23 червня, на християнське свято Трійці, в Дербенті та Махачкалі відбулися скоординовані, добре підготовлені й зухвалі атаки на православні храми та синагоги.
Напади на церкву та синагоги почалися майже одночасно. Спершу надійшло повідомлення про стрілянину в Дербенті. Під час нападу на церкву Покрови Пресвятої Богородиці нападники зайшли до храму, застрелили охоронця й убили священника. Напад на синагогу в Дербенті відбувся за 40 хвилин до вечірньої молитви. Будівля майже вщент вигоріла після підпалу. Приблизно в той самий час відбувся напад на синагогу в Махачкалі. На воротах нападники написали посилання на сури й аяти з Корану. Під час відступу через центр столиці республіки відбулася перестрілка бойовиків із поліцією. Під обстріл потрапив Свято-Успенський кафедральний собор, де після початку стрілянини сховалися парафіяни. Пізніше невідомі обстріляли поліційну машину в селі Сергокала.
Внаслідок нападу на момент написання статті загинула 21 людина, зокрема поліціянти й цивільні, а також шість бойовиків, понад сорок осіб отримали поранення різного ступеня тяжкості. Цей напад став найбільшим із 2012 року, коли терористка підірвала шейха Саїда-афанді Чиркейського. Той теракт вважався поворотним у боротьбі з тероризмом у Дагестані. Після нього в республіці було значно посилені оперативні та профілактичні заходи для протидії тероризму, а також започатковано низку не притаманних Росії діалогових ініціатив для зменшення напруги між салафітськими та суфійськими громадами. В Дагестані, як і в Чечні, уряд підтримує суфійський напрям в ісламі як запоруку від радикалізації мусульман.
Із повстанням Ісламської держави радикально налаштовані ісламісти за безпосередньої, але не афішованої підтримки ФСБ масово виїжджали з Дагестану до Сирії та Іраку, де більшість із них загинула або вкорінилася, знайшовши собі нову батьківщину. З погляду російських спецслужб, виїзд цієї категорії дагестанців значно покращив безпекову ситуацію. На тлі розгрому ісламістського підпілля й віднайдення способу співіснування салафітських громад на початку 2018 року Москва стала значно впевненіше почуватися в республіці, внаслідок чого було санкціоновано погром регіональних еліт, здійснений під керівництвом нового глави республіки — етнічного росіянина та міліційного генерала Владіміра Васільєва. На початку 2018 року ФСБ заарештувала в.о. голови ради міністрів Абдусамада Гамідова та його заступників.
Переформатування регіональних еліт змінило правила гри в республіці, яка стала значно менш закритою, й водночас проторувало шлях до подальшого збагачення тим представникам місцевого істеблішменту, які прийняли нові умови. Москва зменшила в чомусь їхню автономію, але натомість дала нові можливості. Дагестан залишався одним із найбільш дотаційних регіонів РФ, але федеральні інвестиції й більше включення в російський ринок почали давати результат. Російська агресія проти України лише сприяла цим процесам. Росіяни стали значно менше виїжджати за кордон на відпочинок, натомість відкрили для себе морські курорти Дагестану, що спричинило маленький туристичний бум. Масовий і непропорційний порівняно з іншими регіонами рекрутинг до лав ЗС РФ приніс живі гроші у бідні сільські райони. Натомість уряду в різні способи вдалося подолати протести проти мобілізації, на які марно сподівалися багато українців на початку війни. Федеральні інвестиції у ВПК зумовили високі темпи зростання машинобудівної галузі регіону. Дагестанці, які пішли на війну проти України, отримали свою частку ницої, але цілком для них реальної імперської гордості й відчуття вищості на окупованих територіях Херсонщини та Запоріжжя, де мої друзі й партнери з ними перетиналися.
Кістяк нападників 23 червня становили члени родини Омарових. Їхній батько до вечора 23 червня 2024 року очолював Сергокалинський район, а починав 30 років тому як один із помічників великого банкіра, спортсмена, а згодом — міністра фінансів Дагестану Гаміда Гамідова, якого 1996 року підірвали просто у фойє міністерства. Його місце відразу посів молодший брат Абдусамад Гамідов, який доріс до посади в.о. прем’єра республіки, поки 2018 року його не заарештувало ФСБ й він не отримав 6,5 року суворого режиму. Якраз напередодні звільнення Гамідова з в’язниці й відбувся напад 23 червня. Магомед Омаров після загибелі старшого Гамідова залишався вірним соратником цього даргинського клану, тепер під проводом молодшого брата. Після арешту Абдусамада Гамідова Омаров прийняв нові правила й став частиною клану «володаря Дербента» Мурада Гаджієва, близького до найбагатшого дагестанця світу Сулеймана Керімова.
Як очільник району Омаров пафосно декларував боротьбу з тероризмом та ісламським екстремізмом, цитував уродженця Сергокалинського району — місцевого міліціонера, який є автором знакової для російських силовиків фрази «работайте, братья», й нічим особливо не відрізнявся від більшості представників дагестанських еліт, які органічно поєднували владу (бо про політику в їхньому контексті говорити не варто), корупцію, спорт і кримінал.
Російський опозиціонер і дослідник Північного Кавказу Дєніс Соколов слушно зауважує, що напад здійснили не знедолені радикалізовані маргінали, а представники золотої молоді та їхнє найближче коло, друге-третє покоління володарів Дагестану. Для них це — не соціальний протест, а радикальний розрив із поколінням батьків. І це виклик не лише «федералам», а й їхнім статусним колаборантам у Дагестані. Й у цьому сенсі напад є антиімперським. Та водночас, в умовах ідеологічного вакууму, він є проімперським, але вже заради радикально іншої, ісламської імперії. Об’єктом атаки стали релігійні споруди та священнослужителі як найнаочніші й тому найвразливіші символи інакшості, навіть якщо ця інакшість глибоко вкорінена в дагестанському суспільстві. Логічно було б, аби об’єктом атаки стали також «місця розпусти» — пляжі, ресторани та бари, де продається алкоголь і жінки демонструють поведінку, яку різко не сприймають послідовники суворого дотримання шаріату. Можливо, це було в планах групи, їм просто забракло людей. Релігійні споруди та священник постраждали замість символів модернізації, секуляризації й «розпусти», яка раптом упала на голови дагестанців. У цьому й сила, й слабкість послання нападників. Модернізація дає гроші та відкриває можливості, й для багатьох дагестанців учинок нападників є так само неприйнятним, як і моделі поведінки, що їх принесли «туристи». Мій добрий друг, перебуваючи в окупації, розповів, як у їхньому селі дагестанець побив селянина за те, що спекотного літа 2022 року той зайшов до магазину, задерши майку. Він звинуватив чоловіка в тому, що той зваблює його дружину, яку цей дагестанський боєць устиг привезти на окуповану українську територію. Прискорена модернізація в Дагестані породжуватиме нові гострі конфлікти.
Поточний очільник Дагестану Сєрґєй Мєліков негайно відреагував на те, що нападники належать до сімей істеблішменту. Він анонсував тотальну перевірку всіх депутатів, держслужбовців і членів їх сімей. В разі реалізації ідеї це буде погром місцевих еліт — більший за масштабами, ніж процеси 2018 року. Страх перед ісламським екстремізмом може призвести до радикального переформатування дагестанського поля. Й появи нових груп нападників.
Важко сказати, як саме вплинув на уявлення членів групи погром регіональних еліт, який Москва влаштувала 2018 року. Але те, що центральна влада розігнала в республіці хвилю антисемітизму восени минулого року, стало, безперечно, чинником, що сприяє легітимізації нападників. Погроми, що відбулися в аеропорту й кількох готелях Дагестану, коли натовп шукав міфічних ізраїльських біженців, також по суті були антимодерними.
Нападники не ховали облич. Вони свідомо йшли на смерть, і цей меседж є вкрай небезпечним для влади. Точаться суперечки про те, чи причетна ІД до нападу. Зазвичай Ісламський халіфат одразу повідомляє про свою відповідальність. Для них це — дуже важлива частина позиціонування на ринку терору. Але тут ми радше маємо справу із самостійною групою, яка багато запозичила від ІД. І невідомо, який варіант для спецслужб РФ є гіршим — ті, хто діє самостійно, чи група, яку можна спробувати ідентифікувати завдяки зв’язкам з іншими «вілаятами».
У РФ одразу заговорили про український слід у нападі. Безперечно, український слід є, й дуже вагомий. Як і у випадку з терактом у «Крокус Сіті Холі», провал антитерористичних структур напряму пов’язаний із концентрацією їхніх зусиль на українському напрямку. Війна проти України спростила доступ до зброї й навчила багатьох людей грамотно нею користуватися. Агресія проти України дає метастази в самій РФ.