17 листопада 1989 року у Варшаві нарешті вирішили знести пам'ятник Феліксу Дзержинському. Польський аристократ і сподвижник більшовиків був відомий як засновник радянського КДБ. Служба винна у вбивсті сотень тисяч поляків. Тож рішення про знесення монументу було популярним.
В той день зібрався цілий натовп, який спостерігав за роботою крана, радісно вигукуючи. Чому ж знадобилося так багато часу для знищення пам'ятника Дзержинському, якщо це рішення було таким популярним? Пам'ятник був символом домінування 3 над Польщею. І поки комуністичний режим ПНР керував країною в 1945-1989 роках, ніхто не наважувався повалити його.
Про це на сторінках лояльного до Демократичної партії видання Washington Post пише американська публіцистка Енн Еплбаум. Вона нагадує, що навіть після того, як некомуністичний уряд був обраний у червні 1989 року, йому знадобився певний час, щоб ухвалити рішення щодо пам'ятника Дзержинському.
Чому ж це сталося саме 17 листопада? Можливо тому, що трохи більше ніж за тиждень перед тим, 9 листопада, східні німці вперше перейшли через берлінську стіну. Люди відчули історичний момент. Зміни відчувалися у повітні. Стіни падали, пам'ятники теж. Варшава хотіла приєднатися до цієї революції.
"Через рік після того я була у Львові на Заході України, де місто вирішило повалити свій пам'ятник Володимиру Леніну - ще одного символу радянського домінування, кривавої диктатури, терору і голоду. Причиною цього рішення, знову ж таки, послужила справжня політична зміна. Це був вересень 1990-го: обмеження політики і преси були скасовані, дебати про незалежність України почалися, раптом всі перестали боятися радянську державу", - пригадує Епплбаум.
Натовп у Червонограді повалив свого Леніна слідом за Львовом. Події відбувалися фактично "вірусно", хоча в ті часи ніяких соціальних мереж ще не було.
Повалення пам'ятників Леніну було не лише політичним театром, воно відображало реальні зміни, принаймні для частини населення. В одному з місць, де Ленін лишився стояти, люди зібралися, щоб порадитися. Одні боялися, інші вважали, що ці пам'ятники були частиню "історії", як нещодавно сказав президент США Дональд Трамп. Тому їх зносити не потрібно. Ностальгія за автократичною системою, яку Ленін представляв, все ще була сильною. І пам'ятники лідеру більшовиків лишалися на місці у багатьох українських містах до тих пір, поки не почалася нова хвиля політичних змін. Саме зміни надихнули нові повалення Ленінів.
Лише цього місяця, через 26 років після того, як СРСР перестав існувати, український уряд оголосив, що він нарешті прибрав усі 1320 пам'ятників Леніну в Україні.
"Я думала про ці події кілька днів тому, коли прочитала слова письменника Ванна Р. Ньюкірка ІІ в The Atlantic про його дитинство в Північній Кароліні: "Впродовж більшої частини свого життя я не знав, що пам'ятники конфедератам можуть повалити". Він також незнав, так само як і я, що ці пам'ятники генералам і солдатам конфедератів на Півдні Америки встановили не після Громадянської війни, а через десятиліття, коли були запроваджені закони Джима Кроу", - пише Епплбаум.
Вона додає, що для всіх, хто знайомий з історією Європи 1989-1990 років, зрозуміла природа пам'ятників, які були ненависною, але незмінною частиною ландшафту. І такі люди із задоволенням раптом зрозуміли, що ці монументи можна знести.
Але, на думку Епплбаум, існує й інша паралель. В Україні чи Польщі ненависні пам'ятники почали усувати після революцій, раптової зміни політичної ситуації.
"В США у 2017 році ми теж переживаємо щось, що відчувається як певний революційний момент, хоч аналогія не повна. Перемога на виборах Трампа - першого президента за десятиліття, який вдається до расистської риторики, сумніваючись, що Барак Обама американець, заявляючи про "мексиканців-ґвалтівників" і відмовляючись засудити неонацистів - зруйнувала звичний ритм американського політичного життя. Раптом у Америці Трампа пам'ятники на честь лідерам конфедератів стали не просто нудним нагадуванням про далеке минуле, а живим політичним твердженням про сучасність", - йдеться в статті.
Епплбаум переконана, що повалення пам'ятників конфедерамам у США буде вірусним. Буде багато наслідувачів цього руху, особливо серед студентів, для яких перейменування будівель символізує реальні зміни. Але момент, коли відбуваються повалення пам'ятників конфедератам, говорить про інше. Люди хочуть усунути статуї, тому що чинять опір певній справжній загрозі, яка може супроводжуватися реальним насильством.
"Поки Трамп буде на посаді, рух проти пам'ятників конфедератам, до якого долучаються як чиновники, так і громадськість, буде продовжуватися. Сподіваюся, він досягне такого ж успіху, як і демонстранти у Варшаві чи Львові", - пише Епплбаум.
Нагадаємо, що 12 серпня в Шарлотсвіллі відбулися зіткнення між представниками ультраправих угруповань і їх супротивниками після рішення влади демонтувати пам'ятник командувачу силами конфедератів у громадянській війні генералу Роберту Едварду, який вважається суперечливою особистістю в історії США. Протест підтримали, зокрема, расистське угрупування "Ку-клукс-клан" і правоекстремістський рух "Альтернативні праві". Під час акції один з її учасників, прихильник неонацизму, на автомобілі в'їхав у натовп демонстрантів. В результаті одна жінка загинула і ще 19 осіб отримали травми.
Мер міста переконаний, що президент США Дональд Трамп відповідальний за це. На його думку, вся кампанія Трампа була побудована на заохоченні нетерпимості та відмови від засудження проявів екстремізму, що і сприяло зростанню руху "білих націоналістів". Дональд Трамп засудив расизм і пообіцяв притягнути до відповідальності всіх винних у зіткненнях під час демонстрації. Він засудив усіх прихильників ідеології переваги білої раси над іншими, прихильників "Ку-клукс-клану" і неонацистів, назвавши їх "злочинцями та хуліганами".