Великі війни - це трагедії для людей і країн, які в них беруть участь. Вони також змінюють те, як світ готується до конфліктів, що має доленосні наслідки для глобальної безпеки. Велика Британія, Франція і Німеччина відправляли спостерігачів на громадянську війну в США, щоб вивчати битви на кшталт Геттісберга. Танкові дуелі війни Судного дня 1973 року прискорили перетворення американської армії з тієї, яка програла у В'єтнамі, в ту, що розгромила Ірак у 1991 році. Ця кампанія, в свою чергу, спонукала лідерів Китаю перебудувати Народно-визвольну армію в ту грізну силу, якою вона є сьогодні.
«Війна в Україні є найбільшою в Європі з 1945 року. Вона визначатиме уявлення про війну на десятиліття вперед. Вона зруйнувала будь-які ілюзії щодо того, що сучасний конфлікт може обмежитися кампаніями проти мілітаризованих груп або еволюціонувати в бік боротьби з низькою кількістю жертв у кіберпросторі. Натомість вона вказує на новий тип високоінтенсивної війни, яка поєднує в собі новітні технології з вбивствами і споживанням боєприпасів в промислових масштабах, а також залучає цивільне населення, союзників і приватні компанії», - пише The Economist.
Не варто навіть сумніватися, що авторитарні режими вивчають, як отримати перевагу в будь-якому майбутньому конфлікті. Ліберальні суспільства повинні визнати, що війни між індустріально розвиненими країнами - це цілком реальна перспектива, тому варто почати готуватися до цього.
The Economist пише, що українське поле битви дає одразу три важливі уроки. Перший полягає в тому, що поле бою стає прозорим.
«Забудьте про біноклі чи карти, краще думайте про сенсори на супутниках і флотилії безпілотників, які все бачать. Дешеві і всюдисущі, вони надають дані для обробки постійно алгоритмами, які постійно вдосконалюються і можуть витягувати голки з купи сіна: мобільний сигнал російського генерала або обриси замаскованого танка. Потім ця інформація може бути передана супутниками солдату найнижчого рівня на фронті або використана для наведення артилерії і ракет з безпрецедентною точністю і дальністю», - йдеться в статті.
Ця якість гіперпрозорості означає, що майбутні війни залежатимуть від розвідки. Пріоритетами стануть виявлення ворога швидше, ніж це зробить він, а також засліплення ворожих сенсорів (дронів чи супутників) і виведення з ладу засобів передачі даних на полі бою за допомогою кібератак, засобів радіоелектронної боротьби, чи то за допомогою старомодної вибухівки.
«Військам доведеться розробляти нові способи ведення бою, покладаючись на мобільність, розосередження, приховування і обман. Великі армії, які не інвестують в нові технології або не розробляють нові доктрини, будуть розгромлені меншими арміями, які це роблять», - прогнозує видання.
Навіть в епоху штучного інтелекту другий урок полягає в тому, що у війні все ще може бути задіяна величезна фізична маса: сотні тисяч людей, мільйони машин і боєприпасів. Втрати в Україні були дуже великими, тому що здатність бачити цілі і точно влучати в них призводить до стрімкого зростання кількості загиблих. Щоб пристосуватися, війська перекопали гори багнюки, щоб вирити окопи, які можна порівняти з тими, які були Вердені чи Пашендейлі. Витрати боєприпасів і техніки приголомшливі: Росія випустила 10 мільйонів снарядів за рік. Україна втрачає 10 тисяч безпілотників щомісяця. Вона просить своїх союзників про старомодні касетні боєприпаси, щоб допомогти їй у контрнаступі.
Зрештою, технології можуть змінити те, як потреби у цій фізичні «масі» задовольняються і підтримуються. 30 червня генерал Марк Міллі передбачив, що через 10-15 років третина сучасних Збройних сил буде роботизованою. Уявіть собі безпілотні літаки і танки без екіпажів. Проте армії повинні бути здатні воювати як в цьому десятилітті, так і в наступному.
«Це означає поповнення запасів, щоб підготуватися до високих темпів втрат особового складу, створення промислового потенціалу для виробництва техніки в набагато більших масштабах і забезпечення армій резервами живої сили. Саміт НАТО 11 і 12 липня стане перевіркою того, чи зможуть західні країни і активізувати свій Альянс з цією метою», - пише The Economist.
Третій урок, який також стосується більшої частини 20-го століття, полягає в тому, що межа великої війни є широкою і нечіткою. Конфлікти Заходу в Афганістані й Іраку велися невеликими професійними арміями і накладали невеликий тягар на цивільне населення (але часто приносили багато страждань місцевому населенню). В Україні цивільне населення було втягнуте у війну не лише як жертва, але й в ролі учасника. Бабуся з провінції може допомагати керувати артилерійським вогнем за допомогою додатку для смартфона. Окрім старого оборонно-промислового комплексу, нова когорта приватних фірм відіграє вирішальну роль.
Українське програмне забезпечення для ведення бойових дій розміщене на хмарних серверах великих технологічних компаній за кордоном. Фінські фірми надають дані для наведення на ціль, а американські - забезпечують супутниковий зв'язок. Мережа союзників з різним рівнем рішучості допомагає забезпечувати Україну і добиватися дотримання санкцій проти Росії.
Нові межі створюють нові проблеми. Зростаюча участь цивільного населення піднімає правові та етичні питання. Приватні компанії, розташовані за межами фізичної зони конфлікту, можуть стати об'єктом віртуальних або збройних нападів. З появою нових фірм, уряди повинні подбати, щоб жодна компанія не стала точкою поразки.
Немає двох однакових воєн. Бій між Індією і Китаєм може відбуватися на вершині світу. Китайсько-американське зіткнення за Тайвань буде характеризуватися широким застосуванням військово-повітряних і військово-морських сил, ракет далекого радіусу дії, а також будуть відбуватися перебої в торгівлі. Взаємна погроза застосування ядерної зброї, ймовірно, стримує ескалацію в Україні: НАТО не вступав у пряме зіткнення з ядерним ворогом, а погрози Росії поки що залишаються пустопорожніми. Але в боротьбі за Тайвань у Америки і Китаю виникне спокуса атакувати один одного в космосі, що може призвести до ядерної ескалації, особливо якщо будуть виведені з ладу супутники раннього попередження і командно-штабні супутники.
Для ліберальних суспільств спокуса полягає в тому, щоб закрити очі на жахи в Україні, а також відмовитися від величезних витрат і зусиль на модернізацію своїх Збройних сил. Але вони не можуть стверджувати, що такий конфлікт між великими індустріальними економіками буде одноразовою подією. Автократична і нестабільна Росія може становити загрозу для Заходу на десятиліття вперед. Зростаючий військовий вплив Китаю став дестабілізуючим фактором в Азії, а глобальне відродження автократії може зробити конфлікти більш імовірними. Армії, які не засвоять уроки нового типу індустріальної війни, яка розгортається в Україні, ризикують програти тим, хто їх засвоїть.