Світова фінансова криза 2007-2009 років викликала соціальний розкол, а також мала економічно руйнівний характер. Однак тогочасна економічна криза «розподілила» фінансовий біль як серед багатих, так і серед бідних. Пандемія коронавірусу призвела до кризи іншого характеру, пише The Economist.
Незважаючи на всю шкоду, яку принесла пандемія, кількість мільйонерів у світі зросла минулого року, згідно з даними Global Wealth Report, опублікованими банком Credit Suisse. Один відсоток мільйонерів збільшив свою частку багатства до 45%, що на процентний пункт вище, ніж у 2019 році.
Багата частина суспільства повинна подякувати центральним банкам за такий подарунок. Знизивши процентні ставки та накопичивши активи, центральні банки сприяли зростанню цін на акції, майно та облігації. Їх зусилля, спрямовані на порятунок економіки принесли неоднозначні плоди.
У жовтні Мері Дейлі з Федерального резервного банку Сан-Франциско зіставила фінансовий стрибок Америки з її неповним економічним відновленням.
«Це виглядає несправедливо», - визнала вона.
Центральні банки почали частіше згадувати про нерівність. Останній щорічний економічний звіт Банку міжнародних розрахунків (БМР) містить цілий розділ, присвячений ефектам розподілу грошово-кредитної політики.
Раніше центральні банки стверджували, що нерівність насамперед була наслідком структурних сил (автоматизація чи глобалізація), які виходять за межі їх повноважень. Вони казали, що у них є лише один інструмент політики, тому центральні банки не можуть встановлювати різні базові процентні ставки для багатих і бідних. Раніше в їхніх економічних моделях часто було одне «представницьке» домогосподарство, яке мало бути визначальним для всіх.
Нова економічна модель буде намагатися оцінити вплив політики на розподіл доходів. Центральні банки найкраще служать справі боротьби з нерівністю, дотримуючись своїх традиційних цілей - стримування інфляції та економічного спаду. Вирішення проблеми нерівності іншими засобами може скомпрометувати досягнення цих цілей. Грошово-кредитній політиці буде важче боротися з циклічними силами, якщо вона буде занадто зайнята контролем таких структурних моментів, як технології та торгівля.
Більше того, боротьба з інфляцією та рецесією не завжди була заснована на боротьбі з нерівністю. Висока інфляція часто є регресивним фактором, яка приносить найбільшу шкоду тим, хто покладається на готівку.
«Я на власні очі переконався в тому, що високий рівень інфляції може збільшувати кількість людей, що страждають від бідності», - сказав Клаудіо Боріо з БМР.
Боротьба з економічними спадами - це також і боротьба з нерівністю. Рецесія погіршує нерівність, а нерівність загострює рецесію, каже Боріо. Суспільства із глибокою нерівністю частіше спостерігають більші падіння обсягів виробництва в кризові часи і погано реагують на пом'якшення монетарної політики.
Вплив політики на економіку часто слабкий частково через те, що бідне населення не можуе отримати доступ до кредитів, а отже, не може позичати і витрачати більше при зниженні процентних ставок. Тим часом дуже багаті також не витрачають більше, хоча вільна монетарна політика збільшує ціни на їх активи.
Це означає, що немає необхідності ставити перед центральними банками новий, більш рівномірний набір цілей. Але залишається відкритим питання про те, як центральні банки повинні досягти своїх цілей. Деякі підходи та інструменти можуть бути кращими для боротьби проти соціальної нерівності, ніж інші.
Наприклад, ФРС минулого року зайняла менш сприйнятливу позицію щодо цільової інфляції. Побічним ефектом цього підходу може стати менша нерівність доходів. Це дозволить ФРС з’ясувати, чи зможуть люди, що знаходяться «поза економікою», отримати роботу, якщо ринок праці буде пропонувати достатньо вакансій.
Проте існують обмеження навколо того, чого може досягти монетарна політика. Навіть центральний банк, який дотримується своєї звичної ролі, зазначає БМР, може зіштовхнутися з незручними компромісами. Сміливе пом'якшення монетарної політики може призвести до більш рівномірного розподілу доходу шляхом збереження робочих місць. Але це підвищить ціну активів, збільшуючи розрив із багатим населенням, принаймні в короткостроковій перспективі. Крім того, експансивна монетарна політика може сприяти фінансовим суперечностям, які в подальшому приведуть до більш глибокої та тривалої рецесії в майбутньому.
Відповідь полягає в тому, що варто запропонувати більш широкий спектр політики, включаючи вдосконалення фінансового регулювання та більш гнучку фіскальну політику, якщо це дозволяють зробити державні фінанси. Витрачаючи більше, уряди дозволяють центральним банкам «купувати» менше.
«Якби ті, хто формує фіскальну політику, брали на себе більшу відповідальність за сприяння економічному відновленню та створенню робочих місць, монетарна політика могла б бути менш агресивною», - вважає колишній голова ФРС Бен Бернанке.
Якщо центральні банки загострили соціальну нерівність унаслідок своїх дій щодо порятунку економіки, то це, швидше за все тому, що вони взяли на себе занадто потужну роль, резюмує видання.
Мінфін США прогнозує, що нові штами коронавірусу можуть стати суттєвою загрозою для відновлення світової економіки. Про це заявила глава Мінфіну Джанет Йеллен після зустрічі G20.
На її думку, необхідно активізуватися щодо процесу вакцинації населення.