Протягом останніх двох років дебати щодо американських зобов'язань перед Україною частково зводилися до того, чи не поставлять США під загрозу свою здатність стримувати Китай у Тихоокеанському регіоні, якщо вкладуть надто багато ресурсів в війну проти агресії Росії.
З точки зору яструбів, це питання перебільшене або взагалі надумане, тому що Росія і Китай - союзники. І ослаблюючи Росію, Захід робить слабшими обох суперників. Крім того, типи військового обладнання, необхідного для захисту Тайваню, відрізняються від тих, які США відправляють Україні. І Америка, без сумнівну, має ресурси для боротьби з авторитаризмом на два фронти.
«Близький Схід не враховували у цих дебатах. Але після масових вбивств в Ізраїлі і з огляду на підготовку ізраїльської інтервенції в Сектор Гази, з’явився новий фронт бойових дій для американської влади, новий попит на американські ресурси, нова точка стресу для нашої напруженої імперії та нові ризики ширшої війни», - пише в своїй статті оглядач New York Times і політичний аналітик Росс Доутхат.
На цей новий виклик яструби в підході до війни в Україні відповідають так само: «Вибір між Україною і Ізраїлем неправильний». Таким був заголовок редакційної статті Wall Street Journal. І редактори журналу мають рацію у тому вузькому сенсі, що США не повинні просто завтра відрізати Україну і перенаправити цю допомогу Ізраїлю, як нещодавно запропонував сенатор Джош Хоулі. Американська зацікавленість у стримуванні російських амбіцій не зникає в ту ж мить, коли близькосхідний союзник вступає у війну.
«Але в ширшому сенсі, звичайно, тут є реальний стратегічний вибір, потенційні компроміси в постачанні техніки і забезпеченні фінансування», - пише Доутхат.
Wall Street Journal визнає це, коли закликає США до «зусиль на рівні покоління, спрямованих на виробництво більшої кількості боєприпасів і розширення свого арсеналу». Про те важко сказати, чи з'являться такі зусилля в нинішньому хаосі на Капітолійському пагорбі.
Існує також важливий компроміс просто в тому рівні уваги, який приділяють американські чиновники. Відволікання - це завжди проблема у зовнішній політиці. Варто лише поглянути на те, як складалася американська політика щодо Афганістану під час війни в Іраку. А розбиратися з війною проти ядерної держави на території поруч з кордоном такого суперника - це найбільш екзистенційно небезпечна справа для Америки з часів закінчення Холодної війни.
«Тому додавання потрясінь на Близькому Сході до рівняння автоматично змінює розрахунок нашої політики щодо України. І цей розрахунок вже був не на користь перманентно яструбиної позиції», - йдеться в статті.
Коли восени минулого року українці здобули несподівані територіальні здобутки, з'явилися обґрунтовані підстави для ескалації американської підтримки в надії на те, що Росію вдасться змусити до мирної угоди, за якою Україна поверне собі майже всю свою територію. Але за останні 10 місяців війни лінія фронту майже не змінилася, а російська економіка воєнного часу виглядає більш стійкою, ніж сподівалися Вашингтон і Київ.
«Стратегія повної перемоги України зараз - це виснаження, час і надія. Але хоч війни на виснаження можуть закінчуватися раптово і несподівано, коли одна сторона нарешті не витримає, немає жодних гарантій, що саме українська сторона не зазнає краху. А це означає, що не лише адміністрація Джо Байдена, а й самі українці мають стимул домагатися певного припинення вогню зараз, поки їхні військові позиції ще стабільні, а гроші на допомогу ще надходять, поки демографічну катастрофу, поглиблену війною, ще можна частково зупинити завдяки поверненню діаспори воєнного часу», - вважає автор.
Альтернатива полягає в тому, що Київ може робити ставку на те, що криза на Близькому Сході не поглине американську зброю і увагу, що втома від війни серед сусідніх союзників, таких як Польща, а також серед республіканців у Конгресі не зростатиме, що Байден, а не Дональд Трамп, стане президентом у січні 2025 року, і, звичайно, що ніяка драматична криза в Тихоокеанському регіоні не з'явиться.
В цей же час Росія може подивитися на той самий ландшафт, побачити свої потенційні переваги і просто відмовитися від угоди, змусивши США обирати між відмовою від України і нагромадженням все більших ризиків і витрат на її підтримку. І якщо уявити собі Москву, Тегеран і Пекін, які працюють у прямій змові, з метою максимального тиску на Америку, то саме цього можна було б очікувати.
Але альянс інтересів між ворогами Заходу набагато слабший. Росія не збирається воювати лише заради інтересів Китаю чи ускладнення позиції США на Близькому Сході, якщо існують очевидні переваги перемир'я. А такі переваги існують: Владімір Путін пережив один дивний переворот, але він не може розраховувати на внутрішню лояльність. Він, швидше за все, захоче тріумфально переобратися на другий термін у 2024 році.Повне поглинання російської економіки сферою впливу Китаю не відповідає довгостроковим інтересам Росії. І війна на виснаження може раптово обернутися проти росіян теж.
Можливо, ці інтереси не створюють достатнього підґрунтя для переговорів, ніхто не знає, про що Вашингтон веде розмову з Москвою через таємні канали..Але якщо адміністрація Байдена не веде термінових переговорів через ці канали, якщо вона не шукає шлях до перемир'я, то вона неправильно розуміє виклики, що стоять перед нею.