Російський диктатор Владімір Путін, завжди параноїк щодо своїх ворогів, цієї весни, можливо, відчуває себе "загнаним у кут". Його армія стикається з серйозними труднощами у просуванні в Україні. Також Путін, здається, безсилий допомогти Ірану, одному зі своїх небагатьох союзників. А його найкращий друг у Європі, угорський прем’єр Віктор Орбан, щойно зазнав поразки на виборах, пише у статті для WP оглядач Девід Ігнатіус.
Ймовірно, попереду ще гірші проблеми. Російська економіка, попри тимчасовий приплив коштів від стрибка цін на нафту, перебуває в жалюгідному стані. Європейські країни стають сильнішими і більш розлюченими, а сили НАТО розгорнуті від Білого моря в Арктиці до Чорного моря на півдні. Війна проти України триває, і шансів на вирішальну перемогу, якої так прагне Путін, мало.
“Якщо ви Путін і почуваєтеся настільки загнаним у кут, ви, можливо, починаєте думати про наступну війну — проти Європи, навіть тоді, коли з великими труднощами просуваєтеся в Україні. Ви навіть можете замислюватися, чи не настав час завдати удару — до того, як європейські країни повністю переозброяться, до того, як Україна розробить нову зброю, здатну досягати ще глибше в Росію, і поки ваш приятель президент США Дональд Трамп перебуває в Білому домі, ставлячись до НАТО як до боксерської груші”, — зазначає оглядач.
Моторошна перспектива потенційної війни між Росією та Європою стала темою дослідження, опублікованого в березні колишнім співробітником Національної розвідки США з питань Росії, а нині старшим науковим співробітником Фонду Карнегі за міжнародний мир Юджином Румером. Назва доповіді влучно відображає її суть: “Войовнича та загнана у глухий кут: Росія після війни з Україною”.
“Вторгнувшись в Україну під хибним приводом необхідності захистити свій західний фланг, Росія може вийти з війни менш захищеною, більш обуреною, створюючи більшу загрозу для Європи, ніж до війни”, — йдеться в дослідженні.
Румер і його колеги з Фонду Карнегі пояснили в інтерв’ю цього тижня, чому постійним викликом для безпеки Заходу залишається війна РФ проти України, попри хаос, спричинений загостренням навколо Ірану.
“Я виходжу з глибокого переконання, що Європа є найважливішим театром дій для Росії. Саме на ній зосередяться сили Путіна”, — сказав Румер, додавши, що доки Путін живий, Україна залишатиметься “незавершеною справою”.
Ще один старший науковий співробітник Фонду Карнегі Майкл Кофман зазначив, що Росія не змогла досягти проривів, яких прагнула минулого року, і погано розпочала 2026 рік. У березні РФ втратила від 30 тисяч до 35 тисяч загиблими та пораненими, ймовірно втративши більше військових, ніж її щомісячний “рівень поповнення” сил. Цього року, за словами Кофмана, “Путіну доведеться докласти зусиль, аби зберегти той самий темп, що й торік”.
Путін вважає Україну загрозою саме тому, що вона хоче бути частиною Європи. Це робить Україну вістрям того, що російський диктатор вважає “європейським списом”.
З погляду Кремля, як неодноразово заявляли високопоставлені російські чиновники, Європа перебуває у стані війни з Росією, зазначає Румер. Поки Путін веде гібридну кампанію диверсій проти союзників України, Європа отримує це повідомлення.
“Росія може бути готова застосувати військову силу проти НАТО протягом п’яти років”, — заявляв генеральний секретар Альянсу Марк Рютте торік.
Цього тижня Москва посилила тиск на Європу, коли Міноборони РФ попередило, що може завдати удару по європейських країнах, які постачають безпілотники Україні, серед яких Німеччина, Велика Британія, Швеція, Італія та Нідерланди.
Путін схильний ризикувати, про що свідчить його вторгнення в Україну. А якщо він вирішить, що вікно можливостей для кидання виклику НАТО та нав'язування нового порядку закривається? У найбільш зловісному уривку свого звіту Румер писав: “Якщо Путін справді має намір нав'язати континенту своє бачення європейської безпеки, він може вирішити, що час не на його боці, оскільки Європа поспішає переозброїтися, і розпочати атаку на балтійського сусіда, щоб продемонструвати, що стаття 5 НАТО “діє” лише на папері”.
Що зробив би Трамп, якби Путін завдав удару по європейській країні? Нинішній президент США так багато часу витрачає на критику на адресу НАТО, що європейці вже сумніваються в надійності американських гарантій безпеки. Його останні тиради зосереджувалися на відмові Альянсу надати допомогу США та Ізраїлю у війні з Іраном. Перед візитом Рютте до Вашингтона цього місяця Трамп назвав НАТО “паперовим тигром”, якого “Путін не боїться”.
Адміністрація Трампа навіть зафіксувала свою нерішучість на папері. У Стратегії національної безпеки США, опублікованій торік у листопаді, висловлювалася думка про необхідність неупередженості Вашингтона у збалансуванні дедалі більшого антагонізму між Росією та Європою.
“Управління європейськими відносинами з Росією вимагатиме значного дипломатичного залучення США, як для відновлення умов стратегічної стабільності на всьому євразійському континенті, так і для зменшення ризику конфлікту між Росією та європейськими державами”, — стверджувалося в документі.
Не дивно, що європейці стурбовані.
Одна з найбільш непростимих дій, які Трамп міг би вчинити у зовнішній політиці, — це покинути європейських союзників по НАТО в момент, коли вони стикаються з явною загрозою з боку Москви. Як пише Румер, “трансатлантичний розрив до того, як Європа розбудує свою конвенційну оборону та вирішить проблему стримування ядерної загрози з боку Росії без ядерної парасольки США, створить вікно можливостей для Путіна реалізувати свої амбіції”.
Європа бачить тривожний сигнал. Трамп же настільки заклопотаний своїм списком претензій до НАТО і здається, не бачить того, що може стати найбільшою кризою його президентства. Якщо одного дня історики запитають: “Хто втратив Європу?”, що на це скажуть пасивні радники Трампа з питань національної безпеки?
Відмова союзників підтримати операцію США в Ірані і прямі образи на їхню адресу з боку американського президента — це вже не просто суперечка, а сигнал глибшої кризи. Ірина Красноштан у статті “Чи вийдуть США з НАТО? Які наслідки матимуть погрози Трампа” пояснювала, як конфлікт навколо Ірану оголив тріщини в Альянсі та чому вони можуть стати проблемою як для Європи, так і для України.
Як змінюється логіка союзів, розповідав Олексій Іжак у статті “Що залишилося від “колективного Заходу”: чому союзники більше не поспішають допомагати США”.