Вибори бувають різні.
У парламентських республіках і конституційних монархіях уряди змінюються зазвичай унаслідок загальних виборів, коли політичні партії, які отримали більшість голосів, формують парламентську коаліцію та виконавчу гілку влади. Прем’єр-міністром у більшості випадків стає очільник основної політичної сили — переможця.
У демократичних системах сам цей очільник також не з’являється нізвідки: він має перемогти на внутрішньопартійних виборах із програмою дій, яка стає програмою партії. У цьому є логіка, й саме тому кажуть: «Він / вона привели партію до перемоги на виборах». Але якщо з будь-яких причин основна політична сила вирішує змінити свого лідера, це має наслідком зміну уряду і без загальних виборів.
Саме така ситуація наразі очікує Японію, де 27 вересня відбудуться чергові вибори голови керівної Ліберально-демократичної партії (ЛДП). Переможець стане 102-м прем’єр-міністром країни та сформує новий уряд.
Японія є одним із наших ключових партнерів у війні проти російського фашизму, тож важливо розуміти, чи призведуть вибори глави ЛДП до змін у зовнішній політиці країни.
Діючий прем’єр-міністр Фуміо Кішіда, який три роки очолював ЛДП та уряд Японії, заявив про намір не брати участі в цих перегонах. Незважаючи на очевидні та беззаперечні досягнення у зовнішній політиці Японії та зміцненні безпеки країни, внутрішньополітичні проблеми та складна економічна ситуація призвели до падіння рейтингу чинного уряду та керівної партії.
Наступного року мають відбутися чергові парламентські вибори, й для того, щоб повернути довіру до політичної сили, яка з незначними перервами перебуває при владі з часу заснування 1955 року, він вирішив дати можливість іншим політикам спробувати свої сили на чолі виконавчої гілки влади. Серед кандидатів на посаду голови ЛДП — чинна міністр закордонних справ і два колишні очільники МЗС, два колишні міністри оборони, два чинні члени уряду й декілька харизматичних представників молодого покоління японських політиків із досвідом роботи в уряді та парламенті.
У Японії вважається цілком прийнятним, коли політик відкрито заявляє про свої амбіції обійняти найвищу посаду в партії та уряді. Всі охочі члени керівної партії мають змогу безперешкодно провести кампанію та запропонувати суспільству рішення проблем, які його турбують. Це можуть бути як глобальні речі на кшталт змін до Конституції, макроекономічної політики чи збільшення витрат на оборону, так і приземленіші, як-от можливість для подружжя зберігати дошлюбні прізвища.
Головне — що буде далі, після виборів, бо осінь у Японії, де фінансовий рік триває з квітня до квітня, є періодом палких дебатів щодо бюджету на наступний фінансовий рік. Цілком зрозуміло, що саме пріоритети бюджетних витрат і механізми його наповнення є основними інструментами державної політики. Програми підтримки України значною мірою отримують фінансування саме з цього джерела.
Фуміо Кішіда вже увійшов в історію з формулою «Україна сьогодні — це Східна Азія завтра», що визначила політику його уряду з перших днів відкритої агресії. Багаторічний досвід на чолі МЗС Японії в уряді прем’єр-міністра Абе став у пригоді й тоді, коли було ухвалено рішення беззастережно підтримати Україну, й під час перегляду стратегічних документів політики безпеки, формування регіональних альянсів із Індією, Південною Кореєю, Австралією, Філіппінами, забезпечення змістовного головування в G7 2023 року.
Водночас варто зазначити (й цього ніколи не приховували в керівній партії), що зовнішня політика Японії загалом і щодо України зокрема значною мірою спирається на громадську думку, яка упродовж двох з половиною років незмінно на нашому боці. Всі опитування, які проводилися протягом цього часу, свідчили, що від 72 до 82% японців підтримують політику уряду стосовно України, навіть якщо з інших питань у суспільстві панує критичне ставлення до керівних політичних сил.
Особливо вражає, що коли в одному з опитувань поставили запитання: «Чи варто й далі посилювати санкції проти Росії, навіть якщо це матиме вплив на добробут вашого домогосподарства?», 66% респондентів відповіли ствердно.
Той факт, що політичні партії в Японії з надзвичайною увагою ставляться до позиції громадськості, визначаючи внутрішню та зовнішню політику, є своєрідним феноменом, який не так часто зустрічається навіть у країнах із розвиненою демократією.
ЗМІ та опозиція не соромляться ставити керівній політичній силі гострі запитання, якщо знають, що громадська думка на їхньому боці, й тому варто усвідомити, що підтримка України ґрунтується на трьох складниках: це бачення провідних політичних сил, громадська думка та позиція ЗМІ. Японські журналісти й оглядачі не лінуються перевіряти, що той чи той політик, як свій, так і іноземний, казав рік тому, й порівнювати з його нещодавніми заявами та діями. В разі виявлення брехні йому перестають довіряти.
Так сталося з російськими політиками й дипломатами, які напередодні вторгнення в Україну хором заявляли про відсутність планів стосовно агресії, яку потім здійснили. Геть інакша ситуація склалася з представниками України, позиція яких залишалася послідовною. Це не означає, що проросійські сили в Японії (а вони є й на політичному рівні, й у експертному середовищі) припинили просувати свої наративи, намагаючись розколоти японське суспільство або хоча б переконати значну його частину в тому, що «не все так однозначно».
Є всі підстави вважати, що ворог аж ніяк не полишив спроб упливати на політичні кола, громадські та релігійні організації Японії, використовуючи де «почуття провини» за події Другої світової війни, де бажання віддати належне традиціям, як-от відвідання могил предків на окупованих Північних територіях, де суто економічні чинники на кшталт квот на вилов риби. Посольство РФ у Токіо неодноразово розміщувало матеріали, звинувачуючи Японію в тому, що «вона двічі за останні сто років підтримувала нацистів», маючи на увазі фашистську Німеччину й Україну.
Декілька поколінь японців протягом минулих 80 років були виховані в дусі суворого пацифізму, й це є однією з причин, чому в суспільстві здебільшого критично сприймають необхідність збільшити витрати на оборону (що є об’єктивно необхідним у світлі зростання загрози регіональних конфліктів) та внести зміни до Конституції, які дали б змогу Японії зміцнити Сили самооборони та здійснювати експорт озброєнь.
Згідно з повідомленнями японських ЗМІ, минулого року Сили самооборони не змогли заповнити близько половини наявних вакансій, що є найгіршим показником за всю історію. Незважаючи на заплановане збільшення чисельності Сил самооборони (сьогодні це 247 тисяч осіб), реальна чисельність найнятих за контрактом виявилася набагато меншою, ніж очікувалося. Новому уряду Японії доведеться вирішувати ці проблеми, оскільки агресивна політика Росії в Європі призводить до істотної активізації загрозливої риторики та дій із боку Північної Кореї та інших держав у Східній Азії.
Нарощування випуску озброєнь також залишається проблемним питанням, хоча Японія має всю необхідну технологічну та промислову базу. Обмеження в законодавстві країни істотно ускладнюють експорт такої продукції. Відповідно у промисловості немає економічних стимулів розробляти та випускати нові зразки, що потребує значних інвестицій.
Тим часом навіть попри зміцнення регіональних альянсів США—Японія—Південна Корея, США—Японія—Філіппіни, QUAD тощо в політичних і експертних колах збільшується усвідомлення важливості розвитку власної обороноспроможності для захисту інтересів і території країни в разі можливих конфліктів. У ЗМІ активно обговорюють необхідність зняти наявні обмеження на експорт продукції ОПК з огляду на зростання загрози для безпеки. Про це кажуть і союзники Японії.
Всі ці питання перебуватимуть у центрі уваги основних політичних сил протягом наступного року з урахуванням майбутніх виборів до парламенту. На зустрічі з керівництвом ЛДП прем’єр-міністр Кішіда заявив, що питання необхідності внести зміни до Конституції вже не обговорюється, оскільки наразі йдеться про те, коли і які саме зміни схвалить народ.
Тим часом до майбутніх виборів готуються й інші політичні сили країни. Зокрема зміна лідерів відбуватиметься в партії Комейто, яка є членом керівної коаліції, та в опозиційній Конституційно-демократичній партії. Це означає, що буде потрібна ювелірна робота в політичних колах, аби зовнішньополітичний порядок денний залишався без змін. Загальні вибори заплановані на осінь наступного року, але новий прем’єр-міністр може оголосити їх і достроково (він має такі повноваження).
Наразі немає підстав вважати, що позиція єдності керівних і опозиційних партій щодо підтримки України зазнає небажаних трансформацій. Вже цієї осені варто розраховувати на продовження контактів на найвищому та високому рівнях, зокрема обмінів візитами й активізації економічного складника співробітництва. Наступного року Японія прийматиме міжнародну конференцію з розмінування України. Відносини між Україною та Японією як за формою, так і за змістом цілком заслуговують на визначення «стратегічні». За всієї формальності таких дефініцій у світі міжнародної політики вони мають значення.