Якби США не були так заклопотані Росією й Україною, Ізраїлем і Газою, Північною і Південною Кореєю або Китаєм і Тайванем, вони б також приділили належну увагу іншій зоні конфлікту — Південно-Китайському морю. Стратегія США там може прояснити позицію Вашингтона в інших гарячих точках. В усіх них питання полягає в тому, коли, чому і як США повинні втрутитися, і чи повинні вони бути готовими до війни.
Агресором у Південно-Китайському морі є комуністичний Китай. Як і п'ять інших прибережних країн — Бруней, Індонезія, Малайзія, Філіппіни й В'єтнам — Китай підписав Конвенцію ООН з морського права. Шоста країна, Тайвань, не може підписати договір лише тому, що не є членом ООН. США також не є підписантом, хоча на практиці вони дотримуються Конвенції. Якби Китай поважав міжнародне право, то не виникло б жодних суперечок, зазначає Bloomberg.
Однак, як завжди й скрізь, міжнародне право незграбно співіснує з реальністю державної влади й національних інтересів. А Китай вже давно претендує на майже все Південно-Китайське море.
При цьому Пекін вказує на стару карту незрозумілого походження, вперше намальовану, коли націоналісти ще контролювали Китай. На ній зображено лінію з дев'ятьма пунктирами навколо Південно-Китайського моря. В інших контекстах цей нібито кордон має десять або одинадцять пунктирів. У 2016 році трибунал у Гаазі постановив, що згідно з міжнародним правом і доповіддю Unclos ця лінія є нісенітницею. Це мало б розв'язати питання.
Але це не сталося. Китай продовжує будувати військові споруди на спірних мілинах і скелях. Китай має намір перетворити ці острови на непотоплювані авіаносці, які одного дня допоможуть Китаю витіснити ВМС США з вод, які Пекін вважає такими, що знаходяться в межах його "першого острівного ланцюга" — тобто, в межах власної сфери впливу Китаю.
Південно-Китайське море, як і Червоне, є одним з найбільш завантажених водних шляхів у світі, через який щороку проходить товарів на суму понад 3 трильйони доларів. Дозволити Китаю укріпити море до такої міри, щоб у разі війни він міг закрити морську торгівлю з певними країнами, здавалося б, погана стратегія. Але спочатку Китай не стане цього робити; він просто захопить мілини й рифи.
Однак, роблячи це, Китай знову зневажатиме і порушуватиме міжнародне право, або те, що США вважають за краще називати "порядком, що ґрунтується на правилах". Таким чином, Південно-Китайське море є аналогом України. Президент Росії Владімір Путін вторгся в Україну з такою ж фальшивою, як і китайська лінія з дев'ятьма пунктирами, казкою: містичним наративом про те, що українці насправді є росіянами, а отже, належать Кремлю.
Але слід також враховувати оборонний альянс між США і Філіппінами. Якщо китайці захоплять острови, інші союзники Америки спостерігатимуть за реакцією Вашингтона. Якщо США відмовляться від своїх зобов'язань щодо захисту Філіппін, всі інші їхні альянси втратять цінність, що спровокує нові перегони ядерних і звичайних озброєнь і викличе агресію з боку ворогів Америки.
У всіх цих конфліктах — в Україні, на Корейському півострові, в Тайванській протоці й навіть на Близькому Сході, де Ізраїль має ядерну зброю, а Іран може незабаром її отримати — беруть участь ядерні держави, що робить ставки потенційно екзистенційними. Як було сказано, такі війни "не можуть бути виграні й ніколи не повинні вестися".
"Але США були б неправі, якби зробили висновок, що вони повинні стримувати себе, а не своїх ворогів. Найкращий спосіб забезпечити світ, в якому варто жити — це дати зрозуміти своїм супротивникам, що вони будуть воювати, якщо до цього дійде, навіть через рифи, мілини й скелі", — підсумувало Bloomberg.