Після часів Великої депресії та Другої світової війни уряди багатьох країн переглянули відносини між державою та її громадянами. Пандемія коронавірусу яскраво продемонструвала те, що застарілі правила щодо соціальних витрат потрібно змінювати, пише журнал The Economist.
Понад три чверті американців підтримують законопроект про фінансове стимулювання, який пропонує президент Джо Байден, у розмірі 1,9 трильйона доларів. Законопроект включає виплати у 1400 доларів для більшості громадян. Велика Британія у проекті нового бюджету продовжила схему виплати заробітної плати працівникам, які були змушені піти «у відпустку», навіть попри те, що державний борг досяг найвищого рівня з 1945 року. Така сміливість може принести і небезпеку: уряди ризикують розтягнути державні фінанси до граничного рівня, спотворити стимули та створити «закостенілі» суспільства. Але з іншого боку, вони мають шанс створити нову політику соціального забезпечення, яка є доступною і допомагає працівникам процвітати в економіці, що зіштовхнулася з технологічними зривами. Уряди повинні використати цей шанс.
Минулого року відбувся шалений експеримент із соціальними витратами. Загалом у світі було запущено щонайменше 1600 нових програм соціального захисту в 2020 році. Багатші країни надають у середньому 5,8% ВНП, щоб підтримувати працівників. Державні борги накопичуються, але поки що низькі процентні ставки означають, що ситуацію можна відносно контролювати. Настрій громадськості вже змінювався. Британці звикли бурчати, що «дармоїди» руйнують державу, але тепер скаржаться, що державна допомога занадто скупа. Торік понад дві третини європейців заявили, що підтримують універсальний базовий дохід - періодичну виплату всім дорослим.
Мережа соціального захисту у багатьох країнах виглядала досить сумнівно ще до того, як «ударив» COVID-19. Застарілий соціальний договір часто не міг уберегти робітників від впливу глобалізації, технологічних та соціальних змін. У 1999-2019 роках кількість американців у віці 25-54 років, які не працювали, зросла на 25%, або на 4,7 мільйона, що в шість разів більше, ніж кількість тих, хто зазвичай отримує допомогу з основної соціальної програми. Оскільки в останні роки витрати на охорону здоров'я та пенсії зросли, уряди скоротили підтримку людей працездатного віку. За період з 2014 по 2018 рік витрати на державні пенсії у Великій Британії зросли на 5,8 мільярда доларів, навіть коли решта бюджету на соціальне забезпечення скоротилася. Зменшення частки робочих місць із середнім рівнем доходу та ріст економіки підживлювали побоювання, що ринки праці почнуть змінюватися занадто швидко, а уряди просто не будуть встигати йти за такими темпами.
Коли громадськість та економісти почуваються впевнено, це спокушає політиків підштовхувати економіку, розширюючи спеціальні витрати, або запроваджувати величезні схеми, такі як універсальний базовий дохід. Однак їм потрібно дотримуватися розміреної довгострокової точки зору. «Звужені» бюджети визначатимуть 2020-ті роки.
Щорічний дефіцит великих розвинутих економік становив 4% від їх сукупного ВВП ще до пандемії. Соціальні витрати повинні швидко і автоматично надходити до тих, хто цього потребує - а не, як в Америці, лише під час кризи, коли уряд панічно приймає важливі рішення. Урядам країн потрібно знайти механізми, які ефективно будуть пом'якшувати «економічний шок» людей унаслідок втрати доходів та безробіття, але цей механізм не повинен руйнувати економічний динамізм.
Першим кроком на шляху досягнення цих цілей є використання технологій, які допоможуть зробити застарілу бюрократію більш ефективною. В умовах пандемії багато урядів намагалися трансформувати свої існуючі системи, оскільки вони були занадто повільними. В Естонії та Сінгапурі системи цифрової ідентифікації стали перевагою в кризу. Більше країн повинні використовувати цей досвід, а також забезпечити універсальний доступ до Інтернету та банківських рахунків. Цифрові системи можуть полегшити здійснення тимчасових виплат.
Однак, складніше буде правильно балансувати «фінансову щедрість» і динамічність. Також важливо забезпечити підвищення заробітної плати низькооплачуваних робітників. Але підвищення заробітної плати не принесе жодної користі для безробітних і часто є мізерною компенсацією для людей, які втрачають хорошу роботу. Континентальна Європа, як правило, щедро підтримує доходи робітників. Але викривлення фінансових стимулів призводить до зростання рівня безробіття та розбіжностей. При цьому, обидві сторони Атлантики не мають постійної мережі безпеки, яка може гарантувати повний захист працівників.
Є одна країна, яка відносно вдало поєднує гнучкість ринку праці та «фінансову щедрість»: Данія, яка витрачає великі суми (1,9% ВНП у 2018 році) на перекваліфікацію та консультування безробітних. Ці втручання допомагають уберегти безробітних від потрапляння у залежність від держави.
Протягом багатьох років соціальні витрати були спрямовані на людей похилого віку та застарілі мережі соціальної безпеки. Цю систему слід перебудувати, відштовхуючись від активної політики ринку праці, яка використовує технології, щоб допомогти кожному - від працівників магазинів, котрі стають жертвами «економічних зривів», до матерів, чиї навички «атрофувались», і тих, чия робота замінюється «машинами». Уряди не в силі усунути всі ризики, але вони можуть допомогти суспільству переживати менший економічний шок під час настання нової потенційної кризи, якщо почнуть поступово переглядати відносини між державою та громадянами у посткоронавірусному світі, резюмує видання.
Нагадаємо, в країнах Європейського Союзу розпочалась масова вакцинація від COVID-19. Аналогічні кампанії минулого місяця також стартували у Великій Британії, Канаді, США, Росії та інших країнах. Однак у ВООЗ попереджали, що сама лише вакцинація не зможе зупинити пандемію - у боротьбі з коронавірусом потрібне «підкріплення».