Лай Цінте — представник керівної Демократичної прогресивної партії (ДПП) — став новим президентом Тайваню.
Нинішні вибори відбувалися в умовах жорстких перегонів. І не тільки між самими кандидатами. Їх результат визначає вибір шляху, яким піде острів, зважаючи на неухильне зростання тиску з боку Пекіна. А для самого Китаю це маркер настроїв тайванців, які дедалі більше віддаляються від материка. За останні десятиліття Тайвань розвинув власну ідентичність, і Китаю дедалі важче проштовхувати «мирне возз’єднання».
Збереження статус-кво є екзистенційним питанням для острів’ян. Під час новорічного вітального слова Сі Цзіньпін укотре повторив, що об’єднання з Тайванем є неминучим. Він неодноразово зазначав, що надає перевагу мирному возз’єднанню, але не відмовляється й від застосування військової сили. Впродовж виборчої кампанії Пекін посилив тиск і, за словами тайванської влади, активізував тактику «військових загроз, економічного примусу, когнітивної війни й дезінформації», щоб уплинути на виборців.
Особливість цих виборів полягає в тому, що жодна з двох провідних політичних сил — ні ДПП, ні Гоміндан, які зійшлися в боротьбі не лише за президентське крісло, а й за місця в парламенті, — не здобула «чистої перемоги». Незважаючи на те, що Лай Цінте привів керівну партію до безпрецедентного третього терміну поспіль уперше з 1996 року, його партія втратила більшість у Законодавчому Юані й тепер не зможе ухвалювати законодавчі ініціативи без пошуку підтримки інших сил. Гоміндан, опозиційна провладним силам партія, отримала 52 місця в парламенті проти 51 місця ДПП, але не має більшості. Тож участь у президентських перегонах третього альтернативного кандидата від Тайванської народної партії Ко Веньчже хоч і принесла лише третє місце, але допомогла його політичній силі стати ключовою меншиною в парламенті зі своїми вісьмома місцями.
Ці результати ілюструють непростий баланс тайванського суспільства, яке перебуває в тісних конфронтаційних лещатах між США та Китаєм, де цілковита перевага одного з кандидатів розглядалася б як вибір «пронезалежницького» або «прокитайського» шляху: Гоміндан називає ДПП «найбільшим джерелом ризику у відносинах між протокою», тоді як ДПП використовує близькість Гоміндану до Комуністичної партії Китаю як привід для звинувачення в «прокитайській» політиці. Звідси й запит на третю силу, яка б дала змогу відійти від традиційної полярності. Тайванська народна партія виступає за збалансованішу політику: вона підтримує статус-кво між протокою та співпрацю з Китаєм, коли це можливо. Водночас вона не змогла стати настільки переконливою, щоб змістити хоча б одного з важковаговиків.
Окрім того, за час правління ДПП в острів’ян накопичилося чимало претензій до керівництва країни, тож розклад у парламенті передбачає створення балансу та посилення контролю над його діяльністю. Однак це може створити й можливості впливу для Китаю через партію Гоміндан, яка виступає за розвиток зв’язків із Пекіном і підтримує «консенсус 1992 року».
В тайванських ЗМІ знаходимо думку про те, що сьогодні увагу світу прикуто до Тайваню, який демонструє здатність зберегти демократію та мир через вибори. Запит на мир серед тайванців було почуто та відображено в програмах усіх трьох кандидатів. Навіть Лай Цінте, відомий своєю пронезалежницькою політикою, зазначив, що «Тайвань уже є незалежною суверенною державою, й тому немає необхідності її проголошувати». Адже Китай неодноразово попереджав, що проголошення незалежності призведе до війни. Одразу після обрання Лай наголосив, що працюватиме над збереженням статус-кво в Тайванській протоці, а його адміністрація прагнутиме діалогу та взаємодії з Пекіном, водночас залишаючись «рішучою захистити Тайвань від постійних загроз та залякування з боку Китаю». Для забезпечення миру острову доведеться покладатися на власні сили, посилюючи оборону, а також поглиблювати співпрацю та відносини, окрім США, з країнами-однодумцями — Австралією, Японією, Європою.
Після оголошення результатів виборів прес-секретар Управління у справах Тайваню КНР Чен Бінхуа зазначив, що ДПП не може представляти основну громадську думку на острові. За його словами, «Тайвань — це Китайський Тайвань. Ми дотримуватимемося консенсусу 1992 року, який утілює принцип одного Китаю, й рішуче виступаємо проти сепаратистської діяльності, спрямованої на «незалежність Тайваню», а також іноземного втручання». Натомість материк працюватиме з відповідними політичними партіями, групами та людьми з різних секторів, аби стимулювати обміни та співпрацю між протокою, що сприятиме мирному возз’єднанню.
«Китайський чинник» став важливим складником тайванської виборчої кампанії. Обрання Лая Цінте означає продовження політики попереднього уряду, зокрема тієї, що стосується підвищення статусу острова на міжнародному рівні, й цьому активно намагався завадити Пекін, закликаючи тайванців зробити «правильний вибір». Посилення наративу «війни та миру», який активно підживлював Китай заходами військового та інформаційного тиску, створювало контур неминучості війни в разі, якщо провладний Лай виграє. Однак це не спрацювало. Навпаки, більшість тайванців не хоче бути частиною КНР, а погрози та безкомпромісність китайського уряду обернулися протилежними результатами вже треті вибори поспіль.
Тайванці перебувають у складних умовах екзистенційної загрози війни або поглинання з боку Китаю, що дає дуже вузьке поле для маневру в інших сферах. Адже політичні питання важко відділити від економічних, які мають значну прив’язку, з одного боку, до економічної співпраці з Пекіном, з іншого — до протистояння США—Китай, яке серйозно впливає на технологічний сектор Тайваню. Китай залишається провідним експортним напрямом острова, хоча минулого року і вдалося знизити частку до 35% проти 40 в попередні роки. Отже, будь-які політичні дії тайванського уряду отримують у відповідь негативні економічні наслідки.
Однак іще одним визначальним чинником для острова є американо-китайське протистояння, яке значно посилює градус напруги в Тайванській протоці. Статус Тайваню є одним із чутливих питань у відносинах між двома країнами. Незважаючи на запевнення Джо Байдена, що США не підтримують незалежності острова, Китай вбачає в діях американської влади прагнення розмити політику «одного Китаю» та перепону на шляху до возз’єднання. Зі свого боку Вашингтон допомагає зміцнювати оборонні можливості Тайваню та демонструє готовність його захищати в разі, якщо Китай наважиться на об’єднання силою. Зустріч Джо Байдена та Сі Цзіньпіна в листопаді минулого року допомогла частково зняти напругу між двома країнами, а також продемонструвала готовність двох лідерів працювати над відносинами, щоб уникнути військового зіткнення. Втім, є чимало чинників, які роблять ці домовленості досить крихкими. Зрештою, кожна з країн залишається при своїй думці щодо політики стосовно Тайваню.
Держсекретар Ентоні Блінкен привітав новообраного президента Вільяма Лая та «тайванський народ із тим, що він іще раз продемонстрував силу своєї надійної демократичної системи та виборчого процесу». Також адміністрація Байдена планує відправити неофіційну делегацію з колишніх високопосадовців із візитом до Тайбея після інавгурації нового президента. А це суперечить прагненню китайської влади відрізати зовнішні контакти з островом та підтримку тайванських «сепаратистів».
Тайванці усвідомлено уникали вибору «між», залишивши крихкий баланс для збереження хоч і непростого, але все ж миру. Втім, майбутнє острова перебуває у вирі загальносвітових геополітичних викликів. І хоч як би опирався Китай, коли ситуацію в Україні порівнюють із ситуацією на Тайвані, зв’язок очевидний: від того, чи вистачить США та світовим демократіям рішучості зупинити й покарати РФ, залежить поведінка Китаю та подальша доля острова. І це розуміють у Тайбеї, активно підтримуючи Україну разом із усім демократичним світом. А МЗС Тайваню у відповідь на заяву Росії щодо виборів на острові, яка ретранслювала позицію КНР, заявив, що РФ перетворилася на «найманця китайського комуністичного режиму», а злиття авторитаризму Китаю та Росії «завдає збитків міжнародному миру та порядку, що ґрунтується на правилах».