США не були створені завдяки лише їхній конституції. Вони з'явилися завдяки поєднанню конституції, реальних обставин і об'єднанню "батьків-засновників". У ретроспективі все виглядає дуже чітко, прозоро і очевидно. Але в цей же час, це не зовсім так.
У конституції нічого не було сказано щодо ролі Верховного суду США. Цю владу ефективно узурпував перший голова системи судочинства Джон Маршал у відповідь на тодішні полії і власні політичні інтереси. Європейці часто схильні вважати, що Євросоюз міцний і непорушний. Але рання історія Америки каже, що це не так. Ще довгий час спільні правила будуть лишатися чинними. Але боротьба за те, чим стане ЄС врешті-решт, ще не закінчилася.
Про це на сторінках The Times пише британський журналіст і політик Даніель Фінкенштайн, додаючи, що в центрі боротьби за майбутнє ЄС опиниться саме спільна валюта. Він цитує книгу Девіда Овена "Реструктурована Європа", в якій автор нагадує цитату колишнього міністра закордонних справ Йошки Фішера: "Дещо фундаментальне для Євросоюзу зламалося". Під час переговорів щодо боргів Греції 12 липня стало очевидним, що замовчуване розуміння того, хто повинен платити за європейську єдність, більше не може лишатися замовчуваним. Повинні з'явитися більш жорсткі правила, які зміцнять відповідальність влади в єврозоні. Не варто чекати від виборців сплати чужих рахунків без чіткого контролю над тим, за що їх просять заплатити.
І це може означати лише одне: єврозона стане більш інтегрованим об'єднанням. Вона набуде усіх рис супердержави, хоча ніхто її так не буде називати. Відкладання цього процесу лише нашкодить усім країнам Європи, включно з Великобританією, яка пручається тіснішій інтеграції в ЄС. Переговори щодо "особливого статусу" для Лондона, який не хоче переходити на євро і зміцнювати політичну інтеграцією з іншими країнами-учасницями, стосуються не лише британців, а й Євросоюзу в цілому. Йдеться про зміну його формату.
Девід Овен цілком справедливо радить розширити вимогу прем'єр-міністра Девіда Кемерона виключити Великобританію з процесу створення "тіснішого союзу" до більш амбітних масштабів. Голова британського уряду повинен вимагати переформатування ЄС і розділу його на дві частини: на єврозону і єдиний ринок. Їх можна називати відповідно "Союзом" і "Спільнотою".
"Союз", або єврозона, на додачу до нинішніх органів ЄС, повинен ще запровадити жорсткий фіскальний контроль. І це дозволить серйозно покращити і розвинути демократичні інститути, які будуть необхідні для ефективного виконання цього контролю за згодою.
"Спільнота" ж об'єднає країни-учасниці за межами єврозони включно з Великобританією, Норвегією, Ісландією і можливо Туреччиною у "лузерську" зону вільної торгівлі, яка базуватиметься на незалежних національних державах. Це об'єднання не буде мати спільної аграрної і зовнішньої політики, так само, як і політики в області безпеки, судочинства і внутрішніх справ. Також "Спільнота" не дозволятиме вільне пересування працівників.
На думку автора, таке розділення ЄС цілком виправдане і правильне, оскільки єврозона переживає кризу. Щоб вона нормально функціонувала, їй потрібні сильні демократичні інститути. Ангела Меркель і ще кілька лідерів ЄС підтримують ідею обрання президента Євросоюзу на загальноєвропейських виборах. Європарламент набуває більшої ваги і сили. Протистояти цим процесом означає протистояти проти європейської демократії. Але прийняти їх означає створити Європейську державу.
Поки Євросоюз лишається одним цілим, демократичні "супернаціональні інститути", необхідні єврозоні, потребують підтримки таких країн, як Великобританія, яка не має до єврозони жодного відношення. Реструктуризація Європи усуває цю проблему.
Вчора видання видання Die Zeit писало, що Євросоюз перетворюється на клуб егоїстів. 43% усіх біженців попросили притулку саме в Німеччині. Насправді лише ФРН і ще три європейські країни приймають у себе майже всіх іммігрантів. В цей же час, інші країни ЄС, особливо у Східній Європі, відмовляються надавати притулок біженцям.
У цей же час, Великобританія збираєтсья провести референдум щодо членства в Євросоюзі. Детальніше про напругу у відносинах між Лондоном і Брюсселем читайте на DT.UA в статті Юлії Загоруйко "Британія прощається. Але поки що не йде".