Бої за місто Бахмут на сході України тривають з літа минулого року, що призвело до десятків тисяч жертв. Це найкривавіша битва на європейській землі з часів Другої світової війни. Ані російські окупанти, ані українські війська не демонструють жодних ознак відступу з тліючих руїн Бахмута.
Але навіть незважаючи на те, що кінця не видно, Захід може і повинен зробити деякі висновки з кривавої бійні, яка там триває, - пише Washington Post в редакційній статті.
Перший полягає в тому, що Бахмут поставив знак оклику на рішучості і винахідливості України, а також на тому, що вона справедливо розглядає ставки у війні як екзистенційні. Для неї це боротьба за свою цивілізаційну ідентичність у складі Європи. Україна хоче бути демократичною, плюралістичною, толерантною і вільною.
Кабінетні аналітики, які відзначають очевидну відсутність стратегічної цінності самого Бахмута - шахтарського міста, чиє довоєнне населення становило 73 тисячі людей, - упускають важливий момент. Будь-яка захоплена українська територія і будь-яке цивільне населення, що залишилося на ній, піддається не лише вбивствам, тортурам, сексуальному насильству і викраденню дітей, якими славляться війська Москви, але й занурюється в російську орбіту з її тиранією, репресіями і брехнею.
«Навіть з суто військової точки зору, рішення України утримувати позиції в Бахмуті має під собою логіку. Якби її війська відступили, російські війська, ймовірно, пішли б за ними, перемістивши бойові дії ще далі вглиб української території, на місцевість, яку не легше захищати. Дуга малих і середніх українських міст з населенням 50-150 тисяч осіб лежить всього за 20 миль на захід. Відступ з Бахмута не дасть Україні ані перепочинку, ані стратегічної переваги», - погоджується Washington Post.
Видання нагадує, що на полі бою Україні протистоїть одна з найбільших армій світу. Населення Росії більш ніж втричі перевищує населення України. Незважаючи на слабкість і погане командування Збройних сил РФ, які виявила війна, їхній чисельний розмір дає значну перевагу. Як казав радянський диктатор Йосип Сталін, кількість переходить у якість.
Незважаючи на це, Україна організувала розумну і спритну оборону, завдавши жахливих втрат російським нападникам. За оцінкою голови Об'єднаного комітету начальників штабів США генерала Марка Міллі, це «жорстока бійня». Знову і знову Євгеній Прігожин, керівник групи найманців «Вагнера», яка очолила російський наступ у Бахмуті, заявляв про перемогу. Йього тижня він зробив це знову. Його заяви виявилися неправдивими. Видання пише, що оцінки втрат з обох сторін неможливо підтвердити, але немає жодних сумнівів, що кількість російських загиблих і поранених у кілька разів перевищує українську. Західні чиновники кажуть, що до початку березня Кремль втратив від 20 тисяч до 30 тисяч бійців у Бахмуті. Це приголомшлива ціна, яку Росія заплатила в битві лише за одне місто.
Тактика Росії в Бахмуті, тобто безперервні штурми погано навченими, погано забезпеченими військами, яких кинули на українські кулеметні позиції, мала на меті не лише захопити місто, але й зменшити можливості Києва почати власний весняний або літній наступ. Залишається тільки з'ясувати, наскільки Москва досягла успіху в цьому питанні. Більшість західних аналітиків залишаються впевненими, що Україна, яка отримує значний арсенал від США та їхніх союзників по НАТО, зберігає і нарощує значний наступальний потенціал. Вона, безумовно, втратила тисячі піхотинців, у тому числі багато високомотивованих і досвідчених солдатів, але її запаси західних танків і бронетехніки не були сильно виснажені в боях за Бахмут.
Президент України Володимир Зеленський має рацію в тому, що ставки в Бахмуті не лише військові, але й політичні. Якщо місто впаде, російський лідер Володимир Путін «припіднесе це як перемогу Заходу, своєму суспільству, Китаю, Ірану», - сказав Зеленський в інтерв'ю Associated Press минулого тижня.
«Якщо він відчує кров - відчує, що ми слабкі - він буде тиснути, тиснути, тиснути», - пояснив український президент.
Washington Post пише, що це ще один великий урок для Заходу. Московський тиран, намагаючись посіяти розбіжності і сумніви серед його супротивників, веде війну на два фронти. Один - в Україні. Інший - в Європі і США. Опитування в деяких країнах свідчать про те, що народна підтримка передачі озброєння і фінансової допомоги Києву дещо ослабла. З точки зору Путіна, другий фронт може бути більш визначальним. І там у нього є багато важелів впливу, щоб отримати перевагу.
«Головною з цих переваг є сам час, який російський диктатор, схоже, вважає своїм найважливішим союзником. Не виключено, що йому буде легше виснажити Захід з плином часу, ніж виснажити українські сили, які борються за свої міста, свої домівки і свої сім'ї. Якщо він не зможе зламати бойовий дух України - що йому досі не вдавалося, як яскраво продемонстрував Бахмут - він зробить ставку на кінець терпіння і єдності американців і європейців, які міцно стоять за Україною з моменту повномасштабного вторгнення Росії більше року тому», - пише видання.
Саме тому так важливий успіх майбутнього українського наступу, який, ймовірно, розгорнеться на багатьох ділянках вздовж довгої лінії фронту.
«Вкрай важливо, щоб сили Києва та їхні західні прихильники продемонстрували Путіну і його друзям, що вони можуть зібрати зброю, техніку, особовий склад - і, що найважливіше, волю - для того, щоб прорвати російську лінію і повернути суверенну територію України. Лише перемога відновить міжнародний принцип неприйнятності захоплення територій і відновить стримуючий авторитет США і їхніх партнерів по НАТО перед обличчям агресії з боку Росії, Китаю та інших держав, охоплених експансіоністською лихоманкою», - йдеться в статті.