Москва дуже вдало обирає час. Європейська Рада тільки-но зібралася обговорити санкції проти Росії на тлі розколу щодо них у ЄС. І от Москва влаштувала жорстокі бомбардування в Алеппо, її почали вважати парією і звинувачувати у воєнних злочинах.
Про це в своїй статі пише експерт з питань Росії і Євразії аналітичного центру Chatham House Джон Лоу. Він зауважує, що в також контексті країни-члени ЄС не зможуть скасувати секторальні санкції проти Росії, запроваджені після її вторгнення в Україну. Остання російська поведінка в Сирії вже змусила деякі європейські уряди подумати про запровадження нових адресних санкцій проти російських урядовців, відповідальних за бомбардування.
Це також призвело до серйозного погіршення у відносинах між Москвою і Парижем. Російська делегація в Раді безпеки ООН заблокувала французьку резолюцію щодо Сирії, а Путін відклав свій візит в Францію. Ця його поїздка розглядалася як перший крок до пом'якшення європейських санкцій.
Російське керівництво хоче скасування санкцій ЄС з двох причин. По-перше, тому що вони завдають економічної шкоди. Західні санкції вже позбавили Росію притоку 280 мільярдів доларів капіталів. До того ж, вони призвели до щорічного зниження ВВП Росії на 0,5%.
По-друге, тому що саме питання скасування санкцій дає Москві можливість розколоти ЄС, а також підірвати солідарність між Європою і США у політиці щодо Росії. Потенційно це дає шанс ослабити консенсус в НАТО щодо того, як варто відповісти на російську агресію і її бажання застосовувати силу для досягнення цілей.
Натомість обговорення в Європейській раді навряд чи призведе до зміни політики ЄС щодо Росії. Вона лишиться сфокусованою на підтримці принципів територіальної цілісності України і на схилянні Москви до зміни поведінки.
Автор додає, що на тлі численних викликів для Росії у Європі і на Близькому Сході, Москва сама створює все більше дилем для себе ж. В такій ситуації, на його думку, лідерам ЄС варто відійти на хвилину і подивитися на більш широку картину за межами санкцій. Комбінація економічної стагнації, погіршення стандартів життя, посилення авторитаризму і кричуща нездатність нинішньої влади запропонувати будь-які далекоглядні реформи на тлі конфронтації із Заходом, вірогідно, спричинить напругу всередині еліт і створить зсередини до зміни курсу.
Виклик, перед яким постав Захід, полягає в скороченні нагальної шкоди від бажання Кремля до конфронтації через слабкість вдома, а також у заохоченні Росії повернутися на шлях реформ. Для цього знадобиться визначити області, в яких обидві сторони зацікавлені співпрацювати попри збереження високого рівня тиску. Автор вважає, що для підвищення ефективності санкцій потрібно відділити розділити секторальні санкції проти фінансового і енергетичного сектору Росії від Мінського процесу, щоб перетворити їх на загальний інструмент стримування російської агресії проти України і інших країн по сусідству.
Час також нарешті визнати, що Мінські угоди не можуть бути виконаними, тому що Москва використовує їх для того, щоб змусити Захід вимагати від України поступок, на які вона не може піти. Без повернення Києву контролю над українськими кордонами неможливо політично ухвалити законодавство, яке делегує частину управлінських повноважень на місця в Донецьк у Луганськ, які зараз контролюють проросійські бойовики. Українці боролися у війні, яка відібрала життя у 10 тисяч людей, не для того, щоб поступитися російським маріонеткам своїм суверенітетом.
Щоб показати свої серйозні наміри, ЄС повинен бути готовим також запровадити персональні санкції проти росіян, відповідальних за розробку політик, покликаних дестабілізувати східних сусідів європейського блоку. Тиск повинен поширюватися на всіх самопроголошених чиновників в окупованому Криму, голів російських державних ЗМІ, редакторів, телеведучих, репортерів і всіх, хто бере участь у розповсюдженні російської пропаганди.
Державна медіа-програма в стилі Джорджа Орвелла, яка бреше росіянам про Захід і його поведінку щодо Росії, не лише шкодить відносинам Москви з Європою, які навряд чи вдасться відновити за найближчі десятиліття. Вона також штучно продовжує існування режиму, який намагається зберегти владу в своїх руках і поставити під загрозу безпеку в цілій Європі.
Очевидно, що бажання Путіна добитися ослаблення санкцій ЄС йде в розріз з його метою зробити ситуацію в Сирії незворотною до виборів у США. Заходу варто використати відсутність єдиної стратегії в Росії, щоб розробити свою власну.
Тим часом, канцлер Німеччини Ангела Меркель і президент Франції Франсуа Олланд не виключають нових санкцій проти Росії через її дії у Сирії. Пропозицію Путіна ввести режим припинення вогню на кілька годин Олланд вважає "абсолютно недостатнім", оскільки необхідно встановити тривале перемир'я.
У свою чергу, видання Sueddeutsche Zeitung писало, що ЄС не можна легковажно відмовлятися від санкцій проти Росії. Тому що економічний тиск - єдине, чим Захід досі може пригрозити Москві.