«До університету надійшли серйозні погрози. Двері всіх будівель зачиняються. Загасіть світло в аудиторіях і не підходьте до вікон», — таке повідомлення минулого тижня я й мої студенти одержали посередині денних занять в університеті імені Вашингтона та Лі в штаті Вірджинія. Нас випустили лише за п’ять годин, після того як кожну будівлю обшукали озброєні до зубів загони поліції. Студенти та викладачі, замкнені в аудиторіях, нудилися, скаржилися на незручності, але подиву не висловлювали. «Чесно кажучи, я очікував чогось подібного», — сказав мені один колега.
Річ не лише в тім, що стрілянина в громадських місцях стала в США буденністю, а й у тім, що після нападу ХАМАСу на Ізраїль 7 жовтня Америку захлеснули політичні пристрасті. Навіть у моєму невеликому університеті, де всі одне одного знають і де, за старовинним звичаєм, незнайомі люди вітаються одне з одним, відбулися дві ворожі одна одній демонстрації. Спершу — проізраїльська, яка вшанувала пам’ять жертв терористичної акції ХАМАСу, а потім — пропалестинська, що залишила по собі десятки палестинських прапорців, увіткнутих у газон перед бібліотекою.
Протести відбулися майже в усіх університетах США. У деяких, зокрема Корнелльському та Колумбійському, а також коледжі Купер Юніон у Нью-Йорку, демонстрації ледь не перетворилися на побоїще.
Майже на всіх протестах демонстранти скандували римоване гасло, що в перекладі з англійської звучить так: «Від ріки до моря Палестина буде вільною!». Активісти навіть спроєктували ці слова на стіну університету у Вашингтоні. Це гасло в короткій формі відображає позицію ХАМАСу: державу Ізраїль, розташовану між річкою Йордан і берегом Середземного моря, треба знищити. Можливо, американські демонстранти не розуміли, що за такого розкладу мають бути знищені й мільйони ізраїльтян, які живуть там.
Деякі гасла протестувальників мали явно антисемітський характер, але загалом пояснити пропалестинські демонстрації старомодним антисемітизмом не можна.
В антиізраїльських і пропалестинських демонстраціях брали активну участь і ліволіберальні єврейські організації. Так, у Вашингтоні та Нью-Йорку тисячі членів організації «Єврейський голос за мир» виступили проти Ізраїлю. Багато хто був одягнений у сорочки з написом «Не від нашого імені», а на розгорнутих банерах із вимогою негайно припинити вогонь було зазначено: «Палестинці мають бути вільними». Позаминулих вихідних ця група заблокувала в годину пік головний залізничний вокзал Нью-Йорка, відтак 400 протестувальників було заарештовано.
Для багатьох американських демонстрантів Ізраїль і Газа — це країни, населені не людьми, а набором знайомих штампів, що їх десятиліттями просували СРСР і ліволіберали, котрі раніше співчували радянському ладу, а нині — Путіну. Ізраїль у цьому баченні — символ капіталізму, расизму, соціальної нерівності та колоніалізму. Газа — це пригноблений робітничий клас і расова меншина.
Такий погляд на війну в Ізраїлі підтримує, наприклад, партія Democratic Socialists of America, яка закликала США на початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну «вийти з НАТО й покласти край імперіалістичному експансіонізму, який створив підґрунтя для цього конфлікту». Ця партія організувала пропалестинську демонстрацію в Нью-Йорку за день після нападу ХАМАСу на Ізраїль, але не висловила співчуття жертвам в Ізраїлі. (Нагадаю, що під час цього нападу було вбито 1400 мирних жителів і взято в заручники понад 200, у тому числі літніх людей і дітей.) Навіть деякі члени DSA, зокрема членкиня Палати представників Александрія Окасіо-Кортес, вирішили, що така байдужість до жертв теракту не відповідає елементарній людяності.
Неважко припустити, що більшість молодих демонстрантів погано розбирається в складній історії відносин Ізраїлю, палестинців, Єгипту, Сирії, Ірану, Росії та США, а також Організації звільнення Палестини, Хезболли та ХАМАСу.
Та для емоцій не потрібні точні знання, а саме емоції відіграють у політичних симпатіях величезну роль.
Байден і його адміністрація беззастережно підтримують Ізраїль. Пропалестинська молодь навряд чи голосуватиме за ультраправого Трампа в піку Байдену, але з почуття протесту може від Байдена відпасти. Тим часом молодь — це та група виборців, на яку розраховують демократи на виборах 2024 року.
До того ж відмовитися підтримувати Байдена може частина латиноамериканської й афроамериканської меншин, які сприяли його перемозі 2020 року. Серед цих виборців також зростає невдоволення підтримкою Ізраїлю. Крім банального роздратування тим, що уряд витрачає значні суми на підтримку чужих, деякі афроамериканці проводять паралель між боротьбою палестинців і боротьбою афроамериканців із расизмом. У соцмережах, де є хештеги #BLM/PLM, можна зустріти таке гасло: «Життя чорних ВАЖЛИВІ. Життя палестинців ВАЖЛИВІ». (Варто зазначити, що євреї та араби належать до однієї расової групи: й ті, й інші є семітами.)
Саме чорношкірі та латиноамериканські демократи в Конгресі найбільш критично налаштовані стосовно політики Байдена на Близькому Сході. Всі 18 членів Палати представників, які підписали резолюцію, що закликає до «негайної деескалації та припинення вогню в Ізраїлі й окупованій Палестині», були з нацменшин. Показово, що дев’ятеро з них, які також проголосували проти резолюції, в якій стверджується, що Ізраїль «не є расистською державою або державою апартеїду», раніше голосували проти підтримки України.
Саме на підтримку національних меншин і ультраліву молодь може тепер розраховувати позапартійний кандидат у президенти, афроамериканець, колишній професор Принстонського та Гарвардського університетів і почесний голова DSA Корнел Вест. Він є давнім прихильником Палестини та противником Ізраїлю. У нинішній війні Ізраїлю з ХАМАСом Вест звинувачує США.
Вест — пропутінський кандидат. У разі перемоги на виборах він (як і Дональд Трамп) обіцяє демонтувати НАТО, яке, крім усього іншого, вважає винним у нападі Росії на Україну. Шансів перемогти в ліворадикального кандидата, який балотується, за його власними словами, «щоби покласти край залізній хватці панівного класу та забезпечити справжню демократію», практично нуль. Однак його кампанія на виборах 2024-го може відволікти від Байдена вирішальну кількість виборців, що призведе до перемоги Трампа.
Крім того, Байдену загрожує небезпека втратити виборців арабського походження. У США мусульмани становлять невеликий відсоток населення, але мають величезний вплив у таких штатах, як Мічиган. Згідно з аналізом Emgage, організації, що прагне зміцнити політичний вплив американських мусульман, у Мічигані проживають понад 200 тисяч американських виборців-мусульман, із яких 146 тисяч узяли участь у виборах 2020 року й переважно голосували за Байдена. Отже, Байден, який у Мічигані здобув перевагу лише в 155 тисяч голосів, своєю перемогою в цьому штаті завдячує мусульманським виборцям.
Та нині саме в Мічигані пропалестинські демонстранти несли розтяжки зі словами «Байдене, тобі від нас не втекти. Ти відповіси за геноцид». Як і ліволіберальна молодь, мусульманські виборці, найімовірніше, не голосуватимуть за Трампа, за каденції якого в разі перемоги відновлять заборону на в’їзд до країни мусульман із деяких країн Близького Сходу й, цілком імовірно, припинять гуманітарну допомогу Газі. Однак і їхня підтримка Байдена на сьогодні значно ослабла.
У зверненні до націй із Овального кабінету 20 жовтня Байден заявив, що глибоко переживає трагічну загибель палестинців унаслідок воєнних дій Ізраїлю. Згадав він і шестирічного хлопчика з родини палестинських іммігрантів, убитого через ісламофобію в передмісті Чикаго. Він також заявив, що в Штатах немає місця ісламофобії й антисемітизму, які загострилися в країні після 7 жовтня. «Ми маємо беззастережно засудити антисемітизм. Ми також маємо беззастережно засудити ісламофобію», — сказав президент. Але навряд чи ці слова примирили нині мусульманських виборців із політикою президента щодо Ізраїлю.
Звісно, все ще може змінитися. Політичні емоції рідко бувають довговічними. Мине рік, і перед американськими виборцями постануть інші проблеми й, можливо, геть інші почуття керуватимуть їхніми політичними симпатіями.