Зло втратило колишню «славу» багато років тому. Зло передбачало, що диявол можливий. І разом ці поняття розглядали як перепону для певних форм приватної відповідальності за поведінку. Тож світ вирішив применшити зло і розширити визначення добра.
Але применшення диявола має свою ціну, що стало очевидним в часи, коли світ дивиться в прірву людської катастрофи в Україні. Тактика «випаленої землі», до якої вдається Владімір Путіна, відродило можливість світового зла, чистого, переконливого і незаперечного.
Про це на сторінках Wall Street Journal пише Деніел Хенінгер. Тема визнання зла як такого стала складною. Адже життя в еру непостійних постмодерних термінів передбачає, що чітке, традиційне розуміння бодай чогось обов’язково стане предметом для перегляду. Можна було погодитися, що теракти 11 вересня 2001 року або вибухи на вулицях міст Європи були актом терору. Але уточнення, що це був «ісламський» терор, швидко розкритикували як неточне, несправедливе чи образливе. Просте зло стало темою для дебатів.
Деякі події увійшли в історію як незаперечне зло. Наприклад, такими стали нацистські табори смерті, збудовані для євреїв. Але попри те, що вже були події, які точно можна називати чистим злом, такі як масові вбивства в Камбоджі у 1970-х, страти, організовані військами Путіна в Україні, раптом стали шоком. Ніхто не очікував, що таке може знову повторитися. Ніхто не міг уявити собі ракету з написом «за дітей», націлену на залізничний вокзал. За приблизно останні 10 років у США розуміння того, що таке зло, було переосмислене і від’їднане від індивідуальної відповідальності. Зло стало на диво ефемерним. Вбивства включно з масовими розцінюються не як злу поведінку конкретних людей, а як провину «зброї». Кліматичні зміни здобули статус «екзистенціальної загрози для людства». І проблема не в тому, що всі ці проблеми несправедливі. Однак, все більше речей, які людство вважає важливим, перетворилися в абстракції. Це можна назвати «пролематизацією моралі». Злочинність, ідентичність, раса, викопне паливо - все це стало аморфними «проблемами», які можна вічно обговорювати.
Роки применшення значення зла зробили політичну систему нездатною рішуче діяти, коли зло з’являється. І це ставить особистий, публічний і національний ризик. Важливість війни в Україні в тому, що вона змушує знову переосмислити поняття зла і реакцію на нього, а також готовність визнати реальність. Спроби «дистанціювати» тему війни в Україні робляться через спроби звинуватити Захід в тому, що вона почалася. Мовляв, НАТО не повинен був розширюватися на схід. Але в реальності НАТО не винен в російські агресії. Він змушував Путіна роками вбивати політичних опонентів і знищувати міста, такі як Грозний чи Алеппо.
Реальне зло Путіна полягає в тому, що які б історичні образи не засіли в його мозку, вони вилилися в масове вбивство ні в чому невинуватих людей. Він умисне знищив фізичний порядок щоденного життя українців. І жодні хитромудрі пояснення не можливі. Це просто зло.
Якщо лідер Китаю Сі Цзіньпін кидає уйгурську меншину в концтабори або ув’язує дисидентів через фальшиві звинувачення, потрібно визнати, що політика не може пояснити його намірів чи бажання так поводитися. Путін і Сі ввели в гру ідеї національної обраності й принижують західний лібералізм. Але їхнє партнерство, оголошене в лютому, присвячене не лише ідеологічному чи економічному суперництву. Воно також охоплює спільне і доведенне бажання вести людожерські політики, які включають вбивства, заради досягнення своїх цілей. Думки щодо природи зла різняться з Едемських часів. Але можна точно сказати, що події в Україні після 24 лютого довели: якщо дати дияволу шанс, він обов’язково спробує всіх знищити.