Настання холодної та вогкої погоди на російсько-українському фронті заважає стороні, що наступає і допомагає тій, що обороняється.
Ця статична фаза війни знову породжує думки про потрібність переговорів з Владіміром Путіним. Своє ставлення до такої перспективи у колонці для The Economist висловлює опозиційний російський політик, політичний в'язень Міхаіл Ходорковскій.
На цю тему висловився не лише ексцентричний Ілон Маск, а й відомий економіст Джеффрі Сакс. Останній пішов далі, заявивши, що було помилкою не погодитися з умовами Путіна в березні. Тоді ці умови включали вимоги до України визнати окуповані території російськими, зберегти нейтральний статус і демілітаризуватися.
Після трагедії в Бучі, місті під Києвом, де в квітні були знайдені тіла вбитих мирних жителів, підтримка Заходом України та ефективні контрнаступи завдали шкоди Путіну. 9 листопада було оголошено про ймовірний відступ росіян з Херсона. Раніше Путіну довелося серйозно підірвати власну довіру в Росії у вересні, оголосивши «часткову» мобілізацію. Це оголошення стало першим у своєму роді майже за 80 років.
Путін політично поранений, але він досі вірить, що може перемогти. Він свідомо завдає ударів по цивільних цілях, позбавляє населення України води, світла та тепла на порозі зими, щоб змусити керівництво країни прийняти його умови. Його терор викликає відповідь, на яку він очікує: поважний бізнесмен і економіст публічно пропонують задовольнити вимоги терориста в обмін на мир.
Ті, хто закликає до переговорів, мабуть, роблять це з цілком гуманних і прагматичних міркувань: на їхню думку, Україна не може перемогти, тому вони вважають за розумне не витрачати життя та гроші на протистояння. Натомість вони хочуть капітуляції, хоча й не беззастережної. Для України це означало б відокремлення деяких територій, відмову від потенційних військових альянсів (зокрема, з НАТО ) і накладання обмежень на власні сили. Можливо, ці люди мають на увазі приклад Фінляндії, яка відкупилася від Іосіфа Сталіна, поступившись Карелією в 1940 році і ставши сателітом Радянського Союзу на багато років.
На жаль, ця добра порада лише вимощує дорогу до пекла. Путін зараз веде четверту війну, яку, як і попередні в Чечні, Грузії та Сирії, він почав, коли його рейтинги в Росії коливалися. За відсутності верховенства права — ситуації, яку створив сам він — двома стовпами його режиму є рейтинги та насильство. Без них йому настане кінець.
Коли я кажу, що Путін даремно вліз у цю війну, я маю на увазі, що неможливо вийти з неї бодай з якоюсь перемогою, тому що навіть захоплення України — це ще не кінець. Іншими його вимогами є повернення НАТО до кордонів 1997 року та розподіл сфер впливу. І припинення війни жодним чином не вплине на похмуру економічну ситуацію в Росії: захоплена територія є пасивом, а не активом. Це означає, що новий конфлікт неминучий, тим більше, що пробуджені вторгненням в Україну націоналістично-шовіністичні сили не будуть задоволені умовами жодного мирного договору.
Важливо розуміти, що Путін і його найближче оточення все життя прожили за мафіозними кодексами, згідно з якими не існує законів і які суперечать верховенству права. У його уявленні є лише сила. Якщо опонент відступає і просить вести переговори, це означає, що він програв і можна і потрібно вичавити з нього все, що він має. У цьому випадку це може означати захоплення всієї України або принаймні двох третин, висунення ультиматуму НАТО та шантаж Молдови і країн Балтії.
Що Путіну справді потрібно — то це передихнути. Його мобілізаційні плани були катастрофічними; погіршує ситуацію і потік похоронок родинам загиблих російських військових. Якщо він проведе чергову часткову мобілізацію, це з високою ймовірністю призведе до краху режиму. Йому потрібен час, щоб мобілізувати жителів окупованих територій, як це було в ДНР і ЛНР. Річна пауза також дозволить оборонній промисловості Росії знову заповнити порожні склади зброї, незважаючи на еміграцію тисяч талановитих російських робітників.
Якщо справи йтимуть так, як вони йдуть, без перерви, незабаром Путін просто не зможе боротися. Тому назрівають нагальні питання. Чи готовий він застосувати ядерну зброю? Чого він цим досягне? Небо, закрите для російської авіації, знищений Чорноморський флот, недіючі лінії постачання та армія, що тікає від НАТО ? Я сумніваюся, що Путін ризикне скористатись ядерною зброєю.
Будь-які переговори зашкодять високому моральному духу української армії. А що в мирній угоді може гарантувати, що протягом року не станеться наступного нападу? Слово Путіна? Не смішіть мене! Членство України в НАТО ? Це неможливо! Американські миротворці на лінії розведення сил? Ні, Америка до цього не готова! Масові поставки зброї, щоб зростання боєздатності української армії випереджало відновлення військ Путіна? Навряд чи це станеться.
То що може випливати з переговорів? Можливо, натяк на перемогу Путіна, або перепочинок, під час якого Кремль спробує відновити свою армію та зброю. Високі ціни на газ і нафту (Путін тепер розуміє, що він може виробляти їх менше і все одно мати високі доходи). А країни НАТО повинні витрачати величезні кошти на захист від дедалі більш передбачуваної агресії з боку «переможця української кампанії». Переговори також надішлють потужний сигнал автократіям, від Китаю та Північної Кореї та Ірану, про те, що Захід слабкий, нездатний утримати позиції та нездатний захистити своїх друзів. На карті світу є ще багато конфліктних точок, які в результаті можуть постраждати.
Захід має чітко й голосно показати, зокрема і шахраю, який керує Росією, що бандитська поведінка має і буде каратися.
Це не означає неможливоті переговорів як таких — війна має закінчитися миром, а мир, якщо він не куплений перетином міжнародно визнаних кордонів України, передбачатиме якусь угоду. Однак угоди і надання можливості агресору отримати вигоду від агресії — це не одне й те саме.
Поки Путін у Кремлі, миру не буде. Тож вибір наразі простий: Росія має повернути захоплені території, а Україна тоді зможе прийняти нейтральний статус; або Україна з власних причин погодиться, або вважатиме прийнятним припинення вогню. (Цей другий варіант вимагав би прямого військового альянсу між Україною та її союзниками, включаючи Велику Британію та США.) Будь-який вибір має відбуватися з розумінням того, що такі обміни не є миром, а лише коротким перепочинком перед неминучим продовженням конфлікту. Завершення війни стане можливим лише після зміни режиму в Кремлі.