Глобальні трансформації, що відбуваються у світі, стосуються не тільки безпеки та протистояння ідеологій, а й формування нової економічної моделі, яка, без перебільшення, визначить майбутнє людства. На думку провідних економістів, косметичні заходи вже не зможуть змінити кричуще нерівномірний розподіл суспільних благ, зупинити катастрофічні зміни клімату, забезпечити справедливіші умови для розвитку постколоніальних держав. Потрібні нові моделі розвитку, бо наявні, побудовані на класичному капіталізмі, себе вичерпали. Вони більше не ведуть до суспільного прогресу, оскільки базуються на споживанні, а тому порочні. І неважливо, йдеться про державний, ринковий, корупційний чи капіталізм із китайськими особливостями.
Як виявилося, пандемії, війни та ідеологічні відмінності — не перешкода для великих грошей. Сьогодні дві країни світу — США і Китай — ділять пальму першості за кількістю мільярдерів, у рази переважаючи найближчих конкурентів із Німеччини або Індії. При цьому, наприклад, у США 10% населення володіє 90% національного багатства, і це глобальна тенденція. Пандемія, звісно ж, позначилася на кількісному складі й загальному стані світової грошової «еліти», однак той факт, що СЕО компанії LVMH Бернар Арно входить до лідерів найбагатших людей світу, а ринкова вартість його компанії з 2020 року зросла вдвічі, свідчить багато про що: з грішми в покупців продукції елітних брендів усе гаразд.
Спостерігається дивна картина. Погіршується екологія, збільшується дефіцит продовольства, енергоресурсів і води, накопичується сміття, але парадигма нескінченного зростання на основі споживання нікуди не зникає. Ба більше, її все ще беруть за основу політичного аналізу, а отже й самої політики, і, як і раніше, безпосередньо пов'язують зі зростанням населення, яке і є інструментом споживання. Природне скорочення населення, що, як здається, могло б стабілізувати темпи проїдання ресурсів планети, розглядається мало не як катастрофічний чинник. Населення Індії зростає — і це чудово, населення Китаю або Японії зменшується — і це чи не шлях до стагнації. Показник здоров'я економіки США — кількість китайських іграшок, скуплених американцями на Різдво. Ну й що, що ці подарунки нікому не потрібні? Уже мало не 80% населення США страждає від ожиріння, але їсти треба все одно ще більше, бо ВВП не зросте. Більше вироблених і куплених автомобілів, предметів побутової техніки, будинків, електроніки, — кожен має зробити свій внесок у зростання економіки. Зусилля, спрямовані на «озеленення» енергетики й промисловості, нічого не варті, якщо рішення ОПЕК+ викликають паніку серед трейдерів та зростання цін на нафту. Саміти й декларації тут не допоможуть.
Ще більш дивна метаморфоза спостерігається у зв'язку з подовженням тривалості життя, за яке людство бореться з моменту появи homo sapiens. Як виявилося, цей чинник, за розрахунками економістів, стримує зростання ВВП, тобто розвиток. Адже довгожителям треба платити пенсії, а вони не є продуктивною силою й не споживають стільки, скільки молоді, яким потрібно створювати і забезпечувати власні сім’ї. Люди похилого віку консервативні й віддають перевагу факсу та кнопковому телефону, котрі все ще чудово працюють. Але ж смартфони потрібно міняти щороку, — який же розвиток без новітньої моделі iPhone? Після досягнення 80-річного віку люди міняють автомобілі рідше, ніж 20-річні. До речі, турбота про старих, яка не оплачується, але забирає багато часу, не враховується в показниках ВВП.
На перший погляд, загальні питання глобальної економічної моделі, про яку точаться гарячі дискусії, для України не першочергові. Однак це вкрай недалекоглядна точка зору. По-перше, після настання миру в нас не буде іншого виходу, як радикально реформувати економіку з погляду як членства в ЄС, так і зміцнення зв'язків з державами, розташованими далеко від Європи та Північної Америки. А для цього потрібно мати своє бачення майбутньої моделі. Для держав так званого глобального Півдня, з котрими треба активно взаємодіяти, дуже важливо, який шлях оберуть світові лідери та їхні союзники. По-друге, велика політика нового, очевидно — двополярного, світу будуватиметься навколо жорсткої економічної конкуренції в умовах зростання глобальних дестабілізуючих чинників — зміни клімату, нагромадження боргів, зростання нерівності та ризику виникнення нових воєн і пандемій. Щоб про Україну не забули, треба бодай розуміти, про що точаться дискусії в рамках відкритих і закритих обговорень найгостріших питань світоустрою, а в ідеалі — бути їх конструктивним учасником. За оцінками фахівців, із 1960 року «глобальна Північ» викачала з «глобального Півдня» 152 трлн дол. у вигляді дешевих ресурсів, робочої сили, несправедливої торгової політики. Чи варто дивуватися нинішній активізації геополітичного протистояння США+ і Китаю+ саме з залученням союзників з-поміж «південних» країн? Спробуйте переконати країни Африки, що демократія — це добре, якщо в їхній історичній пам'яті нинішні «північні» демократії далеко не завжди були такими. Подібний ресентимент дуже впливає на їхнє бачення світу.
Дедалі більше сучасних класиків капіталізму та гуру економіки стали говорити про те, що модель зростання, побудована на споживанні, потребує перегляду. Зростання і обсяг ВВП, очевидно, не дають уявлення про те, що економіка, екологія та соціальна сфера країни перебувають у гармонії і балансі. Неможливо оцінити втрати ВВП від зникнення кількох видів живих організмів або вповільнення зростання у зв'язку з несправедливим розподілом доходів. Висновок однозначний — ринкові економіки працюють краще, коли здійснюється їх правильне регулювання, і це зовсім не те, що найрозвиненіші країни сьогодні роблять у вигляді субсидування окремих галузей (як зараз у США й Китаї стосовно виробництва чипів) або обмежувальної торгової політики (це «гріх» ЄС). Екологічні чинники, раціональне використання природних ресурсів, правильний баланс між споживанням і розвитком, справедливі торгові відносини, що дають невеликим державам шанс отримати своє місце під економічним сонцем, — ось хоч і неповний, але все-таки перелік рис нового капіталізму, про який розмірковують найкращі уми.
На думку британських аналітиків, пандемія ковіду призвела до найсильнішої рецесії за останні 300 років. Величезна інфляція, яка спостерігається нині, банкрутство найбільших банків, політична нестабільність, викликана погіршенням якості життя навіть у розвинених країнах, поки що ніяк не позначилися на виробленні компромісних рішень із подолання глобальних наслідків.
Війна Росії проти України стала домінуючим чинником, який не дозволив виробити практичні заходи на недавній зустрічі міністрів фінансів і голів центробанків «двадцятки» в Індії, оскільки позиції цивілізованого світу і Росії з Китаєм розійшлися, як і торік в Індонезії.
Другим яблуком розбрату стала проблема реструктуризації боргів найбідніших країн. Те, що спостерігається замість конструктивної взаємодії, — це політичне протистояння демократій і автократій, фрагментація ринків, протекціонізм і субсидування, зниження ролі СОТ у регулюванні міжнародної торгівлі. Країни «глобального Півдня» обвинувачують МВФ у тому, що значні ресурси скеровуються на підтримку України, тоді як проблеми дедалі глибшої боргової ями третини країн світу залишаються, на їхню думку, без належної уваги. Ось хіба що недавно Японія, Індія і Франція зібралися, аби вирішити проблему дефолту Шрі-Ланки. Таких країн у моніторингу МВФ — 73, і в багатьох із них «потрудився» Китай.
Неначе у світовій економіці мало було проблем, то Китай почав активно просувати свою валюту женьміньбі як світову. Спочатку на женьміньбі та рублі у двосторонній торгівлі перейшли Росія й Китай, тепер досягнуто домовленості з Бразилією, ведуться переговори з Саудівською Аравією, частина корейського експорту в КНР теж оплачується в женьміньбі. Путін заявив, що хотів би перейти на торгівлю в женьміньбі з країнами Азії, Африки і Латинської Америки (Індія від такої пропозиції відмовилася). У світі, де налічується 160 національних валют і 22 000 криптовалют, Китай домігся успіху, — сьогодні 2% світової торгівлі здійснюються в женьміньбі (для порівняння: в доларах — 62%, у євро — 20%, у єнах — 5,7%). Із Москви навіть пролунала ідея запропонувати на черговому саміті BRICS cтворити спільну валюту, яка матиме «золоте» покриття і/або прив'язку до інших рідкісноземельних металів, чи землі. Обговорювати серйозно такі пропозиції немає жодного сенсу, однак так може здаватися не всім. Ідеї «стратегічної автономії» ведуть до зростання політичної ентропії, і, перш ніж деякі держави отямляться, вони можуть уже міцно сидіти на гачку китайської банківської системи, регульованої не ринком, а рішеннями КПК.
Неможливо зовсім виключити, що для держав, які експортують не найякіснішу сировину, використання женьміньбі вже в найближчій перспективі стане умовою торгівлі з Китаєм та країнами, в яких позиції Китаю сильні. Єдиний спосіб уникнути такої політичної пастки — різко збільшити глибину переробки та підвищити якість.
Главу японської компанії Nidec Шігенобу Нагаморі, одного зі світових лідерів із виробництва електричних двигунів та генераторів, одного разу запитали, чи не боїться він появи конкурентів у результаті інвестицій компанії в Китай. Він відповів, що не боїться. «Наша сила в унікальності», — сказав він, маючи на увазі здатність японських інженерів до інновацій, які завжди випереджають час і конкурентів. Виявити власну унікальність, створити умови для її інноваційного захисту і випередити час своїм мисленням — ось, як здається, рецепт майбутнього успіху.