Перш за все, варто зрозуміти чітко: Російська Федерація у 2016 році – це не 3 у 1986-му. Так, вона охоплює майже ту ж територію і керують нею ті ж головорізи. Але марксистської ідеології більше немає, так само як і статусу супердержави.
"Йдеться лише про більш-менш звичну корумповану країну-заправку, яка, щоправда, досить велика і має ядерну зброю", - пише на сторінках New York Times Пол Кругман, який нагадує про нещодавні слова похвали на адресу Володимира Путіна від кандидата в президенти США Дональда Трампа, які збили багатьох людей з пантелику.
З одного боку, дуже дивувала похвала російського режиму з боку американських "правих", які зазвичай кричать: "Любіть Америку або їдьте геть!". З іншого боку, в таборі "лівих" з'явилися ті, хто виступив проти "антипутіністів", звинувачуючи критиків любові Трампа до Путіна у "переслідуванні лівих". Але сучасна Росія не комуністична і не дотримується жодної "лівої" ідеології.
"Вона лише авторитарна держава з культом особистості, згуртована навколо сильної руки, яка розподіляє доходи серед казково багатих олігархів і жорстоко переслідує опозицію і критиків. І це те, чим багато хто серед "правих" захоплюється", - йдеться в статті.
Але чи правда у російському де-факто диктаторському режимі є щось, чим можна захоплюватися? Варто почати з початку. Володимир Путін прийшов до влади наприкінці 1999 року, коли Росія намагалася оговтатися від глибокої фінансової кризи. І його перші 8 років при владі відзначилися різким економічним зростанням. Але це зростання можна пояснити один єдиним словом: нафта.
Оскільки Росія – це "держава-заправка", пальне складає дві треті її експорту. Ціни на нафту потроїлися в кінці 1999 на початку 2000 року. А через кілька років вони ще раз потроїлися. А тепер вони обвалилися, потягнувши російську економіку за собою. У Путіна була б можливість впоратися з цим падінням, якби він диверсифікував російський експорт. І він дійсно міг це зробити, оскільки старий режим лишив по собі велику кількість висококваліфікований працівників.
"Насправді російські емігранти були ключовою силою ізраїльського технологічного буму. А режим Путіна зовсім не соромився найняти талановитих хакерів, щоб вони викрали файли Демократичної партії США. Однак Росія навіть не збиралася усвідомлювати свій технологічний потенціал в часи режиму, де успіх бізнесу залежить від політичних зв'язків", - йдеться в статті.
Таким чином, Путін не може похвалитися успішним економічним менеджментом. Поглянемо на інші аспекти його "лідерства". Росія, звісно ж, має велику армію, яку вона використала для окупації Криму і організації війни на Сході України. Але демонстрація м'язів зробила Росію слабшою, а не сильнішою.
"Крим, зокрема, це не вигідний здобуток: його населяє менше людей, ніж райони Нью-Йорка Квінс і Бруклін. А в економічному вимірі він більше тягар, чим актив, оскільки російська окупація підірвала туристичний потік", - пише оглядач.
Дивно, але деякі люди в США вважають, що існує певне протиріччя між насмішками Демократичної партії над любов'ю Трампа до Путіна і тим, як Обама колись сміявся над республіканцем Міттом Ромні, який назвав Росію "головним геополітичним ворогом" США. Але, на думку автора, ніякого протиріччя немає. Обама чітко заявив, що Росія – це "регіональна сила", а не супердержава, як СРСР.
І, нарешті, в області "м'якої сили" Путін зміг зробити привабливою російську культуру і систему цінностей хіба що для правих радикалів.
Є серйозна причина тривожитися через вірогідні особисті зв'язки Трампа з режимом Путіна (або з олігархами з його оточення, що, насправді, одне і те ж). Дуже важливо розуміти, наскільки серйозну роль зіграли російські гроші у підтримці хиткої бізнес імперії Трампа. Не виключено, що ця роль була суттєвою, однак наразі встановити це точно неможливо, оскільки мільярдер приховує свою податкову декларацію.
"Коли Трамп і інші хвалять Путіна за його "лідерство", вони насправді не мають на увазі те, що він зробив Росію знову великою, оскільки він цього не зробив. Російський президент нічого не добився на економічному фронті, а його завоювання жалюгідні. Його єдиний здобуток – це знищення внутрішніх суперників. Виступи проти режиму Путіна і закінчиш у в'язниці чи в могилі. Це дійсно сильно", - іронізує автор.
Нещодавно в ефірі NBC News Трамп сказав, що готовий обмінюватися люб'язностями з "лідером" Путіним. А видання Newsweek писало, що українська діаспора може змусити Трампа поплатитися за любов до Путіна.
Протягом кампанії кандидат в президенти від Республіканської партії Дональд Трамп зробив кілька скандальних коментарів щодо України. Спочатку він заявив, що розгляне визнання Криму територією російським у разі своєї перемоги. Згодом він навіть повторив вигадки російської пропаганди, що нібито більшість людей на півострові "хотіли приєднатися до Росії". Також він заявив, що Росія не нападе на Україну, хоча це вже сталося.