У Москві зараз найбільше має значення те, чого якраз бракує. НІхто не говорить відверто про війну проти України. Саме слово «війна» заборонене, і будь-які обговорення небезпечні. Єдина ознака того, що за тисячу кілометрів на південь йдуть бої, - це рекламні щити з портретами солдатів. Але все ж Росія в розпалі війни.
Схожим чином, у Москві ніхто не проводить факельні марші. Зображення знака «Z» у формі напівсвастики, які символізують підтримку війни, не часто можна побачити. Штурмовики не влаштовують погроми. А пристарілий диктатор Росії Владімір Путін не виступає перед натовпами захопленої молоді. Також він не закликає до масової мобілізації. Але все ж таки Росія в мертвій хватці фашизму, - пише The Economist.
Москва ховає війну за терміном «спеціальна військова операція». І рівно так само вона приховує власний фашизм за проголошеною кампанією знищити «нацистів» в Україні. Разом з тим, професор історії Єльського університету Тімоті Снайдер виявив дуже чіткі симптоми: «Люди часто сперечаються про те, що таке фашизм. Але сучасна Росія відповідає більшості критеріїв».
Кремль збудував культ особистості навколо Путіна, а також культ мертвих навколо участі СРСР у Другій світовій війні. Путінський режим прагне повернути втрачену «золоту еру», а також провести в Росії очищення цілющим насильством. До списку Снайдера можна також додати ненависть до гомосексуалів, зацикленість на традиційних сім’ях і фанатичній вірі в силу держави. Все це не нормально для світської країни з сильною анархістською жилкою і відкритими поглядами на секс. Зрозуміти, куди Росія під владою Путіна прямує, означає зрозуміти, з чого вона почала. Впродовж більшої частини його правління Захід вважав Росію мафіозною державою, яка керує роздробленим суспільством. Не можна сказати, що це було помилкове уявлення, але воно не повне. Десятиліття тому популярність Путіна почала випаровуватися. Він відреагував тим, що почав грати на фашистському мисленні, яке з’явилося після розпаду СРСР.
Все почалося як політичний розрахунок, але Путін опинився в пастці циклу образ, який далеко відкинув здоровий глузд. Кульмінацією стала руйнівна війна, яка, на думку багатьох, не повинна була статися взагалі, зважаючи на баланс ризиків і вигоди.
«Під путінською версією фашизму Росія стала на курс, який не знає шляху назад. Без риторики жертви і застосування насильства Путіну нічого запропонувати своєму народу. Для західних демократій цей невпинний марш означає, що поки він при владі, відносини з Росією будуть розірвані ворожістю і презирством. Дехто на Заході хоче повернутися до ведення справ у звичному режимі, щойно війна закінчиться. Але справжній мир не можливий з фашистською Росією», - пише видання.
Для України це означає, що війна буде довга. Мета Путіна - не просто захопити територію, а й знищити демократичний ідеал, який процвітає в сусідніх країнах і їхнє відчуття окремої національної ідентичності. Він не може дозволити собі програти. Навіть якщо буде перемир’я, Путін зробить все, щоб Україна зазнала краху, вдаючись до нового застосування грубої сили, якщо буде потрібно. Це також означає, що він буде використовувати насильство і тоталітаризм, щоб насаджувати свою волю вдома.
«Він не просто намагається знищити вільну Україну, а й веде війну проти найкращих мрій власного народу. І поки що він перемагає», - йдеться в статті.
Війна - це мир
Що таке російський фашизм? Словом на літеру «ф» часто легковажать. Воно також не має чіткого визначення. Але точно можна сказати, що це поняття засноване на відчутті винятковості і образах, це суміш заздрощів і розчарування, народжена приниженням. У випадку Росії джерело приниження - це не поразка у сутичці з іноземною силою, а страждання, завдані народу його власними ж правителями. Позбавлені свободи волі і залякані владою, росіяни шукають компенсації в уявній відплаті ворогом, на яких їм вказала держава.
Фашизм передбачає демонстративність (згадайте всі ці мітинги і уніформи), пронизану трепетом перед справжнім насильством. Снайдер пояснює, що у всіх своїх варіаціях фашизму притаманний тріумф волі над розумом. Історик написав про це у статті для New York Times під заголовком: «Нам потрібно це сказати. Росія фашистська». Насправді ж першими про це почали говорити самі росіяни. Одним з них був Єгор Гайдар, перший прем’єр-міністр Росії після розпаду СРСР. В 2007 році він помітив привид російської пост-імперіалістичної ностальгії.
«Росія проходить через небезпечну фазу. Нам не варто піддаватися магії чисел, але факт в тому, що між падінням Німецької імперії і приходом до влади Адольфа Гітлера була 15-річна перерва. І через 15 років між падінням СРСР і Росією у її вигляді станом на 2006-2007 роки це змушує замислитися…», - зауважував російський політик.
«Телебачення розпалює агресію і жорстокість, а ключові поняття диктує трохи одержимий володар Кремля… Кремль культивує і заохочує найнижчі інстинкти в людях, провокуючи ненависть і битви. Це пекло не закінчиться мирно», - сказав інший російський ліберал Борис Нємцов у 2014 році.
Через рік Нємцова заклеймили як «національного зрадника», а потім вбили поблизу Кремля. В своєму останньому інтерв’ю за кілька годин до смерті він застеріг, що «Росія швидко перетворюється у фашистську державу: «У нас вже є пропаганда за прикладом нацистської Німеччини. У нас теж є ядро бригад штурмовиків… Це лише початок». Ніхто не давав гучніших сигналів про зростання впливу фашизму, ніж сам Путін і його оточення.
Далеко від заможних московських вулиць Кремль позначив танки, солдатів і телеканали літерами «Z». Напівсвастику малюють на дверях російських театральних і кінокритиків, які нібито пропагують «декадентське і дегенеративне» західне мистецтво. Пацієнтів в лікарнях і групи дітей вишиковуються у форму напівсвастики, інколи стоячи на колінах. Відео поширюються в інтернеті. В 1930-х роках літературний критик Вальтер Беньямін аналізував фашизм як виставу.
«Логічний результат фашизму - це внесення естетики в політичне життя», - писав він.
Мета цієї естетики - витіснити здоровий глузд, а її максимальне вираження - це війна. Сьогодні два обличчя воєнного телебачення Росії - Владімір Соловйов і Ольга Скабєєва - стали карикатурами нацистських пропагандистів. Соловйов часто одягнений у чорний піджак у баварському стилі. А Скабєєва дотримується строгого стилю, який натякає на «господарку» в БДСМ. Обоє вони поширюють ненависть і агресію. Російські телеведучі і їхні гості засуджують Захід, який нібито оголосив війну проти Росії, а також театрально благають Путіна знищити ворога ядерною зброєю. Цей фантастичний Армагеддон підкріплений реальним насильством, яке стало основою відносин між російською державою і народом. Опитування «Левада Центру», проведене на замовлення «Комітету проти тортур» (теж тепер заборонена організація в РФ), показало, що 10% російського населення стали жертвами катування з боку правоохоронних органів. В Росії існує культура насильства. Домашнє насильство більше не вважається злочином. В перший тиждень війни молоді жінки, які брали участь у протестах, постраждали від принижень і сексуальних домагань у камерах поліції. Майже 30% росіян кажуть, що тортури потрібно узаконити.
Звірства, які скоїли російські військові в Бучі і інших українських містах, які побували під окупацією, - це не ексцеси війни чи порушення дисципліни, а риса армійського життя, яку поширили в Росії ветерани. 64-тій мото-стрілецькій бригаді, яку звинувачують у звірствах в Україні, присвоєно почесне звання «гвардійської» за нібито «захист батьківщини і державних інтересів». Її хвалять за «масовий героїзм, добресть, стійкість і мужність». Бригада, яка базується на російському далекому сході, славиться в Росії своєю жорстокістю.
Як і все, що походить з Кремля, російський фашизм - це проект, збудований «верхівкою», правлячою елітою, а не суспільним рухом. Від мас він вимагає пасивного прийняття, а не мобілізації. Його мета - знеохотити людей і не допустити будь-які прояви самоорганізації. Кремль і директори телеканалів можуть посилювати і послаблювати цей фашизм. В ранні роки свого президентства Путін використовував гроші, щоб тримати суспільство подалі від політики. Коли в 2011-2012 роках почався економічний застій, а міський середній клас вийшов на вулиці, вимагаючи більше прав, він почав використовувати націоналізм і ненависть. Анексія Криму дала політине затишшя, тож фашизм «вимкнули» так само раптово, як і «увімкнули».
Відновлення фашизму в 2021-2022 роках почалося після скорочення легітимності Путіна, протестів проти отруєння і арешту опозиціонера Алєксєя Навального, а також все більша відстороненість молодих росіян, які менше піддаються російський пропаганді й більше відкриті до Заходу. Для молоді Путін - старий, мстивий і корумпований дід з таємним палацом, який показав Навальний у своєму фільмі, опублікованому на YouTube в 2021 році. Путіну потрібно було знову посилити фашизм. І Україна стала зручним способом.
Свобода - це рабство
Російський фашизм має глибоке коріння, яке бере свій початок ще на початку 20 століття. Фашистські ідеї були поширені серед білогвардійців-емігрантів. І вони були частково імпортовані в СРСР режимом Йосипа Сталіна після Другої світової війни. Диктатор боявся, що перемога над фашизмом, здобута разом з США і Великою Британією, надихне і визволить його власний народ. Тож він перетворив радянський успіх в тріумф тоталітаризму і російський імперіалістичний націоналізм. Він проголосив колишніх союзників ворогами і фашистами, які нібито прагнули знищити СРСР і позбавити його слави. У наступні кілька десятиліть цей фашизм стримувала офіційна комуністична ідеологія і особистий досвід росіян, які воювали проти нацистів пліч-о-пліч з західними країнами. Коли СРСР розпався, обидва ці стримуючі фактори зникли. І «темна матерія» фашизму вийшла назовні. Ліберальні еліти в 1990-х роках повністю відкидали радянські цінності, відкинувши заразом традицію антифашистської літератури і мистецтва.
І в цей же час КДБ таємно культивував фашизм. В кінці 1990-х років Алєксандр Яковлєв, який був архітектором демократичних реформ у часи Міхаіла Горбачова, відкрито говорив про те, що спецслужби стали колискою фашизму.
«Загроза фашизму в Росії реальна, тому що після 1917 року ми звикли жити у злочинному світі зі злочинною державою. Бандитизм, освячений ідеологією - таке визначення підходить як комуністам, так і фашистам», - сказав він.
Така неоднозначність проявилася повному мірою в дуже популярному радянському телесеріалі «17 миттєвостей весни», який був знятий за розпорядженням КДБ у 1970-х. На перший погляд, серіал був лише спробою романтизувати сталінські спецслужби. Юрій Андропов, начальник КДБ і пізніше лідер СРСР, хотів розрекламувати радянських шпигунів і таким чином привабити нове покоління молодих чоловіків на службу. Як виявилося, серіал допоміг внести нацистську естетику в російську поп-культуру, яку, зрештою, скористався Путін.
Герой фільму - Макс Отто фон Штірліц, вигаданий радянський шпигун, якому вдалося проникнути у вище командування нацистської Німеччини. Він обіймає високу посаду штандартенфюрера СС. І його завдання - зірвати секретний план, розроблений спільно ЦРУ і Німеччиною наприкінці Другої світової війни. Нацистів у фільмі грають улюблені радянські актори, тому їхні персонажі мають привабливий і людський вигляд. Вячеслав Тіхонов, який грав Штірліца, був зразком чоловічого ідеалу. Високий і красивий, з ідеальними вилицями, він сяяв у нацистській формі, пошитій у Міноборони СРСР. Російські глядачі були зачаровані.
«Наш чудовий Штірліц - ідеальний фашистський чоловік і водночас ідеальний радянський чоловік, він робить трансгресивні переходи від одного до іншого з переконливою і невловимою легкістю… Він передвісник нової ери, часів мобільності і маніпулятивності», - писав російський поет Дмітрій Прігов.
Путін отримав найбільшу вигоду від серіалу. В 1999 році перед тим, як його назвали президентом Росії, виборці говорили в опитуваннях, що Штірліц був би ідеальним кандидатом на найвищу посаду в державі. Командувач Червоної армії Георгій Жуков був на другому місці. Путін, колишній агент КДБ, який служив у Східній Німеччині, культивував імідж, подібний до Штірліца. Коли аналітичне опитування знову провели в 2019 році, шпигун у нацистській формі з кінофільму знову опинився на першому місці.
«Відбулася інверсія. В 1999 році Путін здавався бажаним кандидатом, тому що він був схожим на Штірліца. В 2019-му імідж Штірліца лишається релевантним, тому що його втілив найпопулярніший політик в країні», - пояснили соціологи.
24 червня 2022 року перед штаб-квартирою Служби зовнішньої розвідки РФ (СВР) встановили пам’ятник Штірліцу. Для Путіна фашистська естетика відповідає виразній російській фашистській філософії. Він і більшість його колишніх колег з КДБ прийняли капіталізм і виступили проти лібералів і соціалістів. Вони також спроектували власне приниження, від якого постраждали в перше десятиліття після падіння СРСР, на всю країну, стверджуючи, що кінець Холодної війни був зрадою і поразкою. Їхній пророк - Іван Іллін, філософ початку 20-го століття, який втік з Росії від большевиків у 1920-х роках, а пізніше захоплювався фашистами в Італії і Німеччині. Іллін вважав фашизм «необхідним і неминучим явищем, заснованим на здоровому відчутті національного патріотизму». Він забезпечив Путіну і його оточенню виправдання для їхньої самопроголошеної ролі вартових держави. І в цій іпостасі вони також нібито мають повне право розпоряджатися ресурсами країни.
Після Другої світової війни Іллін засуджував те, що вважав помилками і злочинами Гітлера, до яких зараховував атеїзм і масове знищення євреїв. Але він зберіг віру в фашистську ідею національного відродження. В 1948 році він писав, що «фашизм - це явище складне, багатогранне і, якщо говорити з історичної точки зору, воно не втратило актуальності». Відповідно Путін прийняв релігію, відкинув антисемітизм і відмовився від колективного управління на користь власного прямого правління, легітимізованого плебісцитами. В 2013 році Кремль рекомендував державним чиновникам обов’язково прочитати книгу Ілліна «Наші завдання». Вона закінчується коротким есе про майбутнього російського лідера. Західна демократія і вибори нібито призведуть до того, що Росія перетвориться на руїни. Лише «об’єднана і сильна державна влада, диктаторська за масштабами і національна за своєю суттю», може врятувати її від хаосу.
Вважається, що Путін неодноразово читав книгу Ілліна під назвою «Що розчленування Росії буде означати для світу», яка була написана в 1950 році. В ній автор стверджував, що західні сили спробують «провести ворожий і безглуздий експеримент навіть в пост-большевицькому хаосі, зловісно виставляючи його як тріумф «свободи», «демократії» і «федералізму»… НІмецька пропаганда інвестувала надто багато грошей і зусиль в український сепаратизм (і, можливо, не лише в український)».
В 2005 році після першої революції в Україні, Путін назвав розпад СРСР найбільшою геополітичною катастрофою 20-го століття. Спираючись на антиукраїнські настрої в Росії, він скерував свою країну до конфронтації із Заходом. Того ж року рештки Ілліна перевезли в РФ зі Швейцарії, де він помер в 1954 році. Путін нібито заплатив за надгробок з особистих коштів. В 2009 році він поклав квіти на могилу Ілліна.
Невігластво - це сила
Той факт, що Путін прийняв фашистські методи і фашистське мислення, повинен стати тривожним сигналом для світу. Фашизм вимагає призначення ворогів. Він робить Росію сміливою жертвою чужої ненависті, при цьому виправдовуючи ненависть до реальних і вигаданих суперників вдома і за кордоном. Колишній президент Дмітрій Мєдвєдєв нещодавно написав у соціальних мережах: «Я ненавиджу їх. Вони покидьки і дегенерати. Вони хочуть, щоб ми, Росія, померли… Я зроблю все, що зможу, щоб вони зникли». Він не вказав, про кого конкретно він написав. Але російська ворожість має три цілі: ліберальний Захід, Україна і зрадники вдома. Всі вони повинні усвідомити, що таке російський фашизм. Путін давно намагається підірвати західні демократії. Він підтримував праворадикальні партії в Європі, такі як «Національний фронт» у Франції, «Фідес» в Угорщині і «Ліга» в Італії. Він втручався в американські вибори, сподіваючись допомогти Дональду Трампу перемогти демократів. Навіть якщо війни проти України закінчиться, шанувальник Ілліна в Кремлі не буде шукати порозуміння з західними демократіями. Путін і його люди зроблять все, що в їхніх силах, для боротьби з лібералізмом, щоб посіяти розбрат.
Століттями Росія була частково європейською. Але, як зауважив нещодавно політолог Кіріл Рогов, війна проти України дозволила Путіну вирізати цю частину з ідентичності. Поки він буде при владі, Росія буде будувати союзи з Китаєм, Іраном і іншими антиліберальними країнами. Вона, як ніколи, буде в ідеологічному авангарді.
Перспективи України ще більш похмурі. Через кілька тижнів після початку війни державна інформаційна агенція «РИА Новости» опублікувала статтю, в якій закликала до очищення «від етнічної складової самоідентифікації людей, які населяють території історичної Малоросії і Новоросії, яке почала ще радянська влада». Путін звинувачував Україну в тому, що вона нібито була джерелом смертельних вірусів, місцем розміщення американських біологічних лабораторій, в яких проводилися «експерименти» зі штамами коронавірусу і холери.
«Біологічну зброю створили у безпосередній близькості до Росії», - говорив він.
На російському державному телебаченні українців називають хробаками. Нещодавно Соловйов сказав в ефірі: «Коли лікар лікує кота від глистів, лікар проводить спеціальну операцію. Для глистів це війна, а для кота - очищення». Директор державного телеканала RT Маргарита Симонян заявила: «Україна не може продовжувати існувати». Мета вторгнення в Україну - це не лише захоплення території, а очищення її від окремої ідентичності, яка загрожує ідентичної Росії як імперіалістичної держави. Разом зі своїми каральними військами Кремль відправив на українську територію сотні вчителів, щоб вони перевчили українських дітей на окупованих територіях. Він проводить знак рівності між незалежною суверенною Україною і нацизмом. Або Україна припинить існувати як національна держава, або Росія сама буде заражена ідеєю емансипації, яка знищить її імперську ідентичність.
Найгірші перспективи стосуються саму Росію. Путін не планував початку війни на виснаження. Він чекав, що удар по Києву закінчиться встановленням нового режиму в Україні, а також покорою українського суспільства його волі. Але доки Путін не зміг перемогти Україну. Втім, він успішно переміг Росію. Розмови про зараження і очищення стосуються не лише українців. У самій РФ теж багато ворожих елементів, зрадників, які об’їдаються устрицями і фуагра. Вони ментально живуть на Заході і заражені ідеями гендерної нечіткості. Путін проголосив, що російський народ «просто виплюне їх, як комах у роті», провівши «природну і необхідну самодетоксикацію суспільства».
Як і Сталін, Путін не довіряє і боїться людей. Їх потрібно контролювати, ними потрібно маніпулювати і, якщо буде потрібно, придушувати. Він виключив їх з процесу реального ухвалення рішень. Як пояснив російський соціолог Георгій Юдін, люди потрібні для ритуалу виборів, який підтвердить легітимність правителя. Весь інший час вони повинні бути невидимими. Юдін називає цей підхід «Народ за викликом».
Війна змінила все. Навесні 1943 році Гітлер сказав Гебельсу, що «війна зробила для нас можливим вирішення цілої низки проблем, які в нормальні часи ніколи не вирішувалися». Путін зміг встановити фактичне військове правління і цензуру. Він заблокував Facebook, Twitter, Instagram і всі залишки незалежних ЗМІ, ізолював країну від отруйного західного впливу і переслідує всіх, хто виступає проти війни, змушуючи їх тікати з країни. Будь-яка публічна заява, яка кидає виклик кремлівському погляду на події в Україні, передбачає покарання у вигляді ув’язнення до 15 років.
Грегорі Асмолов з Королівського коледжу Лондона наголошує, що така нова політична реальність була немислима ще кілька місяців тому. І це найбільше досягнення Кремля у конфлікті. Війна дозволила Путіну перетворити Росію в те, що Асмолов називає «від’єднаним суспільством».
«Ці зусилля засновані на твердженні, що неможливо захистити внутрішню легітимність нинішньої влади і змусити громадян бути лояльними, якщо Росія залишиться відносно відкритою і пов’язаною з глобальною системою», - вважає експерт.
Досі метою Путіна було паралізувати російське суспільство, а не зібрати натовпи. Демонстрація єдності і мобілізації проводиться за допомогою телебачення, яке діє в інформаційному просторі, очищеному від альтернативних голосів. Серед телеглядачів, більшості з яких за 60, більше 80% підтримують війну. Серед росіян віком 18-24 роки, які черпають інформацію з інтернету, прихильників війни проти України менше половини. Можливо саме тому символічні представники Z-операції - це не працездатні чоловіки і жінки, а бабусі з червоними прапорами, а також їхні 8-річні «онуки».
Комбінація страху і пропаганди породжує те, що Рогов називає «нав’язаною згодою». Держава публікує опитування, які говорять про те, що більшість росіян підтримують «спеціальну операцію». Головна причина, чому люди підтримують Путіна, - це тому, що вони думають, так роблять всі. Їм необхідно належати до табору сильних. Навіть коли у людей є доступ до інформації, вони «просто ігнорують або виправдовують її, щоб уникнути знищення концепцій про себе, країну і владу, створених пропагандою», - пояснила соціолог Єлєна Конева.
У двигуна фашизму немає задньої передачі. Путін не може повернутися до авторитаризму, заснованого на реальності. Експансія в природі фашизму. Він буде шукати спосіб розширитися географічно і в приватному житті людей. Війна затягнулася, і втрат стає дедалі більше. Питання в тому, що чи зможе Путін мобілізувати пасивну більшість. Чи росіяни почнуть чинити опір? Еліти в Кремлі, армія і спецслужби пильно стежать.
2+2 = 4
Віктор Клемперер, німецький єврей, який брав участь у Першій світовій війні і вижив після Другої світової, написав, що «нацизм пронизав плоть і кров людей за допомогою окремих слів, ідіом, мовних оборотів, які були їм нав’язані через мільйон повторень». Його книга під назвою «Мова Третього рейху» описує, що в часи війни префікс ent- (де-) став надзвичайно важливим у Німеччині.
Коли російські танки вирушили в напрямку українського кордону 24 лютого, Путін теж почав свою війну проти України з використання цього префіксу. За його словами, мета вторгнення - це «денацифікація» і «демілітаризація». Державна агенція «РИА Новости» пізніше писала, що «денацифікація неминуче стане також деукраїнізацією».
«Нацизм майже повністю знищив Німеччину. Завдання вилікувати її від фатальних хвороб сьогодні називається «денацифікацією». Сподіваюся і щиро вірю, що це жахливе слово… зникне, щойно воно виконає своє нинішнє завдання. Але цього не станеться ще якийсь час, тому що не лише нацистська поведінка повинна зникнути, але й типове нацистське мислення, а також його живильне середовище - мова нацизму», - писав Клемперер.