Жорстокий напад ХАМАСу на Ізраїль припав на день народження Владіміра Путіна. Таке катастрофічне потрясіння у сфері безпеки на Близькому Сході, напевне, стало приємною несподіванкою для російського президента, чиїм стратегічним пріоритетом залишається відвернення уваги Заходу від України.
Масштабна пожежа в Ізраїлі ризикує зробити саме це, - пише Politico. Ідеальний шторм наростаючих криз: в Ізраїлі, Косово, на Кавказі і в Африці, - насувається на Європу і США. І велике питання полягає в тому, на скільки це заслуга Кремля. Багато хто досі відчуває спокусу бачити в Путіні натхненника або ляльковода, який розпалює більше конфліктів, ніж Захід може впоратися.
Насправді Путін не розпалював усі ці кризи, але зараз він із задоволенням підливає масла у вогонь і використовує їх на свою користь. Він насолоджується хаосом. Кремлівські пропагандисти вже поширюють наратив про те, що війна на Близькому Сході - це перемога Росії, а гроші для України вичерпаються.
«Це був, мабуть, найкращий подарунок Путіну на день народження. Атака проти Ізраїлю розділить увагу, враховуючи те, на скільки США зосереджені на Ізраїлі. Ми сподіваємося, що це не матиме великого впливу на підтримку України, але, звичайно, багато чого залежатиме від тривалості конфлікту на Близькому Сході. Якщо ми дійсно хочемо бути геополітичним Європейським Союзом, ми повинні бути здатні вирішувати кілька криз одночасно», - сказав один з дипломатів ЄС.
У Вашингтоні вважають, що скорочення американської уваги до України після атак ХАМАСу проти Ізраїлю - це вже вирішене питання. І це якраз тоді, коли Київ намагається оговтатися від наслідків відставки спікера нижньої палати Конгресу Кевіна МакКарті за ініціативи радикальних республіканців, які хочуть скоротити американську допомогу для України. Зараз триває політична боротьба за місце МаКкарті і через це адміністрації Джо Байдена важко отримати згоду Конгресу на виділення будь-якої додаткової допомоги, яку вона, можливо, захоче надати Ізраїлю.
Відчуваючи загрозу того, що Захід може втратити увагу до Києва, президент України Володимир Зеленський грає на тому, що Іран, який підтримує ХАМАС, і Росія - це близькі союзники. Він намагається виставити боротьбу з Росією і боротьбу з ісламістськими бойовиками як одне і те ж.
Кремль зловтішається
Тож наскільки до цього причетна Росія? Варто почати з нападів ХАМАСу. Москва вже давно залицяється до ісламістських бойовиків, а лідер організації Ісмаїл Ханія та інші офіційні представники нещодавно здійснили візити до російської столиці. Після суботніх нападів росіяни швидко стерли пил з планів повернення кордонів Ізраїлю стану 1967 року. Міністр закордонних справ Сєргєй Лавров заявив, що створенню палестинської держави заважає «деструктивна політика» США. Politico також пише, що «можна було майже почути муркотіння задоволення», коли злорадний колишній президент Дмітрій Медведєв відкинув атаки ХАМАСу як «очікуваний розвиток подій» і накинувся з гнівною критикою на Захід.
«Замість того, щоб активно працювати над палестино-ізраїльським врегулюванням, ці дебіли [США] втрутилися в наші справи і надають неонацистам в Україні повномасштабну допомогу, нацьковуючи два близькоспоріднених народи один на одного», - іронізував він.
Прес-секретар Кремля Дмітрій Пєсков з радістю заявив, що фінансування допомоги для України тепер неминуче скоротиться.
«Процес накачування київського режиму зброєю з фактичної, емоційної, фінансової, технологічної точки зору піде по низхідній», - сказав він.
Чи означає це, що Росія безпосередньо причетна до цих атак? Це здається малоймовірним. Росія навіть близько не настільки важлива, як Іран, коли йдеться про озброєння і фінансування ХАМАСу.
Колишній високопоставлений співробітник американської розвідки Норман Рул стверджує, що політична підтримка Москви підштовхнула угруповання до до насильства. Однак, він вважає, що будь-яка інша роль Росії, швидше за все, буде скромною.
«Ця стратегія дозволяє росіянам стверджувати, що вони підтримують мирний процес, але подальше насильство дезорганізує регіон, відволікає увагу політиків від російської агресії в Україні і відтягує активи ВМС США від Чорного моря в східне Середземномор’я», - сказав він Politico.
Загравання з ХАМАС і підтримка палестинців також допомагають Путіну позиціонувати себе як важливого гравця в глобальному перегрупуванні проти Заходу разом з такими країнами, як Китай і Іран. Кілька днів тому російський автократ заявив, що Росія має намір «побудувати новий світ», звинувативши Захід у початку війни в Україні, і сказав, що конфлікт ведеться за «принципи, на яких базуватиметься новий світовий порядок».
Союзник Росії і головний постачальник зброї Іран, безумовно, також прагне нового світового порядку. Втім, питання про те, наскільки безпосередньо Тегеран віддає конкретні накази ХАМАСу, лишається дискусійним. Рул сумнівається, що Тегеран брав участь в оперативному плануванні нападу. Але це «неправильне розуміння того, як діє Іран, його ролі і того, як він використовує маріонеток», - сказав він. Колишній розвідник США пояснив, що Іран «створює монстра Франкенштейна, а потім випускає його на село». Такий підхід до розпалювання хаосу в глобальній геополітиці цілком влаштовує Росію.
Криза на Кавказі
Нагірний Карабах на Південному Кавказі - ще одна гаряча точка, де критики Путіна звинувачують його у навмисному роздмухуванні кризи, яка змусила понад 100 тисяч етнічних вірмен тікати після 24-годинного військового наступу Азербайджану 19 і 20 вересня.
І тут картина знову складна. У деяких колах ця катастрофа була розцінена як ознака слабкості Росії, мовляв, Москва більше не може гарантувати безпеку вірмен перед обличчям наступу Азербайджану, який підтримує Туреччина.
З іншого боку, Росія намагається натякати на те, що вона навмисно припинила підтримку карабахських вірмен, щоб створити тиск на США і ЄС, які допомагають у вирішенні проблеми біженців. Меседж Москви полягає в тому, що вона карає прем'єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна за відступ від союзу з Росією.
У цьому випадку, швидше за все, Путін зіграв свою роль. Мало хто з досвідчених спостерігачів вважає, що Азербайджан відправив би свої війська, якби не отримав «зелене світло» від Москви. Крім того, Кремль міг допомогти залагодити справи з Тегераном, традиційним ворогом Баку, який вже давно провокує страх перед зміною кордонів на Південному Кавказі.
Випадково чи ні, але в той час, коли азербайджанські війська просувалися вперед, міністр оборони Росії Сєргєй Шойгу перебував у Тегерані на переговорах з високопоставленими іранськими військовими і чиновниками в сфері безпеки. Зокрема, він зустрівся з Мохаммадом Багері, начальником штабу іранських Збройних сил, і керівником аерокосмічного відомства Корпусу вартових ісламської революції Аміром Алі Хаджізаде.
Навряд чи буде перебільшенням твердження, що Нагірний Карабах згадувався в цих дискусіях. Президент Європейської Ради Шарль Мішель також не сумнівається у тому, що катастрофа на Кавказі сталася з вини Путіна. Мішель заявив, що бездіяльність миротворців Росії стала «зрадою» для вірмен.