У своїй промові про стан країни в 2002 році, лише через п’ять місяців після терористичної атаки 11 вересня, пов’язаної з Аль-Каїдою, президент Джордж Буш назвав три країни, які він вважає «Віссю зла»: Ірак, Іран і Північну Корею. Сучасний стан речей у колонці для The Hill аналізує Меррілл Метьюз, науковий співробітник Інституту політичних інновацій у Далласі, штат Техас.
«Ці держави та їхні союзники-терористи утворюють вісь зла, яка озброюється, щоб загрожувати миру у світі. Шукаючи зброю масового знищення, ці режими становлять серйозну та зростаючу небезпеку. Вони можуть надавати цю зброю терористам. Вони можуть напасти на наших союзників або спробувати шантажувати Сполучені Штати», — говорив Буш.
За останні 20 років багато чого змінилося, включно з Віссю. Це вже не відносно малі держави-невдахи. Вісь наразі включає чимало країн з великою економікою, великою армією і, що найгірше, з експансіоністським баченням. Одна річ не змінилася: усіма державами Осі та багатьма країнами, які приєдналися до них, керують сильні авторитарні лідери і шансів позбутися їх у громадянського суспільства немає.
Більше країн. Які країни складають нинішню вісь зла? До мого списку входять Китай, Росія, Іран і Північна Корея як основні воюючі сторони. З відходом Саддама Хусейна Ірак не є такою проблемою, як був тоді, коли Буш визначав свою вісь.
Крім того, низка контрольованих диктаторами країн є тісно пов’язаною з Віссю, хоча логічним було б стверджувати, що одна або кілька з них насправді є її частиною. Серед них, зокрема, Венесуела, Куба, Сирія, Нікарагуа та Білорусь.
Але є також країни, які хоч і не приєдналися до Осі, але відмовляються засуджувати експансіоністські зусилля Росії та Китаю та порушення прав людини і продовжують підтримувати з ними стосунки. Найбільшу тривогу викликають Індія та Туреччина.
Великі економіки. Якщо що всі три країни Осі Буша були і досі є країнами з занепадаючими економіками — з хронічним безробіттям і розгулом злочинності, у випадку нової Осі все не так.
Будучи другою за величиною економікою світу, Китай залучає до мережі безліч фінансових і промислових ресурсів. І Китай, і Росія мають величезні природні ресурси.
Нова вісь значно посилила контроль над територіями та людьми. Спільно із деякими дружніми країнами вони контролюють більшу частину Азії. І їхня близькість дозволяє їм розширювати торгівлю між собою та переміщувати заборонені, або санкційні товари (наприклад, зброю, нафту та газ, наркотики тощо) через кордони. Наприклад, у той час як Захід намагається відмовитися від російської нафти та газу, Китай та Індія активніше використовують ці ресурси. Іншими словами, розмір, фінанси та природні ресурси нової Осі та її друзів можуть дозволити їй стати напівізольованим торгово-економічним блоком, зводячи нанівець вплив зусиль Заходу ізолювати та застосовувати санкції до будь-яких нечесних гравців.
Експансіоністські зусилля. Чи не найбільшою зміною за останні 20 років стали експансіоністські зусилля нової Осі.
Ані Росія, ні Китай не задоволені своїми нинішніми кордонами. Обидві країни розширюються або, принаймні, намагаються. Нещодавнє неспровоковане вторгнення Росії в Україну відбулося після інших нападів, таких як захоплення нею Криму в 2014 році. Тож сусідні країни, такі як Естонія та Молдова, побоюються, що вони можуть стати наступною стравою в російському меню.
Китай бере участь у дещо іншому виді експансії. Він вже поглинув Гонконг за роки до того, як це було дозволено угодою з Великою Британією. І зараз розглядає Тайвань, як свою наступну жертву. Але немає підстав вважати, що Китай задовольниться отриманням Тайваня. Експансіоністи будуть розширюватися.
Китай побудував острови в Південно-Китайському морі і перетворив їх на військові бази. Він укладає фінансові та інфраструктурні угоди з кількома невеликими країнами — політика, відома як Ініціатива «Один пояс, один шлях», що, зрештою, надасть Китаю логістичні та військові вигоди.
І хоча експансіоністські мрії російського президента Владіміра Путіна тепер очевидні для всіх, Китай досі заперечує будь-які подібні наміри. Однак нарощування військової сили Китаю говорить про інше.
Китай має найбільшу армію у світі, 2 мільйони військовослужбовців , що приблизно на 50 відсотків більше, ніж у Сполучених Штатів. Він також має найбільший флот у світі, 777 суден (станом на 2020 рік). У Росії – 603, у США – 490.
Звичайно, найбільший флот не означає, що він найпотужніший. World Population Review зазначає, що Міністерство оборони США підраховує відповідні судна по-іншому і стверджує, що Китай має 355 кораблів, а Сполучені Штати — 293. Крім того, Сполучені Штати також мають більше за Китай кораблів високої вартості, таких як авіаносці.
Зважаючи на все це, дивує, навіщо Китаю найбільші у світі армія і флот, якщо його наміри мирні.
І хоча Іран не є великою військовою державою, нещодавно ми дізналися, що він виробляє та продає Росії зброю, особливо «безпілотники-камікадзе».
За 20 років, відколи Буш визначив свою версію «Осі зла», кількість країн і рівень загрози зросли. І все це починає нагадувати 1930-ті роки.