На поступки Владіміра Путіна, певно, ніхто не розраховував. Після розмови російського президента з Джо Байденом стало ще ясніше, що він готовий напасти на Україну та послабити НАТО, пише Єжи Гащинський у колонці для польської газети Rzeczpospolita.
Автор зазначає, що ніхто не чув розмови між президентами США та РФ.
“Ми дізналися про неї те, що учасники хотіли розповісти. Один представляє демократичний Захід, скований процедурами, підзвітністю перед виборцями, страхом втратити спокій та комфорт. Інший - відчуває розкованість, і він розглядає розпалювання конфлікту як спосіб відновлення імперії. І він висловив це у категоричній формі”, - пише він.
Джо Байден повторив те, що всі знали вже кілька днів – відповіддю на напад Росії на Україну стане пакет потужних санкцій. Невідомий для Росії, але можна порівняти з тим, що відчуває Іран. Тобто, якщо вони справді набудуть чинності, це буде хвороблива економічна та політична ізоляція. До цього додається заява про підтримку країн східного флангу НАТО і насамперед України. Враховуючи чисельність російських військ, зосереджених на українському кордоні, це не має вирішального військового значення, але є важливим політичним сигналом, зазначає Гащинський.
Що стосується ставлення Заходу до Росії – то це дуже багато. Але він криється в деталях. У деталях реалізації загроз у разі, якщо Путін розпочне велику війну. Відмова відразу після розмови лідерів від запропонованих санкцій проти "Північного потоку - 2" у законопроєкті про оборонний бюджет США викликала занепокоєння.
Однак можна оптимістично припустити, що це жест не у бік Путіна, а у бік Німеччини. Жест, який має дати їм можливість вирішити для себе, чи приєднатися до блокування трубопроводу, який фінансує імперську політику Кремля, якщо відбудеться російське вторгнення в Україну.
Владімір Путін також, схоже, повторив те, що ми вже знали. Але важливим є те, як він це зробив. По-перше, він сказав, що це Захід намагається завоювати Україну, а не Росія. Він каже, що це Україна загрожує Росії, а не Росія загрожує Україні, хоча саме Кремль направив десятки тисяч солдатів до українських кордонів. Причина всієї цієї метушні - "внутрішньоукраїнська" криза, як традиційно каже Путін.
По-друге, Путін ще рішучіше, ніж раніше, висунув ультиматум, завдяки якому війни може і не бути. Гарантії того, що НАТО ніколи не розширюватиметься на схід, включаючи Україну, мають бути "надійними та юридично закріпленими". Аналогічні гарантії мають бути й у тому, що у сусідніх із Росією державах не з'явиться серйозна зброя. У сусідніх країнах – імовірно у країнах, що входять до Альянсу. Кремль стверджує, що Байден погодився провести консультації щодо цього принципового питання.
І все ж це не більше і не менше, ніж вимога, щоб НАТО дозволило Кремлю приймати найважливіші рішення. Тому що найважливіші рішення мають ухвалюватися на східному фланзі, поруч із Росією.
Якщо НАТО залишиться тим, чим є, цей ультиматум не може бути виконаний. Залишається надзвичайний варіант ультиматуму: НАТО ніколи не розшириться, тому що Америка змусить Україну надати особливий статус Донбасу, який контролює Росія. Навряд чи очікується, що Київ погодиться на це.
Виникає також питання, продовжує автор, - чи є запасний варіант гарантій для Росії, що вона вирішуватиме, яка зброя дістанеться країнам Балтії та Польщі?
У геополітичній грі, що розгорнулася, ставки високі для всіх її учасників. Детальніше читайте у статті Володимира Кравченка"Україна - епізод у серіалі, сценарій якого пишемо не ми?".
У сучасних обставинах відбувається випробування стратегічного партнерства України та США на міцність: реальною загрозою чергової російської навали, коли цілком очевидно, що Путін та російська дипломатія виробили імунітет до заяв про «рішучу підтримку» та «серйозну стурбованість». Докладніше – у статті Олега Шамшура «Ворог біля воріт: хто і як може зупинити Путіна» у ZN.UA.