В 3, як і у багатьох інших пострадянських країнах, минуле - це теперішнє. Від України і Білорусі до Польщі і Литви, історичні наративи про комунізм, Другу світову війну, Голокост і Голодомор переосмислені і служать ідеологічним трендам, а інколи ними маніпулюють.
В Росії ж "слон в кімнаті" - це репресії часів диктатури Йосипа Сталіна, які стали одним з найбільших визнаних світом злочинів 20-го століття. Попри їхній масштаб, ці репресії не стали темою національного діалогу за межами невеликої групи активістів історичної пам'яті і родичів жертв.
Про це на сторінках Newsweek пише експерт Kennan Institute Ізабелла Табаровскі.
"Після короткого періоду викриттів на хвилі перебудови, туман замовчування знову став густрішим і почав виштовхувати пам'ять про ті події з російської свідомості, а заразом, і зі свідомості людства", - йдеться в статті.
Цю політику національної забудькуватості можна розглядати як соціальний експертимент, який нічим не відрізняється від радянських практик. Травма звірств, скоєних в часи СРСР, мабуть, стосуються мало не кожного, хто народився в Росії у 20-му столітті. Приблизно 55 мільйонів людей постраждали від терору, який проводився Москвою з 1917 до 1956 року, включно з тими, кого вбили, вислали, показово засудили за сміховинні порушення, кинули в трудові табори, хто був силоміць переселений разом зі своїми сім'ями, хто втратив усі права, кого позбавили житла і отримав клеймо дитини, матері, батька, дружини чи чоловіка "ворога народу".
"В 1937 році, який став найбільш кривавим роком для режиму, влада вбивала приблизно тисячу своїх громадян щодня. Кожен сьомий мешканець СРСР, якщо рахувати неповнолітніх, або кожен п'ятий дорослий громадянин став жертвою", - йдется в статті.
Трагедія завдала настільки масивну травму суспільствам, що її відгомін відчутний навіть зараз, через покоління. Однак, в пострадянській Росії особиста і національна травма від сталінського терору лишається без уваги.
"До сьогодні, якщо хтось згадає про жертв, то це сприймається так, ніби всі ті люди загинули через землетрус чи цунамі", - каже експерт організації "Меморіал" Ян Рачинський.
Насправді, Росія ніколи не намагалася рішуче вирішити питання винни і невинуватості репресій. Без законодавчого підґрунтя для засудження таких злочинів, російське суспільство продовжує жити зі своєрідним моральним виправданням репресій. Бездумною реацією лишається мислення в дусі: "Якщо когось арештували, значить було за що". Мовчання сімей, відчуття вини, ганьби і страху дозволяє замовчувати питання пам'яті.
Раніше видання The Economist писало, що Кремль зачарований СРСР через нездатність впоратися з сучасністю. Сучасна Росія – це країна із заробітками вище середнього, у якої є освічений міський клас, якому подобається споживання у західному стилі і особисті свободи. Але це також дуже складне місце з великою кількістю протиріч, несправедливості і нерівності. Їй потрібна плюралістична, гнучка і сучасна політична система. І вона не з'явиться найближчим часом.
Видання Gazeta Wyborcza писала, що СРСР помер 25 років тому, але імперія знову переродилася. Все менше росіян говорять про тугу за втраченою "великою державою", тому що пропаганда і воєнні авантюри дають їм відчуття повернення старої імперії.