Російська Федерація є учасницею Нью-Йоркської конвенції про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р., і значить - зобов'язана виконувати рішення арбітрів.
Про це у своїй статті для DT.UA пише Володимир Кравченко. Однак, за його словами, хоча рішення арбітрів остаточне, тим не менш російська держава може скористатися юридичними інструментами, щоб оскаржити рішення Третейського суду за межами Росії. Ці механізми не слід недооцінювати.
"По-перше, Росія може звернутися в суди країн, на території якої знаходився відповідний арбітраж з вимогою скасувати винесене рішення. В даному випадку - в окружний суд Гааги. По-друге, російська сторона також може звернутися в суди країни, на території якої українські позивачі будуть намагатися виконати арбітражне рішення у примусовому порядку, з вимогою відмовити в такому виконанні вердикту арбітражу", - зазначає оглядач.
Автор вважає, що найімовірніше, позиція Росії в судах буде ґрунтуватися на наступних аргументах. По-перше, адвокати російської сторони напевно будуть стверджувати, що арбітри не мали юрисдикції розглядати даний позов. По-друге, на їхню думку, оскільки російська сторона не брала участі в арбітражному розгляді, вона не мала можливості представити свою позицію суду.
"Арбітражне рішення за позовами українських компаній унікальне, оскільки ґрунтується на можливості застосування угоди про захист інвестицій до втрати активів, що належать громадянам і компаніям однієї держави внаслідок анексії частини її території іншою державою. Це дає російській стороні підстави сподіватися на те, що дане рішення може бути скасоване державними судами країни місцезнаходження арбітражу на підставі відсутності компетенції у арбітражного суду та/або протиріччя публічному порядку", - стверджує юрист-міжнародник Олександр Малиновський.
Детальніше про рішення Постійного третейського суду в Гаазі за позовами українських компаній проти РФ за крадіжку власності в Криму читайте у матеріалі Володимира Кравченка "Кара гаазька" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".