запровадити інноваційний спосіб кредитування агробізнесу - аграрні розписки. Однак далі декларацій справа не пішла.
Закон "Про аграрні розписки" набув чинності ще в березні 2013 р. Згідно з ним аграрії мають можливість одержувати матеріально-технічні ресурси і фінансові кошти в борг під заставу майбутнього врожаю. Але, попри навіть прийняття закону і підзаконних актів, повноцінний оборот і випуск таких розписок в Україні не розпочатий. Більш того, багато учасників ринку взагалі не знають про існування такої можливості одержання кредитних коштів. Мабуть, головною перевагою аграрних розписок є прив'язка зобов'язань позичальника до кількості товару, а не його вартості, що дуже актуально, враховуючи хронічне зниження цін на ринку зернових. Як саме цей принцип може бути реалізований на практиці, сказати поки що складно.
Залишилися актуальними і проблеми з транспортуванням зернових. Місткість портових терміналів в Україні не набагато перевищує 2,3 млн т при експорті понад 30 млн т. Одеський і Миколаївський морські порти, на які припадає майже 60 і 25% від загальної частки перевалки зернових відповідно, цього року прийняли на себе ще й навантаження кримських портів. Воно хоч і незначне, близько 5%, та все одно провокує постійну перевантаженість терміналів. Інвестувати в розширення діючих потужностей у нинішніх реаліях практично ніхто не хоче.
"Щоб збільшити кількість портових терміналів, необхідний певний інвестиційний клімат. Інвестор має чітко розуміти, що за період, на який робляться інвестиції, держава неухильно виконуватиме встановлені правила гри. На жаль, останнім часом до спроб переписати Податковий кодекс вдаються мало не щомісяця. Такий бізнес-клімат сприятливим для інвестицій не назвеш", - вважає Володимир Макар.
Не втрачає актуальності і нестача залізничних потужностей для транспортування зерна. Парк зерновозів становить близько 12 тис. вагонів і може забезпечити перевезення не більш як 40 млн т на рік. Однак, за оцінками експертів ринку, у робочому стані перебуває не більш як 8 тис. вагонів. Завантаженість їх сезонна, відповідно, обновляти парк зерновозів, з позиції "Укрзалізниці", невигідно. Але для забезпечення потреб аграріїв необхідно збільшити кількість таких вагонів мінімум на 6 тис. Торік під час експортного піку виробники були змушені знижувати вартість зерна і продавати його за цінами покупця. У результаті минулого року галузь зазнала збитків у розмірі близько 20 млрд грн.
"На цей час вартість перевезення власним вагоном лише на 11% нижча від вартості перевезення вагоном "Укрзалізниці" (з урахуванням повернення порожнього вагона). Це робить придбання власних вагонів з боку агробізнесу нерентабельним. А нові зерновози Україні необхідні, по-перше, через зростання обсягів урожаю, по-друге, через старіння і зменшення кількості зерновозів, - пояснює голова УАА. - У тарифах треба передбачити значно більший стимул для придбання власних зерновозів. Перевезення власним зерновозом мають стати дешевшими, ніж вагоном "Укрзалізниці", принаймні на 25%".
Поки що вирішення цієї проблеми немає. На сьогодні у структурі "Укрзалізниці" перетинаються два інтереси - оператора самої залізниці та власника рухомого складу. Саме це і обмежує роботу приватних операторів, які могли б вкладати гроші у відновлення парку вагонів. За твердженням експертів АСУ, рік у рік стає вигідніше транспортувати зерно автотранспортом.
Більш того, в останніх числах липня "Укрзалізниця" майже на 40% підвищила тарифи на транспортування зерна в межах України і на 12,5% - на його експортні поставки. Звісно, це підвищить витрати аграріїв і, за підрахунками Українського клубу аграрного бізнесу, призведе до зменшення закупівельних цін на зерно в сільгоспвиробників мінімум на 5%.
Цього року додалося ще кілька факторів, що підвищують собівартість вітчизняної агропродукції: з 26 липня митом у розмірі 55% почали обкладатися білоруські складні добрива, а до вересня Мінекономрозвитку планує запровадити мита і на агрохімію, завезену з РФ. Звичайно, подорожчання добрив не додасть грошей у скарбничку аграрія.
На жаль, для вітчизняних виробників високий урожай зерна - це така сама проблема, як і низький. Висока врожайність - це світовий тренд, який завжди приводить до зниження вартості зернових: днями, наприклад, світові ціни на пшеницю досягли мінімального значення за останні чотири роки. З початку року ціна знизилася на 27% і, за оцінками аналітиків Чиказької товарної біржі, у четвертому кварталі впаде ще на 7,2%. Аналогічна ситуація спостерігається і на вітчизняному ринку: тільки за два перші тижні нового маркетингового року українські пшениця і ячмінь подешевшали в середньому на 10%. При цьому собівартість виробництва зернових зростає постійно, і не без участі держави. У результаті утворюється замкнуте коло: уряд і радий би скасувати дотації аграріям, але не може, тому що запроваджує мита і збори, які зводять до нуля рентабельність виробництва. За оцінками УАА, раніше 2025 р. скасування дотацій сільгоспвиробникам неможливе, вони просто не витримають навантажень ринку.
За відсутності адекватних механізмів кредитування і низького рівня інвестиційної привабливості єдиний шанс хліборобів зробити свій бізнес прибутковим - продовжувати підвищувати врожайність, використовуючи високоврожайні гібриди і нові технології землеробства. Але де зберігати і як перевозити збільшений урожай - питання, на які поки що немає відповідей.