Запланований на наступний понеділок, 10 липня, візит глави зовнішньополітичної служби ЄС Жозепа Борреля до Пекіна скасувала китайська сторона. Офіційний представник китайського МЗС у середу не прокоментував цього повідомлення, натомість зазначив, що Високий представник ЄС відвідає країну «в зручний для обох сторін час». Такі дії свідчать про те, що відносини між Брюсселем і Пекіном не позбавлені проблем.
Війна Росії проти України — одне з найсуперечливіших питань у відносинах між ЄС і Китаєм. Незважаючи на підтримку на словах суверенітету й територіальної цілісності «всіх держав», Пекін ніколи не критикував агресії Кремля й анексії українських територій. Він не тільки не приєднався до західних санкцій, а й постійно засуджує їх упровадження та значно наростив свої торговельно-економічні відносини з РФ (за минулий рік вони зросли на 30%). Саме завдяки насамперед китайській підтримці Москві вдалося втримати економіку на плаву, а Путіну — не потрапити в повну міжнародну ізоляцію.
Також деякі китайські компанії були спіймані на постачанні росіянам товарів подвійного призначення. 23 червня ЄС уперше вніс до 11-го пакета санкцій три компанії, зареєстровані в КНР. У попередньому списку йшлося про вісім китайських компаній. Однак під тиском китайської сторони, яка активно включилась у відстоювання своїх компаній і пообіцяла дзеркальні заходи, п’ять із них було видалено під обіцянки європейців стежити за їхніми діями.
На саміті ЄС 29–30 червня Євросоюз підтвердив багатогранний підхід до КНР як партнера, конкурента й системного суперника одночасно. Брюссель зацікавлений продовжувати співпрацю у сферах, що становлять спільний інтерес, — насамперед це стосується вирішення глобальних проблем, — але прагнутиме рівних торговельно-економічних відносин і зменшуватиме критичну залежність, знижуватиме ризики й диверсифікуватиме співпрацю там, де вважатиме за потрібне.
Що ж до російської агресії проти України, то Китай як постійний член Ради Безпеки ООН несе особливу відповідальність за підтримку міжнародного порядку, що ґрунтується на правилах, Статуті ООН і міжнародному праві. Тому Європейська рада закликала Китай натиснути на Росію, щоб та припинила агресивну війну й негайно, повністю та безумовно вивела війська з України.
Учасники саміту, як заявив канцлер ФРН Олаф Шольц, зійшлися на тому, що й надалі підштовхуватимуть Китай скористатися своїм впливом на Росію, аби «зупинити цю жахливу війну проти України». Європейські лідери залишають поле для дипломатичного маневру Китаю навіть в умовах, коли той не демонструє намірів зменшити взаємодію з РФ. Так, останніми днями, вже після заколоту Прігожина, китайська делегація відвідала Москву для обговорення спільної протиракетної оборони, міністр оборони КНР Лі Шанфу зустрівся з головнокомандувачем ВМС РФ для зміцнення двостороннього співробітництва, а віцепрем’єр РФ Денис Мантуров приїхав до Пекіна обговорити промислове співробітництво для пом’якшення впливу західних санкцій.
Близькі відносини Китаю з Росією на тлі повномасштабного вторгнення в Україну ще більше посилили негативні тенденції у відносинах між ЄС і КНР, що намітились останніми роками як усередині європейських інституцій, так і на рівні держав-членів. «Майбутнє відносин між ЄС і Китаєм багато в чому залежатиме від того, як останній ставитиметься до російської агресії проти України», — заявила Урсула фон дер Ляєн напередодні поїздки до Пекіна в квітні цього року.
Цю позицію поділяє й Високий представник Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель, який у своїй травневій публікації «Як поводитися з Китаєм» зазначив: «Щодо України наш сигнал чіткий: у відносин між ЄС і Китаєм немає шансів на розвиток, якщо Китай не підштовхне Росії до відходу з України. Перед лицем конфлікту, пов’язаного з територіальною цілісністю та суверенітетом незалежної держави, будь-який нейтралітет насправді рівноцінний переходу на бік агресора».
Такий підхід дратує Пекін. Посол КНР у ЄС Фу Конг у інтерв’ю виданню The New Statesman зазначив, що «нерозумно пов’язувати позицію Китаю щодо української кризи з двосторонніми відносинами між КНР і ЄС», оскільки це «несправедливо» стосовно Китаю та недоцільно для ЄС. За його словами, Китай відіграє позитивну роль у сприянні миру: Сі Цзіньпін зателефонував Володимиру Путіну на другий день після початку конфлікту, закликавши до миру; лідер КНР особисто поговорив із Володимиром Зеленським (хоча ця розмова відбулася не без тиску європейських партнерів на Пекін. — Н.Б.); Китай запропонував власний позиційний документ із 12 пунктів для мирного врегулювання конфлікту й відправив спеціального представника до Європи, щоб вислухати позиції всіх сторін. Утім, нереалістично очікувати, що КНР займе таку ж позицію, що й європейці, оскільки він — не в Європі, а його інтереси відрізняються від європейських. Посол також наголосив, що відносини КНР і ЄС багатогранні, тому не слід дозволяти «українській кризі» домінувати в ширших інтересах.
Намагаючись відокремити безпеку від торговельно-економічних відносин, Пекін сподівається зіграти на суперечностях усередині ЄС, що традиційно існують як між самими державами-членами, так і між ними та європейськими інституціями з огляду на відмінність в економічній взаємодії з Китаєм, сильний тиск великих корпорацій на національні уряди через небажання втрачати китайські ринки, різницю у сприйнятті російських загроз між східноєвропейським табором та іншими європейськими державами чи небажання поступатись економічними інтересами на користь цінностям.
Спільний візит Емманюеля Макрона та Урсули фон дер Ляєн до Китаю в квітні цього року підтвердив існування різних підходів до КНР усередині Євросоюзу. Втім, навіть, здавалося б, різні геополітичні концепції — «стратегічна автономія» та «зниження ризиків», про які дискутують усередині європейської спільноти, є реакцією на російську агресію проти України й тісний зв’язок між Китаєм і Росією. Надмірна залежність від енергетичних ресурсів РФ засвідчила необхідність зменшити такі небезпеки з боку інших зовнішніх економік, насамперед китайської. Фактично для європейських політиків і чиновників з погляду ризиків Пекін стоїть поряд із Москвою.
І хоч би як намагалися китайські урядовці відокремити «українську кризу» від китайсько-європейських відносин, як виявилося, це питання постійно виникає, навіть якщо йдеться про двосторонні торговельні відносини. Так, під час нещодавнього візиту китайського прем’єр-міністра Лі Цяна до Німеччини та Франції було неодноразово озвучено застереження щодо військової підтримки Росії, а китайські компанії — попереджено про наслідки експорту товарів подвійного призначення. Слід зазначити, що систематичне вимальовування нашими європейськими партнерами червоних ліній щодо військової підтримки Росії є важливим стримувальним чинником для Китаю.
Європейські держави чітко означили свою позицію стосовно війни Росії проти України, постійно наголошуючи, що Китай може й має зробити більше для справедливого миру в Україні. Саме тому Пекіну важко підмінити справжню «конструктивну позицію» її імітуванням: європейські лідери скептично поставилися до китайських мирних пропозицій, а китайському спецпредставнику не вдалося заручитися підтримкою європейських партнерів, аби подолати дуже «великий розрив» між китайським і європейським поглядами на війну. Китайська пропозиція виявилася настільки далекою від європейського бачення, що навіть французький президент, який, здається, був не проти «відновити стратегічне та глобальне партнерство з Китаєм» і залучити його до «спільної відповідальності за мир і міжнародну стабільність», не підтримав створення спільної платформи для досягнення миру на її основі, ідею якої виношували в Пекіні.
Активізація реальних зусиль Пекіна в досягненні миру в Україні допомогла б розв’язати або згладити суперечності між сторонами. Так, видання Financial Times, спираючись на власні джерела, написало, буцімто Сі Цзіньпін особисто застеріг Володимира Путіна від застосування ядерної зброї в Україні (це, до речі, один з важливих пунктів, щодо якого європейці сподіваються на допомогу Китаю). У відповідь прес-секретар Путіна назвав це «вигадкою». Китай дійсно у своїх загальних заявах неодноразово наголошував на неприйнятності застосування ядерної зброї. На сьогодні українська територія перебуває під серйозною ядерною загрозою через дії РФ на Запорізькій атомній електростанції, але офіційний Китай традиційно відмовчується. Чи справді китайська влада вимальовувала Путіну свої червоні лінії й чи справді це має вплив на нього, важко сказати, проте будь-який акт, учинений росіянами, поставить китайські офіційні заяви та вплив Китаю під великий сумнів.
Наразі ЄС намагається балансувати між трансатлантичними відносинами й торгівлею з Китаєм, не обираючи сторони в американсько-китайському протистоянні. Втім, як наголосив кілька днів тому в своєму виступі на Форумі миру в Пекіні посол Іспанії в КНР Рафаель Дескалар Мазарредо: «Україна є тим питанням, яке може змінити або ж розірвати відносини між ЄС і Китаєм». Поки що європейські лідери дають Китаю шанс.