Вдруге цього року президент Росії Владімір Путін ризикує розпочати війну з Україною, щоб знищити її незалежність, суверенітет та територіальну цілісність. Навесні він мобілізував близько 100 тисяч військовослужбовців на кордоні, але відвів їх на невелику (відносно кажучи) відстань, залишивши техніку на місці, пише Стівен Бланк, старший науковий співробітник Інституту досліджень зовнішньої політики у публікації Центру аналізу європейської політики CEPA.
Зараз Путін знову мобілізував близько 114 тисяч військовослужбовців, включаючи елітні підрозділи, і американська розвідка попереджає союзників, що взимку може розпочатись війна. Росія також різко активізувала свою риторику та стверджує, що їй загрожують Україна та Захід. Насправді ж Путін заявив Раді із зовнішньої політики, що Росія продовжуватиме загрожувати та нагнітати напруженість, тому що тільки це утримує Захід від нібито нападу на Росію.
Попри заяви французьких та американських лідерів про "беззастережну підтримку" суверенітету та цілісності України та сигнали про посилення підтримки з боку Великої Британії та інших європейських країн, у новій статті в Politico Самуель Чарап із Rand Corporation виступає за те, що можна назвати лише політикою умиротворення США. Особливу тривогу викликає те, що, на поширену думку, стаття є пробним кроком членів адміністрації Байдена, щоб виправдати превентивну угоду з Путіним коштом України. Щоб уникнути війни, Чарап виступає за те, щоб змусити Україну піти на поступки на основі Мінських угод 2015 року, які сама Росія ніколи не виконувала, наголошує автор.
Не повинно бути жодних сумнівів у тому, до чого це призведе. Як стверджує Чарап, Мінськ був "миром переможця, по суті, нав'язаним Росією Україні під дулом пістолета". В обмін на так і не досягнутий мир з Росією Україна мала стати де-факто конфедерацією з (нібито повстанськими) силами на Донбасі, які отримали особливий статус, який надавав Кремлю постійний важіль, за допомогою якого можна було зруйнувати чи паралізувати українську державу. Жодна з країн не прийняла умови цієї угоди; Росія тримала свої війська та важке озброєння поблизу лінії фронту, що є прямим порушенням угоди, тоді як Україна відмовилася вчинити національне самогубство.
Путін лютує від того, що Україна не підкоряється і стала набагато сильнішою і згуртованішою, з досить популярним президентом і загартованими в боях військовими. Щобільше, той факт, що Україна отримала набагато сильнішу американську та європейську підтримку, що НАТО почало переозброюватися, заявляти про свою присутність у Чорному морі та нібито загрожувати Білорусі, приводить Путіна та його лакеїв у лють. Хоча президент Росії може випромінювати впевненість, коли він та його однодумці постійно заявляють, що Європа слабка, занепадна і корумпована, насправді останні події, хоч би якими недостатніми вони були, показують брехливість таких заяв.
Це створює тривожні проблеми для Росії та її білоруського спільника. У Аляксандра Лукашенка в Білорусі немає іншого виходу, крім як ще більше провокувати Європу або віддати свою незалежність Росії, яка тим часом визнає, що приплив сил тепер йде проти неї. Вірним сигналом є подовження списку вимог за загрозами війни:
- Змусити Україну до виконання Мінських угод, не примушуючи до цього Росію.
- Припинити зусилля щодо інтеграції України в Захід і НАТО і фактично відмовитися від її суверенного існування, або у якості васальної держави, або шляхом об'єднання з РФ.
- Припинити підтримку Заходом демократичної більшості у Білорусі, залишивши її сателітом Росії чи дозволивши увійти до складу РФ.
- Прибрати з Європи американські тактичні ядерні ракети та протиракетну оборону.
- Припинити місії НАТО у Чорному морі та визнати верховенство Росії.
- Утриматися від критики швидкого нахилу Росії у бік тоталітарного правління.
- Зняти санкції із Росії.
- Сертифікувати "Північний потік-2" для використання в порушення законів та правил Німеччини та Європейського Союзу.
- Утриматися від втручання у зусилля її союзників з інтервенції в Боснію і Герцеговину, що підтримуються Росією, фактично припинивши Дейтонську угоду 1995 року і дозволивши Республіці Сербській - сербському компоненту - відокремитися.
- Визнати право Росії на втручання у глобальному масштабі для реалізації власних інтересів, як вона вже робить, наприклад, в Африці.
Іншими словами, вимоги Росії виходять далеко за межі примусу України до припинення української державності, продовжує Бланк. Вона домагається нічого іншого, як демонтажу правил, що склалося після холодної війни. Це дасть Путіну можливість діяти за кордоном так само як він діє в країні – тобто з повною автократичною свободою. Міжнародному порядку, заснованому на правилах, прийде кінець і новим центральним стовпом глобальної діяльності стане принцип "сила робить право".
Такі наслідки слідування поради Чарапа. А які будуть переваги?
Передбачається, що це може призвести до обмеженої угоди щодо кіберзлочинності або зміни клімату – компроміс, який не має сенсу. Оскільки російський уряд має тісні зв'язки з організованими злочинними угрупованнями всередині країни та за кордоном, і оскільки він керує злочинними хакерськими групами, угоди щодо кіберзлочинності - це просто клаптик паперу, який може бути анульований, коли це буде завгодно Кремлю. Що стосується зміни клімату, то його терміновість не виправдовує приречення мільйонів вільних людей на російське придушення і, як показує відмову Путіна від участі в конференції COP26, країна зберігає величезну залежність від політичної та економічної сили вуглеводнів - і любов до неї. Кремль не відмовиться від своїх запасів нафти та газу, як і від ядерної зброї.
Здача України Росії стала б катастрофою для Заходу. Подібно до Катерини Великої, Путін уже побічно стверджує, що він не може захистити свої кордони без їхнього розширення, тому Україна навряд чи стане його останньою територіальною вимогою в Європі.
Вимоги Росії сьогодні до остраху нагадують вимоги Гітлера до Чехословаччини в 1938 році, але на відміну від Європи 1938 року, колективна сила Трансатлантичного альянсу набагато перевищує силу Росії. Прислухатися до закликів до умиротворення було, за висловом французького державного діяча ХІХ століття Талейрана, не так злочином, скільки (трагічною) помилкою.
Той факт, що про це взагалі потрібно говорити, незвичайний, але, схоже, це необхідно: Якщо США піддадуться на цей шантаж, це буде першим кроком до руйнування європейського статус-кво та визнання того, що російські загрози війни є більшим політичним імперативом, ніж давні американські гарантії в Європі та за її межами, зміцненню російського деспотизму, що забезпечує імперські видовища, не забезпечуючи при цьому хліба і навіть, як ясно показує перебіг пандемії, здоров'я населення.
Як і в 1938 році, укладання такої угоди відкрило б шлях нової агресії та погроз війни, підриваючи ідеал цілісної та вільної Європи, і фактично роблячи війну більш імовірною в майбутньому, коли їхня рішучість і можливості будуть ще більше підірвані.
Якщо позиція США справді полягає в тому, щоб продати Україну, то, як і Британія у 1938 році, вона буде поставлена перед вибором, як казав Черчілль, між безчестю та війною. І зараз, як і тоді, обравши безчестя, вона все одно отримає війну. Ми, звичайно, можемо зробити краще, ніж бездумно повторювати дурниці та трагедії минулого, резюмує Бланк.
Детальніше про нові тренди розвитку російсько-українського конфлікту читайте у статті представника ОРДО від України в ТКГ Сергія Гармаша «Кремль утомився: все, що потрібно знати про сьогоднішню ситуацію в Донбасі та дії Росії».