Майже кожного дня колона з 18-колісних вантажівок зі зброєю і боєприпасами приїжджають на великий склад поблизу злітної смуги. Зібраний зі складів по всій території США, смертельний вантаж розвантажують на піддони і потім літаками доставляють в Європу. Звідти вся ця зброя вирушає на фронт в Україні.
За 10 місяців після початку російського вторгнення поривчасті зусилля перетворилися на стабільну і точну хореографію. Схожі сцени можна побачити на базах і в морських портах по всьому Східному узбережжю США, зважаючи на те, що американська сторона передала військову допомогу вже на 20 мільярдів доларів. Хоча сама вона й не бере участі у війні.
Про це пише Washington Post, звертаючи увагу на те, що поставки зброї, як і сама війна, пережили радикальні зміни за весь час з початку російського вторгнення в лютому. Тоді адміністрація Байдена надавала мінімальну підтримку українським захисникам, які були гірше озброєні і менш чисельні, ніж їхні вороги. Але з того часу Вашингтон глибоко занурився у власні арсенал і скарбницю, щоб дати Києву велику кількість зброї. Цього тижня під час візиту президента Володимира Зеленського у Вашингтон було оголошено про передачу системи ППО Patriot Україні. Це найбільш передова система протиповітряної оборони в американському арсеналі.
«Але початкова операція з забезпечення точно не була передбачена для довготривалого терміну. Виснажливий конфлікт, який продовжується без кінця на горизонті, викрив деякі недоліки американського стратегічного планування для власних битв у майбутньому, а також великі прогалини у військовій промисловості США і НАТО. Запаси багатьох ключових видів озброєння і боєприпасів майже вичерпані. А час очікування у виробництві ракет розтягується на місяці, а в деяких випадках навіть на роки», - пише видання.
Впродовж року США і союзники намагалися наздогнати потреби України в забезпеченні. Багато систем, які зараз використовуються на полі бою, не розглядалися на відправлення. Оскільки цю зброю вважали надто складною, щоб українські війська могли підтримувати її роботу, або ж вважалося, що це може спровокувати Росію на більшу ескалацію чи розширення війни на країни НАТО. Також існував страх, що західну зброю захопить російська армія в ході наступу. Тим часом Києву досі відмовляють в деяких речах, про які він просить, зокрема в поставках танків і далекобійних ракет. Оскільки Пентагон намагається самостійно оцінити українську стратегію і можливості.
Але кожна фаза війни призводила до того, що дедалі більша кількість передового озброєння вступала в бій. Те, що починалося як обмежене постачання стрілецької і оборонної зброї, тепер стало потоком високоточних систем з грізними назвами: Switchblade, HAWKS, HIMARS, NASAMS, а тепер ще й Patriot. Спроби Москви занурити Україну в темряву призвели до того, що Київ отримає додаткові засоби протиповітряної оборони, про які він просив з першого ж дня. Втім, Washington Post зауважує, що Україна отримує потужну зброю від партнерів не в тих кількостях, які їй потрібні. Але і її прихильники теж просять про деякі базові зміни в тому, як ведеться війна.
«Нам потрібно пам’ятати, що ця війна має динамічний характер. Коли ситуація на полі битви змінюється, нам теж потрібно бути досить гнучкими, щоб змінюватися», - сказав виданню міністр оборони США Ллойд Остін.
Washington Post пише, що бої з початком зими можуть зайти в глухий кут. Хоча українська армія, яка досі поступається ворогу в озброєнні і кількості військ, готує нові наступальні операції з метою визволити свої території з російської окупації. Видання пише, що зараз план полягає в тому, щоб навчити українських військових воювати «по-американськи».
«Гадаю, якщо ми зможемо навчити більші формування, такі як роти і батальйони, як використовувати вогонь, створювати умови для маневрів і маневрувати, як це робить армія США, це змінить ситуацію. Їм більше не буде потрібно мільйон снарядів для артилерії», - сказав виданню неназваний представник Міноборони США.
Битва перед битвою
В кінці вересня, за лічені дні до того, як Росія проголосила про анексію чотирьох регіонів України на Донбасі і півдні, Зеленський виступив зі зверненням до студентів Гарвардського університету. Москва продовжувала захоплювати території, українці гинули. Але Захід в цей час був більше зосереджений на тому, як відповісти на дії Росії, а не на недопущенні нових наступів, - говорив український президент, звертаючись до аудиторії з великого екрану.
«Щоб запобігти чомусь, ви берете на себе ініціативу в ситуації. Превентивні дії означали б, що світ не готовий проковтнути те, що росіяни хочуть йому згодувати», - сказав Зеленський.
Washington Post пояснює, що частково ці слова були наріканням президента, який бореться за виживання своєї країни, а частково - виставою актора, який став президентом, і добре пам’ятає, як виражати емоції. Адміністрація Байдена була прихильною, але незворушною. У середу під час спільної прес-конференції з Зеленським президент США сказав, що передача певних видів озброєння, які хоче отримати Україна, підірве єдність союзників, які «не хочуть йти на війну з Росією». Washington Post пише, що хоч Захід дедалі більше інвестував в українську перемогу, благодійник і одержувач допомоги часто були розчаровані один в одному. І це почалося ще до вторгнення, коли американським чиновникам здавалося, що уряд Зеленського відмовляється серйозно поставитися до загрози.
«Підготовка і ранні поставки оборонного озброєння були ускладенні небажанням українського військового командування поділитися своїми планами з Пентагоном. Голова Об’єднаного комітету начальників штабів генерал Марк Міллі регулярно спілкувався зі своїм українським колегою генералом Валерієм Залежним. Але за дні і тижні до початку вторгнення вони не зайшли далеко в цих переговорах», - пише видання.
«Ми казали: який ваш план? Поділіться своїм планом. Дозвольте нам допомогти. А українці відповідали: «Ми все вам пояснимо. Не хвилюйтеся. Ми поговоримо про це з вами». І, зрештою, вони не дали нам майже ніякої інформації. Вони балансували у внутрішній політиці. Або у них були свої причини, повязані з оперативною безпекою. Чи може ще щось. Але у нас не було повної видимості там», - розповів виданню неназваний америкнський чиновник.
Українська сторона, знаючи, що в США не дуже вірять в її здатність дати Росії відсіч, мала свої розчарування. Уряду Зеленського американські вагання здавалися безглуздими, якщо Вашингтон був на стільки впевнений в російському нападі. Через кілька днів після того, як Зеленський призначив його міністром оборони в листопаді 2021 року, Олексій Резніков зустрівся з американським колегою Ллойдом Остіном в Пентагоні, щоб попросити ПЗРК Stinger.
«Відповідь була: «Ні, це неможливо»», - сказав Резніков в інтерв’ю виданню.
Але за кілька тижнів до початку російського вторгнення неможливе раптом стало можливим. Stinger, протитанкові ракети Javelin і європейські аналоги почали стікатися в Україну, так само як і боєприпаси для радянських танків і артилерії, які лишилися з радянських часів.
Впродовж березня Зеленський постійно просив західні літаки і встановлення безпольотної зони в українському повітряному просторі. В США і НАТО иважали це немислимим, оскільки хотіли триматися подалі від війни. Пізніше того ж місяця Резніков зустрівся з Остіном у Варшаві, привізши з собою навий запит. Вивчивни публічно доступну інформацію про американський арсенал, Київ дійшов висновку, що у Пентагона багато літаків A-10 Thunderbolts.
«Вони можуть доставляти важчі бомби. І ми можемо використати їх проти російських колон танків», - пояснив український міністр.
Він попросив 100 літаків. За словами Резнікова, Остін знову відповів, що це «неможливо» і «не має сенсу». Тому що це старі і повільні літаки. Вони будуть «легкою ціллю» для ППО Росії.
«Для мене це було зрозуміло. Це було розумно. Я сказав: гаразд», - призадав Резніков.
Але відмови і виправдання продовжувалися, Польща запропонувала відправити Україні частину своїх радянських МіГ-29 за умови, що це відбудеться через американську авіабазу в Німеччині. Американська сторона сказала, що не проти передачі літаків, але якщо це зробити через американську базу, Москва може отримати неправильний сигнал. Союзники пізніше зібрали запчастини, щоб допомогти Києву відремонтувати свої МіГ-29. Американська сторона також схвалила передачу флоту російських гелікоптерів Мі-17, які вона купила для афганських військ, але так і не відправила.
В квітні посол України в США Оксана Маркарова відвідала компанію General Atomics, яка виробляє ударні безпілотники Gray Eagle. В компанії їй сказали, що безпілотники є в наявності, але потрібне схвалення уряду США, щоб їх передати. Адміністрація відхилила запит, про що сказали двоє поінформованих американських чиновників.
У Вашингтоні боялися, що якщо безпілотники зіб’ють чи захоплять російські війська, американські технології можуть потрапити в руки Москви, а також Ірану. Але не зважаючи на відсутність передового озброєння, армія України змогла здивувати світ, вигнавши Росію з Київської області. В кінці березня почалася нова фаза війни, яка, згідно з очікуваннями США, їхніх союзників і Владіміра Путіна, повинна була тривати лише кілька тижнів.
Рухатися зі швидкістю війни
Після того, як російські війська не змогли окупувати Київ, вони перегрупувалися на сході України, сховавшись за стіною важкої артилерії. Вони почали швидкими темпами рухатися на захід, поглинаючи території за межами частини Донбасу, яку Москва окупувала в 2014 році, а пізніше незаконно анексувала. Українській армії бракувало забезпечення. І високопоставлені чиновники США в сфері оборони дійшли висновку, що Київ зазнає поразки без аналогічного чи кращого озброєння.
Але процес ухвалення рішень щодо того, що саме і хто передасть Україні, тривав дуже довго. США постачали більшу частину зброї. Інші країни НАТО теж брали участь в процесі. Але процес був доволі хаотичним. А різношерстний набір зброї лише стримував війська Москви. В середині квітня Остін вирішив, що потрібен певний порядок. Він скликав зустріч міжнародних донорів.
«На початку ми відправляли обладнання в Україну дуже швидкими темпами, заохочуючи інших робити те ж саме. Але насправді не було об’єднаних і узгоджених зусиль, які можна було б координувати. І це стосувалося не лише передачі матеріалів, а й транспорту і маршрутів», - сказав Остін, вказуючи на логістичні проблеми.
Менш ніж за тиждень представники більш ніж 40 урядів приїхали на зустріч на авіабазі Рамштайн у Німеччині, яка пройшла 20 квітня, щоб створити систему для пошуку правильного озброєння, ухвалення рішень і координації поставок.
«Нам потрібно рухатися зі швидкістю війни», - сказав Остін під час зустрічі за зачиненими дверима.
Раптом небажання США відправляти передову американську артилерію випарувалося. Президент Байден схвалив першу поставку в Україну потужних гаубиць M777. За словами Резнікова, це «був перший крок через Рубікон». Втім, домовленості не обов’язково означали, що зброю відправляли своєчасно. Перші американські гаубиці потрапили в Україну лише в червні. І з української точки зору, цих засобів було не достатньо, щоб зрівноважити російську перевагу.
Снаряди для старих радянських систем вже не виробляють у великих кількостях. І спроби купути їх за кордоном були непередбачуваними. Брокери, які представляють Україну і Росію, намагаються випередити один одного, скуповуючи ті невеликі запаси, які ще залишилися у світі.
«Репортер, який побував на лінії фронту поблизу Херсона цієї осені, бачив українського солдата, який знервовано чекав на поставку боєприпасів для радянської артилерійської установки, старшої, ніж він сам. 40-річні снаряди на кузові вантажівки - це все, що лишилося у 25-річного командира взводу 59-ї моторизованої бригади, який попросив називати його за позивним «Вогник». Кілька солдатів з його підрозділу поїхали на північ, щоб взяти боєприпаси, які покинули російські військові під час відступу з Харківської області», - пише видання.
«Дефіцит постійний. Нам доводиться чекати хорошу ціль, перш ніж щось застосувати», - сказав «Вогник», який на той час все ще чекав, коли прийде його черга вчитися стріляти з M777.
Черговий крок через Рубікон
Новий крок в напрямку постачання більш передового озброєння був зроблений на початку літа, коли Україна шукала артилерійські засоби, які б могли завдавати удар більш точно і глибше за російською лінією фронту. Але коли Резніков попросив HIMARS, американці накреслили нову «червону лінію».
У запасах США було не дуже багато установок HIMARS. І їх постачали лише невеликій кількості країн, серед яких Йорданія, Катар і ОАЕ на Близькому Сході, а також Румунія і Польща в Європі. В 2020 році ці системи отримав Тайвань. Існували потенційні наслідки для бойової готовності американських сил, а також юридичні занепокоєння, пов’язані з передачею чутливої технології. Як українців навчити використовувати їх і чи зможуть вони обслуговувати HIMARS на полі битви?
«Йдеться не лише про те, що у вас є на фронті. А й про те, як ви використовуєте це і чи тренувалися ви користуватися такою технікою. Постійна потреба в обслуговуванні, запчастинах і паливі вимагає роботи великої кількості людей… Якщо ви не здатні підтримувати систему в бою, можете навіть не розгортати її», - сказав виданню Остін.
Лише в липні, коли перші гаубиці M777 прибули в Україну, Байден оголосив про схвалення передачі HIMARS, а також неназвану кількість ракет середньої дальності дії GMLRS. Це сталося лише після того, як український уряд запевнив Білий дім, що не буде використовувати цю зброю для ударів по цілях на території Росії. Байден накреслив також нову «червону лінію», якою стали далекобійні ракети ATACMS з радіусом дії до 300 кілометрів.
Резніков сказав, що це був ще один крок через Рубікон. Тож після цього він попросив танки. Знову США відповіли «ні», пояснивши, що M1 Abrams - це надто складна зброя для української армії, яка вимагає надто великої логістичної підтримки. Німеччина теж відмовилася постачати Києву свої танки Leopard і Marder. Німецькі чиновники сказали, що не хочуть, щоб їхня країна стала першою, хто почне постачати таку зброю.
Резніков зберігає оптимізм. Він впевнений, що танки - це «фрукт, який висить доволі низько». І Берлін змінить свою позицію, щойно США відправлять Україні хоча б один M1 Abrams.
«Всього один. Просто символічний крок, після якого, я впевнений, у нас будуть танки Leopard з Німеччини. У нас будуть британські і французькі танки», - впевнений український міністр.
«Це лише політичне рішення. Я абсолютно розумію, що у всіх проукраїнських політиків в різних країнах є свій порядок денний. Це нормально», - додав він.
Коли журналісти Washington Post навели коментарі Резнікова высокопоставленному чиновнику США у сфері оборони, той відповів, що навіть передача одного танка M1 Abrams неможлива. Американська армія використовувала ці бойові машини в Іраку.
«Потужні танкові бої було важко підтримувати і обслуговувати навіть нам. Для них це буде неможливо», - пояснив чиновинк.
«Крім того, в українців зараз більше танків на полі битви, ніж в росіян… Росія люб’язно пожертвували багато таких машин», - додав він саркастично натякаючи на те, що армія Росії покинула велику кількість техніки, відступаючи з Київської і Харківської областей.
Промислові виклики звичайної війни
Зі збільшенням обсягів допомоги постало питання, як довго такі зусилля і витрати можуть продовжуватися в часи глобальних економічних проблем. Байден передав Україні зброю на 20 мільярдів доларів. 14 мільярдів - це зброя зі складів Пентагону. А ще 6 мільярдів - це контракти на виробництво нової зброї.
Заступник міністра оборони США з питань оборонної політики Колін Кал вказав на «сплеск» поставок зброї цього року. Однак, на його думку, далі вони не будуть «такими ж, як і останні 6 місяців, хоча до нуля теж не впадуть». Нова республіканська більшість в Палаті представників наробила шуму, пообіцявши, що Україна більше не отримає від США «незаповнені чеки». Але поки політики говорять про витрати, Пентагон стривожений забезпеченням як української армії, так і американської.
Багато років тому США були зосереджені на боротьбі з тероризмом і розробці зброї космічної ери. Але Україна тепер показала, що траншейні бої в Європі - це не щось з підручників історії. І неядерна війна з Китаєм чи навіть пряме протистояння з Росією, швидше за все, буде вимагати стабільного і довгострокового потоку саме такої зброї, яка зараз в дефіциті.
«Звичайна війна - це промислова війна», - сказав колишній радник сил спецоперацій США і голова програми з питань безпеки Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) Сет Джонс.
Він вказав на «серйозні виклики», з якими зіштовхнулися США в забезпеченні своїх арсеналів.
«У нас справді закінчуються запаси. А ми ж навіть не воюємо», - сказав експерт.
В звіті CSIS про американську боєготовність, який буде опублікований найближчим часом, підкреслюється, що оборонна промислова база США «в доволі поганому стані зараз». Експерти аналітичного центру вважають, що в разі збройного протистояння з Китаєм або Росією, в американської армії закінчаться високоточні ракети за 4-5 днів. США передали Україні різні системи ППО: від ПЗРК Stinger з американських складів до систем середнього радіусу дії NASAMS, пообіцявши більше такої зброї. Але полковник морської піхоти США у відставці і старший радник CSIS Марк Канціан вважає, що «перетворити добрі наміри в реальність на полі бою буде важко». Виробничі лінії Stinger вже дуже давно закриті. Перші дві системи NASAMS нещодавно були доставлені в Україну. Але виробництво ще шести досі не завершене. І на це може піти до двох років.
«Це дуже реальний виклик. Мене дивує власна нетерплячість, коли йдеться про оборонну промисловість. Тому що вона дуже особливий звір… Уявіть собі будь-який інший бізнес-сектор в ситуації, коли запаси вичерпуються і їх потрібно поповнити. І є чітка політична воля і потреба зробити це, щоб підтримати Україну. Промисловість кинулася б нарощувати виробництво, тому що очевидно, що попит буде високий. Але у випадку оборонної промисловості все працює не так», - сказав заступник міністра закордонних справ Норвегії Ейвінд Вад Петерссон.
Попри те, що російська війна проти України призвела до різкого збільшення оборонних витрат, виробництво зброї страждає від тих же проблем, що і всі інші галузі. Це інфляція, дефіцит ліній поставок і кваліфікованих працівників, а також економічні наслідки пандемії. Але оборонна промисловість спирається на унікальну систему укладання контрактів, яка вимагає багато часу і передоплату. В мирні часи також уряди схильні скорочувати оборонні витрати, відмовляючись фінансувати виробництво базових речей, таких як боєприпаси, на користь кораблів, літаків і інших дорогих речей, які можуть сподобатися політикам.