Чи призведе загроза вторгнення Росії в Україну до війни, ймовірно, знає лише одна людина, яка і стала причиною загострення ситуації: президент РФ Владімір Путін. Але поки що адміністрація президента США Джо Байдена реагувала на військову загрозу Путіна раціонально, з відповідним поєднанням стримування та дипломатії. США намагалися згуртувати європейські країни, надавши Україні більше зброї та привівши частину військ у стан підвищеної готовності, щоб продемонструвати більшу рішучість. Байден оцінив загрозу гібридної війни Росії, і попередив про санкції, з якими зіштовхнеться Москва, якщо вона почне вторгнення, пише The Washington Post.
Вашингтон також запропонував дипломатію, окресливши шляхи, якими Сполучені Штати та Росія можуть розробити заходи для зміцнення довіри щодо домовленостей з питань безпеки у Східній Європі. Однак важливо розуміти слабкі сторони РФ.
«Коли Путін захопив Крим у 2014 році, він втратив Україну», — сказав аналітик Оуен Метьюз.
Після проголошення незалежності в 1991 році Україна була розділена між проросійськими та більш націоналістичними силами. Але, анексувавши Крим і зануривши східну Україну у відкритий конфлікт, вважає Метьюз, Путін посилив прагнення українців до суверенітету.
Оглядаючи ретроспективу, якби метою Путіна було зберегти Україну нестабільною та слабкою, то набагато доцільніше просто підтримувати проросійські сили та політиків різними способами, щоб вони могли діяти всередині країни, завжди закликаючи Київ налагодити тісніші зв’язки з Москвою. Натомість населення України зараз гордо налаштоване на суверенітет.
У Путіна, ймовірно, є подвійні цілі: зробити Україну слабкою та більш залежною від Росії, а також розколоти Захід і дестабілізувати НАТО. Щодо останнього, то все йде навпаки. НАТО посилює позиції на тлі російської загрози.
Данія відправляє фрегат до Балтійського моря. Нідерланди перекидають винищувачі до Болгарії. Франція запропонувала направити війська в Румунію. Іспанія також планує перемістити військові кораблі на Схід. Сполучені Штати привели 8 500 військовослужбовців у стан підвищеної готовності на випадок, якщо їх потрібно буде відправити у Східну Європу. Деякі політики у Фінляндії та Швеції навіть переглядають давно встановлений нейтралітет своїх країн.
Найбільше «успіхів» Путін наразі досягнув у Німеччині. Нова коаліція Берліна висловила сумніви щодо надання озброєння Україні, запровадження проти Росії серйозних санкцій та блокування «Північного потоку-2».
Такий підхід відображає давнє бажання Німеччини налагодити особливі стосунки з Росією — ставлення, виражене під час холодної війни підходом, який німці назвали «Ostpolitik». Зовсім недавно колишня канцлерка Ангела Меркель намагалася бути більш жорсткою у своїх відносинах з РФ.
Після того, як Німеччина отримала нового канцлера, схоже, Берлін повертається до більш традиційного пошуку золотої середини між Сходом і Заходом. Адміністрація Байдена була насторожена щодо цієї проблеми, відправивши директора ЦРУ Вільяма Бернса до Берліна та запросивши наступника Меркель Олафа Шольца до Вашингтона для зустрічі.
Метьюз зазначає, що Путін не отримає вигоди від війни, особливо якщо будуть запроваджені санкції. Хоча РФ має великі іноземні резерви, обмеження експорту російського газу та нафти спустошить економіку країни. Більшість молодих росіян — тих, кого покликали б воювати, не мають бажання йти на війну проти України. Рейтинги схвалення Путіна значно впали.
Це не означає, що війна неможлива. Війни можуть відбуватися через непорозуміння — і навіть тому, що, загнані в глухий кут країни не можуть знайти шлях до деескалації. Російський міністр закордонних справ заявив, що нещодавні письмові відповіді Заходу на вимоги «гарантій безпеки» не стосуються «головного питання», під яким він має на увазі членство України в НАТО.
Правда в тому, що Україна навряд чи стане членом НАТО найближчим часом. Альянс працює на основі консенсусу, але з цього питання немає згоди.
І все ж Сполучені Штати не можуть і не повинні відмовлятися від можливості приєднання України до НАТО у майбутньому. Між цими двома реальностями лежить вузький коридор, простір для креативної дипломатії, щоб запобігти війні, яка ризикує поглинати сили обох сторін роками, резюмує видання.
Чи готові американці і європейці пожертвувати Україною задля поліпшення відносин із Росією? Наскільки важливо для них підтримати Україну? Чи згодні вони послати війська на захист нашої країни у разі нового російського вторгнення? Чи хочуть бачити Україну в ЄС і НАТО? Відповіді на ці та інші запитання дало розлоге соціологічне дослідження, недавно проведене у США, Канаді, Великій Британії, Німеччині, Франції, Польщі. Його результати аналізує Тетяна Силіна у статті «Чи готовий Захід захищати Україну від Путіна? Що кажуть у шістьох провідних країнах».