Після того, як Держсекретар США Джон Керрі в травні зустрівся з Володимиром Путіним в Сочі, лідери на Заході взялися вигадувати виправдання для військової авантюри російського президента в Україні. Принаймні, три версії звучали найчастіше, хоча жодна з них не витримує критики.
Про це сьогодні на сторінках Newsweek пише виконавчий директор Центру українсько-американських відносин Волтер Зарицький. По-перше, у агресивних діях Росії звинувачували Захід, який нібито спровокував Росію, прийнявши в НАТО країни колишнього Варшавського договору. Коли ж зближення з ЄС запропонували Україні, з якою Росія відчуває історичний і культурний зв'язок, це було останньою краплею для Володимира Путіна. Прихильники цієї версії запевняли, що з огляду на всі ці обставини, окупація Криму і війна в Донбасі мають сенс для Кремля.
По-друге, дії Путіна виправдовували "історичними інстинктами". Мовляв, Путін не хоче відновлення СРСР, але він добивається першості в православному світі, який називає "Рускім міром". Тому захоплення Криму було продиктоване саме релігійною історичною спадщиною, адже князь Володимир був хрещений саме там. Це дуже контрастує з позицією України, яка нагадує, що князь Володимир був київським монархом. І хрестив Київську Русь на берегах Дніпра.
Третя версія виправдання говорить, що Путін насправді нічого не планував. Він розв'язав війну через неочікуване усунення від влади президента Віктора Януковича, який був його союзником. Поки новий уряд не сформувався після Майдану, Путін нібито скористався ситуацією, щоб окупувати Крим. А потім менш успішно він розіграв цей же сценарій і в Донбасі.
"Коротше кажучи, російський президент нібито вигадував усе на ходу. Але навіть якщо так, тоді для чого його взагалі виправдовувати?" - пише автор.
Він відповідає, що прихильники третього сценарію вбачають у непередбачуваній поведінці Кремля аналогію з початком Першої світової війни. Тому і обережно задобрюють агресора.
"Перша позиція – це відкрите виправдання російської агресії. Друга – трохи складніша форма першої і до неї варто ставитися аналогічно. А третя – це справжня проблема. Вона могла б справді переконати мешканців Заходу, якщо її подати так, аби вона здавалася реалістичною", - пише автор.
На його думку, навіть збиття малайзійського лайнера над Донбасом можна використати для підтвердження версії, що Путін імпровізує. "Боїнг 777", очевидно, знищили проросійські терористи з російської установки ППО. Однак можна припустити, що контролювати зброю в руках бойовиків не можливо. Тож Кремль міг імпульсивно передати їм озброєння, але далі не зміг проконтролювати ситуацію.
Також для підтвердження третьої версії можна використати і вбивство опозиціонера Бориса Нємцова. Вірогідно, що чеченський президент Рамзан Кадиров наказав його вбити. Але його не притягнули до відповідальності, тому що Путін нібито не контролює ситуацію. Саме тому він міг зникнути на 10 днів.
Однак, попри всі ці можливі "докази", існують більш вагомі факти, які вказують, що Путін не імпровізує і дії згідно з давно розробленим планом. В документальному він сам визнав, що планував і керував захопленням Кримського півострова. Російська "Новая Газета" писала про те, що Росія планувала провести цю військову операцію ще до того, як почався Майдан.
Загострення відносин між НАТО і Росією почалося ще у вересні 2013 року, за шість місяців до того, як російські солдати з'явилися в Криму і за три місяці до початку Євромадану. Насправді ж, загострення почалося тоді, коли Путін вперше спробував натиснути на Януковича, щоб він не підписував угоду про асоціацію з ЄС. Москва зробила все можливе, щоб заблокувати рух України до інтеграції з ЄС.
Автор також нагадує про спробу російських спецслужб організувати на території Одеської області так звану "Раду Бесарабської республіки", яка вимагала автономії від України. На думку Зарицького, Росія таким чином хотіла підштовхнути Україну до менш життєздатної форми децентралізації, а також позбавити Київ контролю над портом в Одесі.
Враховуючи всі ці дії, не варто дурити себе безпідставними виправданнями і припускати, що Путін імпровізує в конфлікті з Україною.
"Великі геополітичні рішення в Росії не приймаються без його благословення. Путін не імпровізує, і нам не варто", - йдеться в статті.
Видання The Economist писало, що Путін не поверне лояльність України навіть, якщо українці розчаруються в уряді. За 18 місяців війни стався психологічних зсув у ставленні українців до Росії. Ще у вересні 2013 року незадовго до Майдану 88% українців висловлювалися "позитивно" про Росію. Про це свідчать дані Київського інституту соціології.
В цей же час, агресивна поведінка Росії вплинула на її відносини не лише з Україною, а й з іншими країнами. Міністр закордонних справ Латвії Едгарс Лінкевічс вважає, що відносини Заходу і Росії стали найгіршими з часів Карибської кризи. Латвія разом з іншими країнами Балтії закликає НАТО рішуче відповісти на російські агресивні погрози ядерною зброєю.