Рідко резолюції Конгресу викликають таке хвилювання влади в Москві, як пропозиція Палати представників — ініціатива, представлена минулого тижня. У проєкті, переданому на розгляд Комітету у закордонних справах Палати представників, конгресмени Стів Коен і Джо Вілсон пропонують не визнавати Владіміра Путіна президентом РФ після 2024 року. Вони вважають, що поправки до російської конституції, які знімають обмеження терміну повноважень Путіна, були «незаконними», пише The Washington Post.
У тексті резолюції також зазначено, що будь-яка спроба Путіна залишитися при владі після завершення його останнього терміну в 2024 році «вимагатиме невизнання з боку Сполучених Штатів».
Ця пропозиція не була несподіванкою. Юридичний аналіз прийшов до висновку, що минулорічні поправки до російської конституції, які дозволили Путіну стати фактично «довічним президентом», були прийняті з серйозними порушеннями правової процедури. Серед іншого, процес порушив законодавчі вимоги про те, що зміни вносяться окремо, а не блоком, і що значення перших двох розділів конституції має залишатися незмінним. Прийняття цих змін фактично порушило як внутрішнє виборче законодавство, так і зобов’язання Росії перед Організацією з безпеки і співробітництва в Європі.
У юридичному висновку Венеціанської комісії ці поправки оцінюються як «серйозна загроза для верховенства права», а процедура їх прийняття в дію — «явно невідповідна».
У вересні Європарламент назвав поправки «незаконними» і засудив «будь-які спроби Путіна залишитися на посаді після закінчення його поточного та останнього президентського терміну 2024 року». Кремль і прихильники режиму Путіна відповіли звичайною критикою.
Однак неприємні новини з США викликали істерику в Кремлі. Прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков засудив резолюцію Коена-Вілсона як «агресивну» і «неприйнятну». Речниця МЗС Росії Марія Захарова звинуватила США у «втручанні у справи суверенної держави». Спікер російського парламенту Вячєслав Володін заявив, що Сполучені Штати намагаються «послабити і знищити» Росію.
Високопоставлені депутати-прихильники режиму Путіна засудили ініціативу конгресменів як «провокацію» та «порушення міжнародного права» і навіть пригрозили розірвати дипломатичні відносини зі Сполученими Штатами.
Пропозиція Палати представників не є ані провокаційною, ані неочікуваною. Ідея відмовитися визнавати нелегітимних іноземних лідерів вже давно вкорінена в зовнішньополітичному курсі США — від відмови колишнього американського президента Вудро Вільсона визнати самопроголошеного мексиканського лідера Вікторіано Уерта до відмови президента Рональда Рейгана визнавати філіппінського лідера Маркоса Фердинанда.
Зовсім недавно Сполучені Штати відмовилися визнати сфальсифіковану «перемогу» на виборах Ніколаса Мадуро у Венесуелі та Аляксандра Лукашенка в Білорусі. До цього дня Вашингтон не визнає їх законними лідерами своїх країн. Враховуючи схожість між режимами в Білорусі та Росії, невизнання Путіна президентом принесе послідовність у дипломатичні стандарти США.
Різниця, звичайно, була б у впливі. Якими б авторитарними та корумпованими не були режими Мадуро та Лукашенка, вони не настільки інтегровані у глобальну систему, як режим Путіна, і не залежать від особистого доступу їхніх зацікавлених сторін до західних банків та фінансових установ.
Кремлівські чиновники та олігархи довгий час ставилися до Росії як до «місця мародерства, вивозивши здобич на Захід», де їхні гроші захищені верховенством права, в якому вони відмовляють власним громадянам.
За оцінками, приватні російські активи за кордоном становлять від 800 мільярдів доларів до 1,3 трильйона доларів, причому велика частина цього багатства, ймовірно, пов’язана з самим Путіним. Нещодавні розкриття журналістів-розслідувачів, включаючи Панамські документи та Pandora Papers, дали лише невеликий погляд на величезні іноземні активи найближчого оточення Путіна.
Для глобально інтегрованої автократії перспектива міжнародного невизнання становить екзистенційну загрозу, якої немає для «острівних» авторитарних країн, таких як Білорусь Лукашенка. Нервова реакція в Москві видала відчуття незахищеності, яке Кремль зазвичай приховує. Фактично резолюція Коена-Вілсона викрила вразливе місце режиму Путіна.
Ймовірно, долю Росії можуть і повинні вирішувати самі росіяни. Незважаючи на нищівний тиск проти громадянського суспільства, ознаки суспільного невдоволення тривалим правлінням Путіна — від падіння рейтингів режиму до масштабних вуличних протестів, важко приховати. Вибори у 2024 році, які Путін планує виграти, можуть принести негативні наслідки для нього, як це сталося з іншими автократами на пострадянському просторі.
Світові демократії можуть відмовитися від допомоги Путіну з його незаконним захопленням влади. Резолюція Коена-Вілсона є важливим кроком у цьому напрямку, резюмує видання.
Старіння населення Росії та падіння його чисельності стало є головним болем для очільника Кремля Владіміра Путіна. Однак, його агресивна зовнішня політика заважає вирішувати внутрішні проблеми. Політика Путіна завела Росію в глухий кут, пише Bloomberg.