Європа і США намагаються спрогнозувати, чи віддасть президент Росії Владімір Путін наказ про вторгнення в Україну. Протягом багатьох років західні політики та аналітики розмірковували над тим, що змушує Путіна робити такі агресивні кроки, пише Financial Times.
«Ви не можете в 21 столітті проводити політику в стилі 19 століття, вторгнувшись в іншу країну під повністю вигаданим приводом», - поскаржився колишній держсекретар США Джон Керрі після вторгнення Росії в Крим у 2014 році.
Інші західні лідери назвали агресивну політику Путіна «незрозумілою» і спрогнозували, що вона призведе до «катастрофи». Але зараз, на початку 2022 року Захід знову чекає, що буде робити Путін.
Дії очільника Кремля цілком зрозумілі. Майже все, що робить Путін вдома і за кордоном, пов’язане з розпадом Радянського Союзу в 1991 році, який для нього ознаменував падіння позиції Росії як великої держави.
Розпад Радянського Союзу та наступний період «реформ» призвели до хаосу, беззаконня, бідності та ослаблення центральної влади з боку як олігархів, так і регіональної влади в РФ. Після того, як Путін став президентом у 1999 році, його цілі були простими: відновити та розширити владу центрального уряду (не кажучи вже про посилення його особистого домінування та багатства) і повернути Росії її «роль великої держави». Одним словом, авторитаризм всередині країни та агресія за кордоном.
Відновлення ролі Росії як великої держави почалося з повернення до її політики створення зони впливу на території країн-сусідів. Прийняття Путіним цієї стратегії можна помітити в його діях у Білорусі, Молдові, Грузії, Вірменії та Азербайджані, Казахстані, а також, що особливо важливо, в Україні.
У нього немає бажання відродити Радянський Союз — він не хоче відповідати за проблеми колишніх радянських республік. Те, чого хоче Путін, — це підпорядкування, і щоб ці нині незалежні держави «поклонялися» Москві та були опором проти Заходу та демократії.
Політолог Збігнєв Бжезінський зауважив, що без України не може бути Російської імперії. Путін насправді боїться України, яка економічно та політично орієнтована на Захід із дедалі тіснішими відносинами безпеки з США та іншими членами НАТО — навіть якщо вона не є членом альянсу. Він розглядає це як критичну загрозу безпеці РФ і, що так само погано, альтернативну економічну та політичну модель, яка, ймовірно, буде все більш привабливою для росіян — кинджал, спрямований у серце Росії.
Саме тому, Путін, схоже, сповнений рішучості вжити будь-яких заходів, які він вважає необхідними, або для дестабілізації та повалення нинішнього орієнтованого на Захід уряду України, або спроби захопити країну військовою силою.
Відновлення Путіним Росії як великої держави також передбачало значне посилення військового потенціалу країни і проведення агресивної зовнішньої політики, особливо на Близькому Сході та в Африці. Він бачить США головним ворогом і сповнений рішучості зробити все можливе, щоб загострити напруженість всередині Америки, порушити відносини США із союзниками, і послабити позиції Вашингтона на міжнародному рівні. У цих кроках Путін використовує все більш тісне партнерство і спільні цілі з Китаєм.
Через занепад економіки Росії, демографічні проблеми та інші слабкості всередині країни Путін може потрапити в глухий кут, але до цих пір він грав досить вміло. Він отримав випадкову перевагу над США. Внутрішні політичні розбіжності в Америці, вихід з Афганістану — разом це призвело до того, що багато країн почали менше довіряти США та розвивати тісніші економічні, політичні, а також безпекові зв'язки як з Росією, так і з Китаєм.
Але проблема Путіна в тому, що, як це часто роблять диктатори, він «перестарався». Його агресивні погрози проти України активізували НАТО і підтвердили ясність мети альянсу. Загрозлива політика Путіна зробила українців ще сильнішими і зблизила Київ із Заходом.
Будь-які військові дії Росії призведуть до опору України, а також до розширення розміщення військ НАТО на кордоні РФ, потенційної зупинки газопроводу «Північний потік-2» та болісних економічних санкцій.
Москва розгорнула біля кордонів України близько 100 тисяч військових. Що тепер? Путін опиняється в ситуації, коли успіх Росії визначається або як зміна влади в Києві на користь Москви, або завоювання України.
«З багнетами можна робити все, що завгодно, окрім як сидіти на них», - сказав свого часу французький дипломат XVIII століття Шарль Моріс де Талейран-Перігор.
Путін може незабаром застосувати ці війська або зіштовхнутися з приниженням після їх виведення, не досягнувши нічого, крім зближення України та Заходу. У будь-якому випадку він потрапив у скрутне становище вдома та за кордоном. США та їхні союзники повинні зробити все можливе, щоб загострити проблеми для Путіна, резюмує видання.
Докладніше про те, чого добивається Москва і чи піде Захід їй на поступки, читайте у статтях Сергія Корсунського "Ультиматум Путіна і переговори Росія–США: чи здадуть Україну" та Олексія Іжака "Чи відведе Путін війська від України після переговорів зі США?" у ZN.UA.