Високовуглецева сталь міцна, але крихка і може руйнуватися від раптового удару. М'яка або маловуглецева сталь пластична, може згинатися, але рідше руйнується. Різниця між цими двома видами металів стала яскравою метафорою для опису протилежних властивостей демократичного та авторитарного урядів.
Останнім часом найбільші демократії світу перебувають у нестабільному стані. Дискусії навколо виборчого законодавства США свідчать, що Америка все ще не оговталася після президентства Дональда Трампа. В Європі популісти почали активно нападати на демократичні цінності та норми. Але навіть попри це демократії виявились достатньо сильними, щоб витримати удари, пише Financial Times.
Що стосується автократів, то російський президент Володимир Путін залишається в Кремлі, лідер Туреччини Реджеп Ердоган не покидає свій «палац» в Анкарі, а в Пекіні Сі Цзіньпін стає більш конфліктним у своєму прагненні демонтувати західний міжнародний порядок. Однак природа їхнього правління полягає в тому, що автократи є «всемогутніми», поки не стануть повністю безсильними.
На початку 1980-х років Радянський Союз фактично знаходився в зеніті своєї військової могутності. Однак на думку Заходу, радянська система державного економічного планування була нежиттєздатною. З іншого боку, радянські лідери вважали, що військова могутність триватиме вічно. Подібні погляди має Захід на теперішній режим Путіна в Росії.
Цього місяця російський уряд опублікував оновлену Стратегію національної безпеки. Той, хто виявив короткочасний інтерес до світогляду Кремля, не здивується загальним напрямкам Москви. Націоналістичним автократам потрібні вороги за кордоном, щоб виправдати політичні репресії вдома, і російський президент давно знайшов своїх суперників на Заході.
Режим Путіна не втомлюється коментувати, що Росія оточена ворожими США та їх союзниками по НАТО. Ворожі сили – деякі країни, в тому числі Америка, зараз навіть офіційно отримали статус «недружніх держав».
На думку Кремля, Вашингтон застосовує свою міжнародну фінансову силу проти Москви, а західні економічні санкції є невід'ємною частиною цього «нападу» на національний суверенітет і територіальну цілісність Росії.
Але «загроза» виходить далеко за межі військової та економічної сфери. «Атака» Заходу проти Москви має культурний характер. Захід поширює соціальні та моральні установки, які «суперечать традиціям, переконанням та віруванням народу Російської Федерації». Країна повинна бути захищена від іноземних ідеологій та цінностей, вважає режим Путіна.
Нещодавня зустріч Путіна із президентом США Джо Байденом у Женеві, можливо, змінила відносини з Вашингтоном, але вона не вплинула на загальну ситуацію.
Директор Московського центру Карнегі Дмитро Тренін вважає, що Москві варто звертати увагу не так на «зовнішніх ворогів», як на внутрішні проблеми: слабкі економічні показники, залежність від нафти і газу, несприятливу демографію та відсталі технології.
«Російське керівництво зараз має всі підстави повернутися всередину, щоб врегулювати потужний внутрішній дисбаланс в країні», - вважає аналітик.
Додавши до цих проблем нестримну корупцію, яка починається з самого Кремля, можна отримати пояснення страху Путіна перед ув'язненим опозиційним лідером Олексієм Навальним. Іноземців не можна вічно звинувачувати в падінні рівня життя. А декарбонізація глобальної економіки незабаром почне обмежувати потік грошей у казну Кремля від нафти та газу.
Можна припустити, що внутрішні тріщини в Кремлі розширяться і одного разу зруйнують режим, але робити такі припущення передчасно. Єдиною проблемою Путіна є збереження власної влади. Він із радістю викраде майбутнє Росії, щоб захистити свою позицію. Путін вже почав шукати союзних відносин із Сі Цзіньпіном.
Водночас, існує думка, що траєкторія авторитарних держав світу є фіксованою. Автократи добре розуміють крихкість свого правління. Навіть для Сі Цзіньпіна репресії є показником страху та інструментом контролю. Велике питання полягає в термінах. Як і високовуглецева сталь, ці режими зберігатимуть форму до того моменту, поки вони не зламаються, резюмує видання.
Стаття Владіміра Путіна «Про історичну єдність росіян і українців» спрямована насамперед на російську авдиторію та орієнтованих на РФ жителів України. Путінська візія відносин не є новою, адже являє собою концептуалізацію 30-річної російської політики щодо незалежної України. Але у статті викладено низку думок, важливих як для України, так і для інших країн. Аналіз статті російського керманича — у матеріалі директора Національного інституту стратегічних досліджень Олександра Литвиненка «Щодо липневих тез Владіміра Путіна про Україну».