Цього місяця виповниться рівно рік вторгнення Росії в Сирію і два з половиною роки її війни проти України в Донбасі. В своїй сирійській авантюрі російські військові активно бомбардували області, населені мирними мешканцями, використовуючи все, що тільки мають у арсеналі: термбаричні, кластерні і запальні снаряди. Вони вбили понад три тисячі мирних сирійців.
Ці смерті не випадкові, а необхідна частина російської стратегії, націленої на те, щоб придушити регіони, які повстали проти диктатури кремлівського союзника – сім'ї Башара Асада, яка й сама влаштувала численні газові атаки, голод і систематично катує людей.
На Сході України загинули близько десяти тисяч людей, половина з яких – мирні мешканці і українські військові. Тривалість і інтенсивність цього конфлікту повністю залежить від РФ. Адже без російської зброї, солдатів і грошей війна закінчилася б вже завтра.
Але попри те, що сотні тисяч людей виходили на вулиці великих міст Західної Європи і США, протестуючи проти американського вторгнення в Ірак чи, наприклад, проти операцій Ізраїлю в Секторі Газа у 2014 році, російські війни в Сирії і Україні не стали підставою для жодної настільки ж масової демонстрації і західному світі.
Якщо помилковий удар армії США по госпіталю в Афганістані у 2015 році викликав хвилю осуду, то на російські методичні бомбардування медичної інфраструктури в Сирії західне суспільство відповіло мовчанням. Про це на сторінках Atlantic Council пише історик Каліфорнійського університету Ендрю Корнблут.
Він також підкреслює, що мешканці Заходу також не критикують Кремль за його роль у посиленні хвилі біженців, хоча ЄС напряму від цього страждає. І така тенденція, на думку автора, не малозначуща, оскільки так чи інакше громадськість на Заході має великий вплив на політиків, які ухвалюють важливі рішення.
Нинішня гуманістична свідомість часто згадується в якості одного з найбільших західних здобутків, але байдужість західного суспільства до російських злочинів викриває основну ідеологію, яка збереглася в якості артефакту Холодної війни. Створена в часи, коли доля світу визначалася біполярним змаганням між США і СРСР, гуманістична критика налаштована сприймати двох легко впізнаваних гравців і просту риторику. Її терпимість до двозначності дуже низька.
"Таким чином, хитка і отруєна корупцією українська демократія чи все різноманіття сирійських повстанців не відповідають образу "хороших хлопців", який потрібен західній уяві", - йдеться в статті.
Автор зауважує, що, як не дивно, Росія отримала низку переваг від втрати свого статусу супердержави і пов'язану з ним надзвичайну увагу. В той час, як американський мілітаризм був жорстко засуджений, Москва, вийшовши із поля уваги, змогла зберегти найбільший у світі ядерний арсенал і відбудувати потужну армію, здатну захопити більшу частину Європи.
Звільнена від потреби доганяти Америку у світі і зійшовши з міжнародної сцени, Росія змогла безсоромно демонструвати свою військову силу, залякуючи сусідів від Балтії до Японії. При цьому, вона продовжує пожинати плоди від своєї ролі у минулому в якості головного опонента США в часи Холодної війни. Для мільйонів людей на Заході, які вважають американську гегемонію загрозою для миру в світі, Росія лишається в статусі необхідної і навіть бажаної сили противаги. І так вважають, наприклад, німецький міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмаєр чи викривач Джуліан Ассандж.
На додачу, мешканці Заходу не можуть критикувати те, про що не знають. Падіння "залізної завіси" не призвело до зростання розуміння Росії населенням, а якраз навпаки. Якщо навіть в часи Холодної війни знання мешканців заходу про Росію і Східну Європу були дуже поверховими і рідко виходили за рамки стереотипів, скорочення російської важливості лише посилило ілюзію американської всемогутності.
"Згадки про американське поширення новин, реклами, поп-культури по всьому світу, створюють тінь, в якій Росія може безпечно і непомітно організовувати свої гібридні війни", - вважає експерт.
Натомість після розпаду СРСР, США лишилися не лише єдиною супердержавою, а й "причиною всіх світових бід" в очах багатьох. Заклопотаність мешканців Заходу помилками Америки і її союзників призвела до появи такого собі "зворотного націоналізму", в якому люди змагаються, хто далі зайде в самокритиці.
Автор визнає, що Захід дійсно робить багато речей, достойних критики. Але одностороння зосередженість на власній вині – це свідчення високих стандартів, які він встановив для себе, а не його "злої природи".
"Нажаль для України і Сирії, Володимир Путін розуміє краще, ніж багато хто на Заході, що в демократія, висловлена в дипломатичних нотах і офіційних заявах, не замінить тієї, яка відбувається на вулицях і в соціальних мережах. До тих пір, поки європейське і американське суспільство не відправлять у минуле міф про західну монополію на насильство, війни Путіна будуть продовжуватися", - йдеться в статті.
Тим часом, головний дослідник Інституту міжнародних відносин Праги і член Європейської ради з закордонних справ Марк Галеотті пише на сторінках Vox, що Росія не може перемогти у війні проти України. Оскільки українська армія стала сильнішою, досвідченішою і краще забезпеченою, ніж два роки. Україна може справедливо заявити, що її армія єдина в світі з досвідом участі у танкових боях проти Росії і єдина, хто знає, наскільки росіяни вправні з безпілотниками і сучасними електронними методами війни.
Раніше експерт з питань Росії Саймон Сараджян писав на сторінках The National interest, що повномасштабна війна проти України поки що непотрібна Росії. Тому що окупація ще більшої частини територій сусідньої країни ніяк не допоможе Москві досягти бажаний цілей, таких як скасування санкцій і покірність Києва.