«Я не вірю в спонтанні дива», — заявив президент Франції Еммануель Макрон невдовзі після того, як прибув до Москви на переговори з очільником Кремля Владіміром Путіним. Французький президент виглядав невиправдано спокійним перед однією з найважчих дипломатичних поїздок за час свого перебування на посаді. Це було випробуванням як прагнення Макрона стати провідним дипломатом Європи, так і його здатності зробити щось значуще для послаблення напруги у відносинах Росії та України, пише The Economist.
Після тривалих переговорів із Путіним Макрон прилетів до Києва, щоб зустрітися з українським президентом Володимиром Зеленським. За словами Макрона, він отримав від очільника Кремля обіцянку, що той «не буде продовжувати ескалацію» на кордоні з Україною.
Але обіцянкам Путіна навряд чи можна вірити. Кремль відразу ж заперечив те, що взяв на себе будь-які подібні зобов’язання, і не було жодної публічної офіційної заяви Москви, яка б підтвердила твердження французького президента.
Тим не менш, багато західних союзників звинувачують Макрона у надмірній довірі до Путіна. Макрон був упевнений, що його дипломатія може «розблокувати» ситуацію і допоможе «досягнути прогресу в переговорах», щоб послабити напруженість між Росією та Україною.
Макрону залишилося лише два місяці до виборів. Недавня хвиля дипломатії в певному сенсі випробовує його президентство. Він намагається забезпечити Європі місце за столом переговорів, коли мова заходить про кризу на її порозі — форма стратегічного голосу, яку Макрон відстоював з моменту вступу на посаду.
Лише три тижні тому у Парижі виникло відчутне розчарування через те, що Європа фактично залишалася осторонь прийняття рішень перед загрозою війни. Америка і НАТО сформували діалог з Путіним щодо нарощування сил Росії на кордоні з Україною, а потім просто «інформували» європейців про свої рішення. Нормандський формат переговорів між Францією, Німеччиною, Україною та Росією зайшов у глухий кут.
До того ж, оцінка Францією військової ситуації на російсько-українському кордоні дещо суперечила аналізу Великої Британії та Америки, які заявляли, що російське вторгнення «неминуче». Розвідка Франції бачила скупчення військових РФ на кордоні України, а французькі дипломати поділяють думку про те, що ситуація є хвилюючою та нестабільною. Але Париж також наполягав на тому, що неможливо зробити висновок про неминучий наступ Росії.
Саме на такому тлі відбулося нещодавнє дипломатичне турне Макрона. У минулому його критикували за односторонній підхід. Напередодні його поїздки до Москви деякі політики стверджували, що вести окремий діалог з Путіним за межами НАТО — це помилка. Вони підозрюють президента Франції у прагненні підірвати альянс.
Тим не менш, Макрон зробив висновки з такої критики. Цього разу президент Франції заручився підтримкою своєї посередницької дипломатії з боку президента США Джо Байдена, а також генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга, і лідерів країн Балтії. Його поїздка була тісно скоординована з Німеччиною, а канцлер Олаф Шольц зустрів Макрона в Берліні одразу ж після його візиту до Києва.
Ініціатива Макрона має кілька аспектів. По-перше, він прагне швидко послабити напруженість, щоб зменшити ймовірність війни. Президент Франції назвав напругу на переговорах з Путіним «відчутною» і попередив, що ризик «дестабілізації» у Європі все ще реальний. Однак Париж бачить у заяві Кремля про виведення своїх військ після навчань у Білорусі ознаку того, що це відкриває шлях до деескалації.
Це може стати важливим кроком до відродження з переговорів у нормандському форматі. Макрон сподівається, що лідери країн зможуть зустрітися найближчими тижнями. Французи стверджують, що це наразі найкращий спосіб знайти шлях до деескалації. У довгостроковій перспективі Макрон хоче розпочати ширшу розмову про «новий порядок безпеки в Європі», особливо на її східному фланзі. Багато союзників по НАТО насторожено ставляться до цієї ідеї.
Ніхто не може звинувачувати Макрона у відсутності амбіцій. Макрон визнав, що нормандський формат, заснований на імплементації Мінських угод,, є «політично складним». Зеленський обережно заявив, що «підтримує» позицію Франції та вітає її допомогу. Але деякі елементи Мінських угод можуть поставити Зеленського у незручне становище.
Президент Франції йде небезпечним шляхом між підозрами власних союзників і войовничістю Путіна. Путін може безтурботно ігнорувати будь-які зобов’язання, на які розраховує Париж. Макрон зіштовхнувся з критикою за спробу в односторонньому порядку стримати Путіна, а також за намагання посісти місце колишнього канцлера Німеччини Ангели Меркель, яка була «улюбленою співрозмовницею» Путіна в Європі. Президент Франції, схоже, переконаний, що його «креативне дипломатичне мислення», підкріплене політикою стримування і санкціями, може допомогти європейцям знайти спосіб зупинити загрозу війни. Макрон, можливо, виграв трохи часу, але це наразі все, що він зробив, резюмує видання.
Президенти Росії та Франції Владімір Путін та Емманюель Макрон провели зустріч у Москві. Візит президента Франції Емманюеля Макрона до Москви і потім транзитом до Києва в Україні у когось викликав обурення, на когось справив гнітюче враження. У Москві Макрон сконцентрувався на промоції «позитивних» елементів двосторонніх перемовин з Путіним, що супроводжувалося відірваними від реалій заявами про європейськість Росії та її прихильність до «суверенітету та права». Це враження посилювалося відсутністю реакції навіть на найбільш ганебні пасажи кремлівського начальника на кшталт непричетності Росії до окупації Криму та порівняння Революції гідності з «кривавим переворотом» Не один раз ми почули згадки про «внутрішньо-український конфлікт» від Путіна і жодного разу про російську агресію проти України — від Макрона. У Києві ж пролунало єдине пояснення концентрації російських військ на кордоні з Україною — протистояння з НАТО. Проте ми багато почули про необхідність виконання «Мінська» — «єдиного», за Макроном, шляху до миру.
Про візити президента Франції до Москви і Києва та резони його «миротворчої місії» читайте в статті Олега Шамшура «Що Макрон привіз Україні від Путіна».