UA / RU
Підтримати ZN.ua

З ким готується воювати Лукашенка й чи відправить він війська в Україну?

Автор: Володимир Кравченко

Самопроголошений президент Білорусі Аляксандр Лукашенка знову нагадав про себе. Цього разу заявивши, що Білорусь не хоче воювати, але готується до війни. «Нікому не вірте, що ми хочемо воювати. Ми готуємося до війни, я про це кажу відверто. «Хочеш миру — готуйся до війни», — не я це придумав. Це дуже правильно сказано», — заявив Лукашенка. За його словами, в республіці ведеться необхідна підготовка відповідних підрозділів, до військ постачають різні види озброєнь і техніки.

Раніше Лукашенка вже обговорював із командувачем Північно-Західного оперативного командування Аляксандром Науменкою можливий напад на Сувалкський коридор — територію Литви та Польщі, розташовану між Білоруссю та Калінінградською областю РФ. А з 5 квітня в Білорусі здійснюють чергову перевірку боєздатності збройних сил. Водночас Лукашенка запровадив sms-повістки й посилив покарання для тих, хто ухиляється від призову до армії.

Читайте також: У Євросоюзі вкотре заявили, що не визнають Лукашенка президентом Білорусі

То до якої ж війни готується Лукашенка? Й до чого готуватися Україні? Країнам — членам НАТО й передусім Польщі, Латвії, Литві та Естонії? До того, що з території Білорусі російські війська знову вторгнуться в нашу країну або нападуть на держави — члени Альянсу, а білоруські солдати будуть серед агресорів? Судячи із суперечливих слів Лукашенки, такої загрози виключити не можна.

В коментарі ZN.UA опитані експерти по-різному оцінили заяви самопроголошеного президента Білорусі.

Запрошений експерт берлінського Центру Карнегі Артем Шрайбман звертає увагу на те, що Лукашенка не сказав нічого нового: в тій чи тій варіації він постійно говорить про війну.

Головний редактор інтернет-видання «Хартія-97» Наталя Радіна стверджує, що самопроголошеного президента треба розуміти буквально: він погрожує й Україні, й Заходу, готуючись до нападу.

Народний депутат України Богдан Яременко, який упродовж багатьох років займається білоруським кейсом, вважає: заяви Лукашенки — це демонстрація лояльності російському лідерові, елемент його гри з Путіним. Мета цієї гри — залишитися живим і при владі.

Читайте також: У розвідці Естонії прокоментували можливість вступу Білорусі у війну в Україні

Нині Лукашенку розглядають як геть несамостійну постать, готову виконати все, що накаже Путін. Частка правди в такій оцінці є: із серпня 2020 року, відколи Мінськ опинився в міжнародній напівізоляції, персональна залежність Лукашенки від хазяїна Кремля різко зросла. Власне, як і залежність Білорусі від Росії, хоча Мінськ і намагається розбавити ці відносини між клієнтом і патроном, розвиваючи контакти з Китаєм, арабськими монархіями й африканськими державами.

Як зазначив Артем Шрайбман, 65% білоруського товарного експорту припадає на Росію, а значна частина третини, що залишилася, залежить від російської логістики — автомобільних доріг, залізниці й портів. Реальність є такою, що РФ фактично дотує білоруську економіку, а сума білоруського боргу Москві перевищує 8 млрд дол. Така залежність звужує Лукашенці поле для маневру: за кожен новий транш або відтермінування виплат за кредитом він змушений іти на дедалі більші поступки.

«Його режим існує завдяки Кремлю», — констатує Наталя Радіна. Водночас Лукашенка має певну автономію у внутрішній політиці, економіці, кадрових рішеннях. Але ступінь автономії не варто перебільшувати. «Вона закінчується, коли йдеться про оборонний сектор, військові та геополітичні інтереси Росії. Й не варто забувати, що російська влада вважає незалежність Білорусі, так само, як і України, непорозумінням», — зазначає Артем Шрайбман.

Водночас відкритим залишається питання, наскільки Лукашенка контролює білоруські силові структури. Також невідомо, як поведуться армія, внутрішні війська та спецслужби в разі, якщо Кремль захоче встановити повний контроль над другою частиною Союзної держави, поставивши на чолі Білорусі свою людину. Чи будуть вони лояльними до самопроголошеного президента? Чи перейдуть під російські прапори? Як зауважив Шрайбман, складно оцінити настрої в такій закритій системі.

Втім, наразі Кремль не здійснює спроб змістити Лукашенку, з яким у Путіна нині — період теплих взаємин.

Зважаючи на все, ці взаємини не зіпсували одкровення Лукашенки, який заявив, що підозрювані в теракті в «Крокус Сіті Холі» «у Білорусь ніяк не могли зайти. Вони це бачили. Тому відвернулися й пішли на ділянку російсько-українського кордону». Ці слова повністю обнулили брехливу путінську версію, буцімто терористи «намагалися втекти й рухалися у бік України, де для них було заздалегідь підготовлено «вікно» для переходу кордону».

Читайте також: «Піду, піду, піду»: Лукашенко заявив про намір знову «балотуватись» у президенти Білорусі

На думку експертів, Лукашенка прохопився про плани терористів перетнути білоруський кордон, оскільки бажав таким піаром продемонструвати внутрішній аудиторії власну значущість, надаючи допомогу Росії та Путіну. Зокрема Богдан Яременко вважає, що в такий спосіб самопроголошений президент Білорусі намагається нагадати про себе, показати, що він іще потрібен.

Звісно ж, роль клієнта не влаштовує Лукашенку: він бачить у своїй залежності від Кремля загрозу собі, своїй родині, своїй владі. Але після виборів 2020 року Лукашенка позбавив себе можливості вести самостійну партію, граючи на суперечностях Росії та Заходу. У підсумку політика його авторитарного режиму, природно дрейфуючи, стає дедалі більш проросійською. Водночас у офіційному наративі залишається трохи місця й для незалежної Білорусі.

Лукашенка, який турбується про стабільність свого режиму, всіляко уникає безпосередньої участі білоруських військових у вторгненні в Україну. І це йому вдається. Одна з причин — російсько-українська війна є вкрай непопулярною в білоруському суспільстві: як зазначає Шрайбман, згідно з даними соцопитувань, не більш як 5% білорусів бажають брати участь у війні з Україною. Ще одна причина — білоруська армія невелика за чисельністю, а Москва успішно реалізує плани щодо мобілізації росіян.

«Платою за таку поведінку союзника Росії стало те, що Білорусь стала плацдармом для російських БТГ, які наступали на Київ, місцем базування російських літаків, що обстрілювали українські міста й села», — зазначає Богдан Яременко. Зі свого боку Наталя Радіна звертає увагу на те, що Білорусь надає полігони для навчання російських контрактників і мобілізованих. За її словами, очікується, що нова партія російських військових приїде на навчання до її країни навесні чи влітку.

До того ж, хоча білоруські війська не беруть участі в російському вторгненні, а в самій Білорусі нині немає великих російських підрозділів, є постійний ризик нового наступу росіян із білоруської території. Наразі загрози вторгнення з півночі немає. Та що буде влітку? Загалом у військових планах Москви Мінськ свою роль відіграє, змушуючи Київ відтягувати для захисту свого північного кордону частину українських резервів, таких потрібних на Авдіївському, Запорізькому, Лиманському й інших напрямках.

Читайте також: У ЗСУ не відкидають варіанту поновлення авіаударів зі сторони Білорусі

Окрім того, як зазначив Артем Шрайбман, Росія використовує Білорусь, по-перше, як виробничу базу для виконання оборонних замовлень для російського Міноборони. По-друге, як джерело поповнення військової техніки й озброєння. По-третє, Білорусь для Росії з тактичного плацдарму в російсько-українській війні перетворилася на стратегічний майданчик протистояння із Заходом, НАТО. Цього Путін досяг, зокрема, й розмістивши на білоруській території тактичну ядерну зброю.

 Зважаючи на все, наразі Путіна влаштовує така пасивна роль Білорусі в російсько-українській війні. А якби ні, то він зробив би все, щоби змусити Лукашенку взяти безпосередню участь у бойових діях. Зі свого боку самопроголошений президент Білорусі робитиме все, щоб уникнути прямого втручання його країни у війну. Адже ситуація 2024 року відрізняється від ситуації 2022-го: цього разу Україна не терпітиме ударів по своїй території, а завдасть удару у відповідь.

Та хоча Лукашенка й намагається уникати особистої участі у вторгненні в Україну й тим більше — в можливому нападі на країни — члени НАТО, завжди є ймовірність, що щось піде не так.