У разі, коли проект не має комерційного сенсу, існує два варіанти, навіщо його реалізують: або його спонсори дурні, або у них інші мотиви. Оскільки Володимир Путін не дурень, припустимо, що його трубопровід "Північний потік-2" насправді є комерційним проектом, а дурні - європейці, зокрема німці, пише журнал The Economist у свіжому випуску.
На цьому тижні, після послідовного тиску з боку Німеччини, ЄС погодився з тим, що його правила повинні застосовуватися до "Північного потоку-2" - трубопроводу вартістю 9,5 мільярдів євро. В результаті проект майже напевно реалізують, хоча, можливо, із затримками.
"Північний потік-2" проходить від Виборга на заході Росії через Балтійське море до Грайфсвальда на північному сході Німеччини. Будівництво почалося в минулому році і може бути закінчено до кінця 2019-го. З економічної точки зору, в проекті немає необхідності. В існуючих газопроводів немає нестачі в пропускній спроможності: транзитний газопровід, що проходить територією України і Польщі, функціонує чудово. Крім того, сім років тому вже був побудований "Північний потік", що доставляє енергоресурси безпосередньо до Німеччини. Очікується, що найближчим часом попит з боку європейців на імпортний газ не досягне настільки високого рівня, який вимагав би будівництва додаткового трубопроводу. Це пов'язано, зокрема, із зростанням популярності поновлюваних джерел енергії. Не дивно, що одноосібним акціонером проекту є російський енергетичний монополіст "Газпром". Реальні цілі проекту - політичні.
Тут є три основних аспекти. По-перше, "Північний потік-2" завдає прямої шкоди Польщі і Україні - двом країнам, які ненавидить Путін, і в одну з яких він вторгся в 2014 році. Наразі велика частина постачаємого до Європи російського газу проходить через Україну. "Північний потік-2" дозволить Росії скоротити до мінімуму постачання через Україну, що позбавить український уряд транзитних зборів. Без "Північного потоку-2" існує межа того, скільки шкоди Росія може завдати Україні, перш ніж вона поставить під загрозу власну економіку. Отже, основною метою проекту є обхід України та Польщі (для якої ті ж міркування застосовні в меншій мірі), як це і було з нереалізованим "Південним потоком".
"Північний потік-2" також надає Росії інфраструктуру в Балтійському регіоні, що може служити виправданням для розширення військової присутності там. Це турбує країни Балтії, як і Польщу.
Крім того, "Північний потік-2" збільшить залежність Європи від російських енергоносіїв. Оминаючи транзитні держави і скорочуючи збори, Росія може знизити ціну на газ. У короткостроковій перспективі це позитивний момент для німецьких енергоспоживачів. Але подальший упор на Росію суперечить політиці ЄС, яка протягом останнього десятиліття полягала в диверсифікації поставок енергоносіїв, частково з міркувань безпеки. Одним з аспектів цієї політики була вимога, щоб постачальники газу були більш відкритими і прозорими щодо своїх витрат для забезпечення належної конкуренції та запобігання державних субсидій. Зокрема, видобуток газу має бути відокремлений від транспортування газу.
Це була спроба застосувати це правило до трубопроводів, що походять з-за кордону, таких як "Північний потік". Після змін, узгоджених на цьому тижні, німецькі регулятори нестимуть відповідальність за реалізацію ринкових енергетичних правил ЄС. Європейська комісія збереже деякий контроль - краще, ніж нічого, але тим не менш це відступ від правил. Схоже, що канцлер Німеччини Ангела Меркель цінує дешеву енергію більше, ніж європейську безпеку. Як продемонструвала Росія в 2006 і 2009 роках, коли вона обмежила потік газу через Україну, вона готова використовувати газ як політичну зброю.
Нарешті, "Північний потік" розділив західних союзників, налаштувавши Східну Європу проти більшої частини Західної Європи і забивши клин між Європою і США, які тривалий час виступали проти трубопроводу. При президентові Дональді Трампі, який хоче, щоб Німеччина імпортувала американський газ, США можуть накласти санкції на компанії, що беруть участь у будівництві трубопроводу.
Коротше кажучи, "Північний потік 2" може зробити Україну, Польщу та країни Балтії менш захищеними, підірвати енергетичну стратегію ЄС, дати Росії великий важіль тиску на Західну Європу і посіяти розбрат між союзниками по НАТО. Для Путіна створення такої великої проблеми всього за 9,5 мільярдів євро здається вигідною угодою. Для Європи це пастка.
Загадка в тому, чому Німеччина повелася на це й змушує Францію зробити те ж саме. Після російського вторгнення в Україну Меркель стала одним з найсильніших прихильників тиску ЄС на Росію. Можливо, вимоги німецького бізнесу, посилені після її помилкового рішення закрити в 2011 році атомні електростанції Німеччини, перевершили всі інші принципи. Або, можливо, є ще якась причина.
Поки немає доказів, що будівництво трубопроводу вплинуло на політику Німеччини щодо Росії, але багато німців стурбовані цією можливістю. Путін, як завжди, радий викликати такі сумніви.
Як пише Директор Дипломатичної академії імені Геннадія Удовенка при МЗС України Сергій Корсунський у своїй статті для DT.UA, в Німеччині визначилися з тим, що добре для Берліна - добре для ЄС. І якщо Газова директива ЄС, про погодження тексту якої повідомляли з Берліна і Брюсселя, буде прийнята, це гасло придбає не відносний, а цілком конкретний зміст.
Детальніше про те, що стоїть за рішенням Німеччини і Франції по "Північному потоку-2" читайте в статті "Німеччина зосереджується" Сергія Корсунського.