Чи пішов би Міхаіл Горбачов на вторгнення в Україну, якби він, а не Владімір Путін, був президентом Росії? Більшість спостерігачів за Кремлем, швидше за все, сказали б «ні». Адже важко уявити, щоб автор «перестройки» кинувся знищувати країну з 40 мільйонами жителів.
Також важко уявити, щоб перший президент незалежної Росії Борис Єльцин спробував влаштувати геноцид. В його часи російські сили скоїли багато злочинів під час двох війн в Чечні. Але Москва не винищувала населення й не наполягала, що воно не має права на існування. Зрештою, навіть лідер радянської компартії Леонід Брежнєв, який вторгся в Афганістан і Чехословаччину, не вдавався до стратегії «випаленої землі», як Путін в Україні. Про це пише Politico.
Історики називають такі гадання в дусі «а що було б, якби» контрафактичними. Однак, вони все одно корисні для ідентифікації фактора чи факторів, які найкраще пояснюють деякі феномени. Оскільки не можливо, щоб Горбачов, Єльцин чи Брежнєв атакували українське мирне населення так без розбору, як Путін, можна зробити висновок, що рушійною силою цієї геноцидної війни є сам Путін. Деякі аналітики наголошують, що геополітика важливіша, ніж особистості. І що будь-який російський лідер відчув би необхідність захистити свою країну від розширення НАТО й можливого вступу України.
Може й так. Але оцінка попередників свідчить, що все ж не кожен російський лідер спробував би зупинити НАТО за допомогою вторгнення й знищення України разом з її народом. Горбачов, вірогідно, почав би переговори із Заходом. Єльцин, напевне, спочатку б розлютився, але потім сів за стіл переговорів з західними посередниками. Брежнєв виступив би з довгою промовою про західний імперіалізм і, можливо, навіть наважився б на вторгнення. Але він постарався б скоротити руйнації до мінімуму, оскільки українці - «брати-слов’яни», який потрібно врятувати від «капіталістичних імперіалістів». Так він вчинив з чехами і словаками в 1968 році.
Простіше кажучи, немає Путіна, немає війни на повне знищення або, як її називали нацисти, Vernichtungskrieg. Але центральна роль Путіна у війні виходить за межі його особистості й психіки, яка могла деформуватися за багато років роботи в КДБ, а також за два роки самоізоляції в бункері через пандемію COVID-19. Путін також збудував тип режиму, невід’ємним ядром якого став він сам. Якщо придивитися ретельніше до цього режиму, можна краще зрозуміти природу загрози, яка надходить від російського автократа не лише для України, а й для всього світу.
Путін - беззаперечний лідер авторитарної політичної системи, яку він збудував останні 20 років. На відміну від Єльцина, Горбачова чи Брежнєва, він харизматичний лідер, який користується підтримкою мас й еліт. Він збудував культ особистості, який виставляє його гіпермаскулінним чоловіком з оголеним торсом і величезною рушницею в руках. Як сказав заступник голови адміністрації Путіна В’ячеслав Володін у 2014 році: «Поки є Путін, доти є Росія. Немає Путіна, немає Росії!». Це те ж саме, що сказати, що Путін - це Росія, а Росія - це Путін.
Аналітики зазвичай ухиляються від запитань про те, якому саме типу режимів притаманні такі характеристики. Вони віддають перевагу називати Росію «путіністською» чи просто авторитарною.
«Але існує слово, яке багато істориків і політологів використовують для позначення авторитарної держави, чий харизматичний лідер просуває культ особистості. Це слово «фашизм». Італія часів Муссоліні й Німеччина під керівництвом Гітлера вписуються в категорію, так само як і сталінський СРСР чи КНДР династії Кім», - йдеться в статті.
Іншими словами, фашизм буває політично як правий, так і лівий. Більшість українців і росіян погодяться, що зараз це найкраще слово, щоб описати Росію під керівництвом Путіна. Фашистські системи часто мають кілька інших характеристик. Вони постійно використовують насильство й примус в своїх повсякденних справах. Вони просувають шовіністичні й расистські ідеології. Вони зазвичай мають експансіоністські амбіції.
Ми можемо побачити всі ці елементи в путінському режимі. Путін знищив Чечню й одержимий знищенням України. Він наказав вбити цілу низу політичних опонентів й жорстоко розправляється з будь-якими натяками протесту проти війни. Він просуває ідеологію російської вищості і демонструє свої імперіалістичні амбіції в Грузії, Білорусі й Україні.
«Безумовно, путінська траєкторія дедалі більше нагадує шлях Гітлера. Вони обоє прийшли до влади після того, як їхні країни пережили розпад імперії й економічний крах. Вони обоє пообіцяли відродити національну велич й здобули неймовірну популярність. Обоє були мілітаристами й будували державний капіталізм. Обоє покладалися на армію й сцеслужби, визначали свої нації собою ж. Вони однаково просували реакціоністську ідеологію, яка визначала одну націю - євреї у випадку Гітлера й українці у випадку Путіна - як ворога. І однаково використовували національні меншини в сусідніх країнах як виправдання для експансії», - йдеться в статті.
Гітлер і Путін неперевершені брехуни й божевільні особистості. У цій схемі речей путінське вторгнення в Україну - це еквівалент гітлерівської атаки проти Австрії, Чехословаччини чи Польщі. І всі добре знають, що сталося потім - Vernichtungskrieg.
Звісно, минуле ніколи не повторюється максимально точно. Жахіття Голокосту унікальні. А світова війна не неминуча, особливо, якщо Україна виживе чи й навіть переможе. Але яким би не був результат, історія інших фашистських режимів свідчить, що путінська Росія піде їхніми стопами. Росія або буде агресивна й переможна, або агресивна й принижена. У будь-якому випадку війна в Україні - це не кінець проблем Заходу з Путіним. Це лише початок.