Історик Тімоті Еш, відповідаючи на питання, який урок варто лібералам винести у 2016 році, сказав, що їм варто остерігатися колективного мислення і переконливої "мудрості".
Минулого року на Всесвітньому економічному форумі в Давосі переконливою мудрістю здавалося твердження, що у Brexit і 3 немає жодних шансів. На цьогорічному саміті всі ці немислимі раніше події вже розглядалися як факти реальності на тлі хвилі підйому популістів по всьому Заходу, яка може змити істеблішмент в Нідерландах, Франції і Німеччині після виборів.
Але ця картинка не помічає просту, але дуже важливу істину: ніде популісти не перемагали без співпраці з консервативними політиками з істеблішменту, проти якого виступають.
Про це на сторінках Financial Times пише професор політології Прінстонського університету Ян-Вернер Мюллер.
Розуміння глобального поширення "настроїв проти істеблішменту" - це не нейтральний опис політичної реальності. Популістичні лідери самі популяризують щось подібне на теорію доміно. Марін Ле Пен у Франції на зборах європейських популістів: "2016 рік став роком, коли англосанксонський світ прокинувся. Я переконана, що 2017 рік стане роком, коли люди у континентальній Європі теж розплющать очі". Колишній лідер партії UKIP і один з ключових агітаторів Brexit Найджел Фараж говорив про "цунамі" і хвалив результати італійського референдуму, на якому виборці відхилили конституційну реформу уряду Матео Ренці. Британський політик говорив, що провал реформи у Італії буде "базукою" проти Європи.
Але ці яскраві образи популістів оманливі. Фараж не зміг би підштовхнути Британію до Brexit самотужки. Йому знадобилася підтримка основних консервативних політиків, таких як Борис Джонсон і Майкл Гов. Крім того, перемога прихильників виходу з ЄС опиралася не на спонтанні емоції виборців, а на послідовну євроскептичну позицію Консерваторів, який десятиліттями не зникав зі шпальт таблоїдів.
Президент Дональд Трамп переміг на виборах не як кандидат від третьої популістської сили. Йому знадобилася підтримка Республіканської партії і таких політків як Нют Гінгріч, Кріс Крісті і Руді Джуліані.
Так, багато впливових республіканців виступали проти Трампа. Але партія в цілому так і не відмовилася від нього. Підтримка зіграла ключову роль. 90% виборців, які називають себе республіканцями, проголосували за Трампа. Дехто з них проголосував би за мільярдера все одно. Але якби він був не кандидатом-республіканцем, а кандидатом від третьої сторони, навряд чи б він став президентом.
Ще важливіщим став досвід Австрії, де всі експерти прогнозували перемогу "правому" популісту Норберту Гоферу. Але в результаті президентом країни став "зелений" Александер Ван дер Беллен. В його перемозі криється важливий урок. Багато консервативних політиків відкрито виступили проти Гофера. Особливо важливим був голос чиновників місцевого рівня, які найближчі до виборців. Тож розділ на популістичну периферію і ліберальні міста, як виявилося, не такий вже і невідворотний.
Автор зауважує, що дуже важливо не зациклюватися на самих популістичних партіях. Варто пильно стежити за політиками-консерваторами і християнськими демократами в мейнстрімі, які можуть раптом перейти на бік популістів.
Тим часом, уряд Нідерландів перед виборами шукає засіб проти популістів. Як виявилося, успішна економіка не допомагає Марку Рютте у протистоянні з популістом Гертом Вільдерсом.
Раніше повідомлялося, що Нідерланди на виборах рахуватимуть голоси вручну для протистояння втручанню хакерів. Міністр внутрішніх справ Нідерландів Рональд Пластерк не виключає втручання зовнішніх сил у процес прийняття політичних рішень і громадську думку в країні.