Адміністрація президента США 3 роками закривала очі на агресивну поведінку Кремля і майже відмовилася від оборони Європи, розв'язавши руки реваншистським настроям Володимира Путіна.
Про це на сторінках Foreign Affairs пише американська журналістка і експерт з міжнародних відносин Енн Еплбаум. Вона пригадує передвиборчу кампанію Обами в 2008 році, коли він приїхав у Німеччину і говорив "європейцям те, що вони хочуть почути" про американську підтримку і падіння Берлінської стіни. А також про те, що жодна країна, не залежно від розмірів, не повинна боротися із загрозами самостійно.
Невдовзі Обама отримав Нобелівську премію миру лише за те, що він був не Джордж Буш-молодший. Однак за кілька років європейці розчаруються в ньому.
Першим розчаруванням були спроби "перезавантажити" відносини між США і Росією. Вашингтон почав задобрювати Москву, намагаючись позбутися напруги, яка виникла в часи Буша.
Потім, у квітні 2009 року НАТО відзначав своє 60-річчя. Промови усіх лідерів про вірність партнерам були дуже нудними, а заклик Америки відправити більше військ в Афганістан усі проігнорувати. І це стало недобрим сигналом. Але у вересні того ж року адміністрація Обами вирішила скасувати програму спорудження систем ПРО в Східній Європі. Зокрема, протиракетні комплекси повинні були з'явитися в Чехії і Польщі. Обама вирішив, що це занадто дорога і не потрібна програма.
При цьому прем'єр-міністру Чехії він повідомив про своє рішення, зателефонувавши посеред ночі. А польський прем'єр відмовився від такої розмови. Такий спосіб сповіщення союзникам важливих новин від президента США створив певну дипломатичну напругу.
Озираючись на 2009 рік, можна сказати, що вже тоді вимальовувалися риси майбутніх відносин між США, Європою і Росію. Обама і всі члени його команди, які займаються зовнішньою політикою, всі ці роки не приділяли жодної уваги безпеці в Європі. У Вашингтоні розглядали континент як безпечний, а НАТО не вартим реформ. Європейці у відповідь не хотіли відправляти більше військ в Афганістан, але американська сторона ставилася до цього без занепокоєння і з певною огидою.
Також, поки Євросоюз поступово розвивав відносимни з Києвом, Україна фактично була відсутня в думках Білого Дому. Попри велику підтримку, яку Обама отримав у Європі під час виборчої кампанії, він швидко розчарував європейців, давши зрозуміти, що його інтереси розташовані десь в іншому місці.
Стосовно відносин з Росією, то у Вашингтоні у всіх бідах звинувачували Джорджа Буша з його протиракетиними щитами і войовничою риторикою. Навіть вину за російське вторгнення в Грузію мовчки переклали на грузинського президента Михеїла Саакашвілі.
У свою чергу, Росія вже в 2009 році почала поводитися провокативно і агресивно. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров під час промови в Брюсселі заявив, що Захід нібито збрехав Москві, а НАТО лишається загрозою для Росії. Він наполягав на тому, що ОБСЄ повинна замінити Альянс, оскільки до цієї організації входить і російська сторна. Також він погрожував проблемами з енергопостачанням в Європу через зацікавленість російськими нафтою і газом в Азії.
Все це не було схоже на риторику країни, яка хоче перезавантаження у відносинах. Більше того, Кремль демонстрував свою військову силу. В 2009 році він організував військові навчання "Запад 2009", сценарієм яких було вторгнення в країни Балтії і ядерний удар по Варшаві. Польща, Литва, Латвія і Естонія почали просили більшої присутності сил НАТО на їхніх територіях. Але в адміністрації Обами це не сприйняли серйозно.
У Вашингтоні тоді вірили, що можуть будувати відносини з тодішнім президентом Росії Дмитром Медведєвим в обхід Володимира Путіна. І союзники у Європі робили теж саме. Німеччина налагоджувала економічні зв'язки з Росією, Балтійські країни лишали свої двері відкритими для більшості ініціатив росіян, а прем'єр-міністр Італії Сільвіо Берлісконі навіть став близьким другом Володимира Путіна. Все це виявилося помилкою.
Кремль теж вдавав "перезавантаження". Путін навіть виступив на 9 травня у Вестерплатте, визнавши провину СРСР у початку Другої світової війни. На ділі ж він організував нові військові навчання "Запад 2013". Вони були такі ж, які і попередні, але значно масштабніші. В них були задіяні 70 тисяч солдатів. Крім того, були мобілізовані резервісти з Санкт-Петербургу.
НАТО відповів на ці навчання, але дуже в'яло, ледве зібравши кілька тисяч вояків, більшість з яких були французи і поляки. Таким чином, Москва скористалася "перезавантаженням" для зміцнення військової потужності армії Росії, а також щоб посилити внутрішні репресії і взяти під контроль ЗМІ, щоб потім вести пропагандистську війну.
Російські державні компанії несподівано почали купувати впливовість. "Газром" навіть найняв колишнього канцлера Німеччини Герхарда Шрьодера. Все це було дуже підозріло. Але НАТО, замість того щоб дати відповідь, почав власний демонтаж.
Еплбаум пише, що Путін панічно боїться протестів. Вперше він їх побачив ще будучи агентом КДБ у НДР. Згодом Помаранчева революція в Києві нагадала йому про страх перед невдоволеним натовпом. А втручання НАТО у війну в Лівії в 2011 році, коли демонстранти вбили лідера Муаммара Каддафі, посилила антизахідних настрій Путіна.
Тож коли в Києві новий Майдан повалив режим президента Віктора Януковича, виступаючи проти корупції і зловживання владою, Путін пригадав, що в 2012 році на Болотній площі росіяни теж проти цього протестували. В ті часи він з легкістю придушив протести в Москві. Але саме страх перед Майданом, на думку оглядача, змусив його розв'язати війну проти України, окупувати Крим і навіть вперше з часів розпаду СРСР погрожувати Балтії, а також Швеції і Фінляндії, які не входять в НАТО. Альянс був шокований і не готовий відповісти на це.
Та навіть після цього, адміністрація Обами не пішла на рішучіші дії. Вона ввела санкції, але послала Європі невірний сигнал, назвавши війну в Україні "регіональною проблемою". На думку Еплбаум, якби НАТО не став таким слабким і зміцнив свої позиції у Східній Європі, Путін ніколи б не наважився поводитися агресивно не лише щодо Західної Європи, а й щодо України.
Але навіть зараз система безпеки в Європі і український конфлікт помилково не стали пріоритетними завданнями для США і ЄС. Вони зосередили свою увагу на грецьких економічних проблемах, іммігрантах і британському референдумі про вихід з Євросоюзу. Тим часом Путін підриває західний альянс не лише воюючи проти України і погрожуючи на словах. Він активно фінансує всі політичні партії в Європі, які налаштовані проти НАТО і США.
Найближчим часом Путін поїде на Генасамблею ООН і хоче зустрітися з Обамою. Про це сказав міністр закордонних справ РФ Сергій ЛАвров.
"Ми виходимо з того, що наші американські колеги посилають нам сигнали про те, що вони хочуть продовжувати підтримувати контакти. І якщо буде така пропозиція з їх боку, я думаю, наш президент розгляне її конструктивно", - сказав він.
Тим часом, агресія Росії проти України посилилася і в Донбасі пожвавилися бої. Видання Rzeczpospolita пояснило це тим, що Путіну набридло чекати краху України посилилися. У свою чергу, на сторінках New York Times болгарський експерт Іван Крастєв писав, що Захід неправильно розуміє Путіна. Європейці і американці пропускають повз увагу ментальність "судного дня", яка нині охопила російську політичну еліту. Щоб зрозуміти поведінку Росії, варто більше дивитися на розпад СРСР, ніж на зміну цінностей і геополітичні інтереси.