У лютому, коли COVID-19 тільки починав поширюватися по всьому світу, була інформація про те, що одна інфікована особа в Південній Кореї могла інфікувати сотні інших людей. Така висока імовірність поширення хвороби призвела до понад 5 тисяч випадків коронавірусу в країні, яка застосовувала одну з найбільш ефективних стратегій контролю над пандемією COVID-19, пише британська газета The Guardian.
На перший погляд, це здається невідповідним тому, що ми знаємо про те, як передається Sars-CoV-2 (вірус, що викликає Covid-19). Вважається, що середня кількість інфікованих осіб внаслідок контакту з хворим (величина, відома як R) становить від двох до п’яти, якщо у населення немає імунітету. Як же тоді ця людина, яку працівники охорони здоров’я називають «пацієнтом 31», змогла інфікувати так багато людей в Південній Кореї.
Хоча, випадок із «пацієнтом 31» в Південній Кореї є одним із багатьох подібних ситуацій в світі, які відбулися під час пандемії коронавірусу. Фіксувалися випадки, коли один хворий міг інфікувати десять, двадцять або навіть п’ятдесят людей.
Це тому, що R - лише середнє значення, і це середнє значення маскує цікаве явище, яке було темою значного суспільного інтересу останнім часом. У наукових колах це явище відоме як "надмірна дисперсія", або ж механізм групового поширення коронавірусу. Але що це таке, і як розуміння цього явища може допомогти контролювати поширення хвороби?
Простіше кажучи, «надмірна дисперсія» означає, що невелика кількість хворих може спричиняти надмірно високий відсоток передачі хвороби.
Частково механізм групового поширення хвороб залежить від моделей соціальних контактів: типовий день для більшості людей передбачає контактування з декількома особами, але, для прикладу, іншого дня ми можемо бачити сотні інших людей.
«Пацієнт 31» в Південній Кореї відвідувала релігійні служби в приміщенні «Церкви Ісуса Шінчхонджі» в місті Тегу та їздила по місту за тиждень до встановлення діагнозу, що спровокувало більшу ймовірність поширення хвороби серед значної кількості людей, ніж якби, для прикладу, пацієнт 31 перебувала вдома з родиною.
Біологічні та екологічні фактори також важливі для механізму групового поширення коронавірусу. Більшість людей, інфікованих Sars-CoV-2, можуть почати передавати хворобу ще до того, як з’являться симптоми.
Для деяких цей безсимптомний період може тривати кілька днів, протягом яких інфікована людина продовжує свою регулярну діяльність, несвідомо поширюючи хворобу. Деякі види діяльності, такі як спів чи крик, особливо в погано провітрюваних закритих приміщеннях також можуть сприяти передачі вірусу.
«Надмірна дисперсія» може допомогти зрозуміти деякі «загадкові» аспекти початку пандемії. На початку лютого багато країн зареєстрували кілька підтверджених випадків захворювання COVID-19, і не знайшли доказів поширення хвороби серед великої кількості людей. Це здавалося несумісним із доказами щодо передачі Sars-CoV-2 в Ухані, Китай. Однак ця очевидна невідповідність може бути пояснена надмірною дисперсією: більшість країн на початку пандемії не спостерігали явища надмірної дисперсії, оскільки в нових місцях початкове розповсюдження вірусу може уповільнюватися. Наприклад, у Новій Зеландії 80% інфікованих осіб, які потрапили в країну, в середньому передавали хворобу лише одній людині або ж взагалі нікого не інфікували.
Однак, проблема полягає в тому, що коли надмірна дисперсія «вступає в силу», кількість випадків хвороби різко зростає.
Південна Корея зареєструвала понад 1900 випадків протягом десяти днів після ідентифікації пацієнта 31, переважно серед кластеру Церкви Шінчхонджі.
Розуміння механізму групового поширення хвороби може піти на користь, якщо визначити сфери діяльності з високою схильністю до надмірної дисперсії.
Одним із способів зробити це є «кластерні дослідження», або «зворотне відстеження контактів», яке мало успіх в Японії.
Відстеження ланцюгів поширення хвороби до її джерела дозволяє ідентифікувати особу, «відповідальну» за непропорційну кількість передач. У ході цих досліджень чиновники в Японії достроково вирішили впровадити обмеження на збори великої кількості людей в переповнених закритих приміщеннях.
Однак надмірна дисперсія непередбачувана. Ми не можемо знати, де відбудеться наступна «надвисока передача хвороби».
Кластерні дослідження ефективні, якщо їх проводити швидко і ретельно, але спалах може швидко вийти з-під контролю, якщо лише один кластер залишається невизначеним або неконтрольованим.
Непередбачуваність механізму групового поширення хвороби має ще один важливий наслідок. Існує припущення, що високий рівень «надмірної дисперсії» означає, що незабаром люди зможуть отримати достатній рівень імунітету, щоб зупинити поширення хвороби без подальшого контролю. Однак, таке припущення може бути помилковим. Адже зараз фіксуються випадки повторного інфікування коронавірусом, що викликає сумніви щодо колективного імунітету.
Кластерні дослідження, великі програми тестування та відстеження контактів, а також контроль над видами людської діяльності, які можуть сприяти високому рівню поширення хвороби може бути особливо ефективним для контролю пандемії.
Проте досвід Південної Кореї показує, як швидко, начебто контрольований спалах, може несподівано вийти з-під контролю, резюмує газета