Як повідомляє "Європейська правда", її організатори вимагали збільшити роль та представленість ірландської мови в офіційному та публічному спілкуванні у регіоні.
Організатори протесту, спільнота An Dream Dearg ("Червона мрія") оцінила кількість демонстрантів у 17 тисяч і назвали цей мітинг "найбільшим за покоління". Місцева газета Belfast Telegraph не наводить точних оцінок, але погоджується, що йшлося про тисячі людей.
Його учасники, всі були одягнені в червоний одяг, представляли не лише місто Белфаст, а й приїхали з різних частин Ірландського острова.
Два роки тому, як частина домовленості місцевих політиків з Лондоном, було підписано угоду, що передбачає розвиток ірландської мови, спадщини та культури, але відтоді на її виконання не було прийнято жодного законодавчого акту.
"Більш затримок бути не може, ірландська мовна спільнота просто хоче, щоб до неї ставилися рівноправно і з повагою, і їй більше не можна відмовляти", - заявив один із учасників протесту, представник місцевої лівоцентристської партії SDLP Пол Доерті.
Північна Ірландія останнім часом стала причиною напруги між Лондоном та Брюсселем: Великобританія знову вимагає перегляду "ірландської" частини угоди про Brexit.
Функціонування кордону на острові Ірландія спочатку було одним із найскладніших питань у переговорах щодо Brexit. Рішення про прозорість кордону між Ірландією-членом ЄС та Північною Ірландією - частиною Британії, викликало логістичні проблеми та залишило незадоволеними юніоністів, які бачать у цьому зазіхання на приналежність регіону до складу Сполученого Королівства.
Білфастськими угодами 1998 року, крім англійської, офіційними мовами регіону було визнано ірландську та ольстерсько-шотландську мови. У 1999 році було створено два агентства з підтримки ірландської та ольстерсько-шотландської мов, у рамках яких здійснювалася допомога у вивченні цих мов у школах та факультативних мовних центрах. У 2003 році Британський та Ірландський уряди спільно висловили свою відданість принципам, встановленим Актом про Північну Ірландію 1998 року, та заявили про створення урядових установ, спрямованих на здійснення цієї програми.
Конфлікт у Північній Ірландії був викликаний суперечкою між центральною британською владою та місцевими національними організаціями щодо статусу регіону. Головною силою, що протидіяла Великій Британії, була Ірландська республіканська армія (ІРА). У свою чергу головним противником ІРА став протестантський орден Оранжистів і праворадикальні протестантські організації, що його підтримували. У ході протистояння в Північній Ірландії з обох боків загинуло 3524 особи, з них 1857 - цивільні особи. Формальним закінченням конфлікту вважається 10 квітня 1998 року - день, коли було підписано Белфастську угоду.