Багато країн розпочали довгоочікувану вакцинацію проти коронавірусу. Звісно, щеплення ще не гарантують цілковитого завершення пандемії, але вони все-таки повинні виправити критичну ситуацію, оскільки вакцини зменшують шанси захворіти на COVID-19, і вже починають з’являтися докази, що вакцинація дійсно перешкоджає поширенню вірусу. Тепер люди, які отримають щеплення зможуть почуватися більш захищеними. Але значна кількість населення все ще буде залишатися невакцинованою протягом тривалого часу. Унаслідок цього постало питання запровадження так званих паспортів вакцинації, але запроваджувати такі сертифікати варто дуже обережно, пише британська газета The Guardian.
З одного боку, паспорти вакцинації повинні бути відповіддю на різні занепокоєння, адже уряди країн можуть видавати посвідчення про імунізацію тим, хто зробив щеплення проти коронавірусу. Такі посвідчення дозволять імунізованим людям вільно та безпечно брати участь у різних заходах. Але ті, хто не матиме можливості отримати вакцину, будуть фактично «ізольовані». Тому виникає питання етичної прийнятності такої політики.
Моральне виправдання видається подібним до виправдання запровадження жорстких карантинних обмежень: «принцип шкоди» Джона Стюарта Мілля. Англійський філософ XIX століття був лібералом; свобода була однією з найбільших моральних та політичних цінностей для нього, проте він визнавав, що все повинно мати межі.
«Принцип шкоди» Мілля передбачає, що уряд виправдано обмежує свободу громадян, коли їхня поведінка шкодить іншим. Більшість людей схвалюють запровадження локдаунів, оскільки вони визнають моральні аргументи, що стоять за ними: свобода повинна бути обмежена, щоб інші не хворіли і, можливо, не вмирали. За тією ж логікою, якщо відмова від вакцинації означає більшу загрозу для інших, можливо, посвідчення імунізації будуть виправданими. Принаймні теоретично.
Але цей підхід від теорії до практики фактично ігнорує складність реального життя. Кращий підхід полягав би у тому, щоб відштовхуватися від усіх деталей ситуації.
Загалом, паспорти вакцинації вже існують. Деякі країни вимагають подібні сертифікати для людей, які прибувають з-за кордону. Це здається справедливим. Кожна країна має право і навіть обов'язок захищати своїх жителів від «імпортованих інфекцій». Але навіть така, здавалося б, розумна політика може виявитись дискримінаційною з моральної точки зору.
У 1987 році, як реакція на епідемію ВІЛ / СНІДу, США почали відмовляти у візах людям, які отримали позитивні тести - практика, яку припинив президент Барак Обама. Мало хто погодився б із такою політикою зараз.
Чи може паспорт вакцинації від Covid викликати подібні види дискримінації? Це майже напевно означатиме, що люди з бідніших країн, які ще не мають доступу до вакцини, не зможуть вільно подорожувати. Це стане моральною ціною безпеки та відновлення економіки, але необхідно знайти способи уникнути подібної дискримінації.
Все починає виглядати ще складніше, якщо паспорти вакцинації почнуть вимагати у людей для входу в ресторан або повернення на роботу. Знову ж таки, на абстрактному рівні це має сенс: якщо одна частина населення буде ставити іншу під загрозу, уряд може встановити таке обмеження свободи. Але особливості кожної країни можуть сильно ускладнити ситуацію. Для прикладу, в таких країнах США та Велика Британія, представники деяких етнічних груп населення вагаються щодо отримання щеплення. Вони, як правило, менше довіряють медицині. Тому в цьому випадку запровадження паспортів вакцинації може закінчитися і расовою дискримінацією, що було б морально неприйнятно. Попри це, уряди можуть спробувати зробити винятки для випадків, коли ризик заподіяння шкоди дуже високий, наприклад, коли невакцинована людина працює в лікарні.
Одне питання, яке варто поставити це - коли доброзичлива політика може закінчитися небажаними етичними наслідками. У випадку міжнародних поїздок вже практикується обов'язкова самоізоляція для людей, які прибувають з-за кордону, тому паспорти вакцинації можна запропонувати як альтернативу тим, хто не був щеплений. У випадку доступу до різних заходів дозвілля, саме тестування на коронавірус може бути запропоновано як альтернатива. Звичайно, негативний результат тесту не є гарантією того, що людина не інфікована, але знову ж таки, те саме стосується і вакцинації. На робочому місці такі заходи, як носіння масок, соціальне дистанціювання та регулярне тестування на COVID-19 можуть стати альтернативними способами захисту інших.
Також впровадження паспортів вакцинації може стати стимулом для людей, які не хочуть робити щеплення. Але подібний підхід є без потреби конфронтаційним і також викликає сумніви з морального аспекту. Одна справа - стверджувати, що держава не має права обмежувати свободи громадян після вакцинації, інша річ - поставити ультиматум: «зробіть щеплення, або ми будемо змушені ізолювати вас». Мета може бути однаковою, але моральні аргументи принципово різні.
Вакциновані люди становлять значно меншу загрозу для інших. Тому, дотримуючись принципу Мілля, було б несправедливо продовжувати обмежувати свободи таких людей. Паспорт вакцинації може бути одним із способів зробити це. Але з іншого боку, не можна допустити, щоб сертифікати імунізації призвели до несправедливої дискримінації, резюмує видання.
У березні Європейська комісія представить пропозицію про створення цифрового паспорта вакцинації для всього ЄС - питання, яке розділило держав-членів, заявила в понеділок голова Комісії Урсула Фон дер Ляйен.
Комісія ЄС раніше повідомляла, що не поспішатиме з прийняттям рішення про видачу паспортів, поки значна частина населення залишається невакцинованою.
Фон дер Ляйен заявила минулого тижня, що блок з 27 членів розраховує вакцинувати 70 відсотків дорослого населення до кінця літа після декількох місяців проблем і непорозумінь.