UA / RU
Підтримати ZN.ua

NYT: В Словаччині на виборах перемогла проросійська партія, що це означає для України?

У більшій частині Європи вибори в Словаччині розглядалися як перевірка підтримки України в її війні з Росією, але виборців, схоже, більше турбували ціни.

Дружня до Росії популістська партія отримала перше місце на парламентських виборах в Словаччині, які багато хто в Європі розглядав як перевірку підтримки України в її обороні від російської агресії.

Партія SMER під керівництвом Роберта Фіцо - дратівливого колишнього прем'єр-міністра, який пообіцяв більше не надавати допомогу Києву - отримала майже 23% голосів. Ліберальна партія, яка прагне зберегти потужну підтримку в боротьбі з Росією, відстала від партії Фіцо приблизно на 18%.

Однак, як зауважує New York Times, ані SMER, ані ліберальна «Прогресивна партія Словаччини» навіть не наблизилися до того, щоб отримати більшість. Тож подальша політика Братислави щодо України буде залежати від результатів менших партій, підтримка яких знадобиться для формування нового уряду. А вони, в свою чергу, мають дуже різні погляди на Росію. Ультраправа партія, яка ще більш вороже налаштована до допомоги Україні, ніж партія Фіцо, не пройшла в парламент. Тож антиукраїнським силам буде не так легко сформувати уряд.

25 партій з усього політичного спектру висунули своїх кандидатів до парламенту Словаччини. Але політичні сили, які стали лідерами виборчої гонки, представляють діаметрально протилежні позиції щодо України.

Незважаючи на майже постійні політичні потрясіння після останніх виборів у 2020 році, Словаччина була особливо рішучою і послідовною в підтримці України після початку вторгнення Росії, приймаючи біженців і надаючи зброю переважно радянських часів на мільйони доларів. Це була перша країна, яка надала Україні винищувачі і ракети для протиповітряної оборони.

Читайте також: Кулеба про вибори у Словаччині: Дочекаймося створення коаліції

З огляду на те, що Фіцо виступав проти надання допомоги Києву, за виборами уважно стежили по всій Європі як за показником консенсусу щодо війни в суспільстві.

Але для більшості виборців вибори в Словаччині не були в першу чергу про Україну, - вважає Домініка Хайду, аналітик дослідницької групи Globsec, що базується в Братиславі.

«Йшлося більше про цінності, консерватизм проти лібералізму», - сказала вона, додавши, що виборці також керувалися більш насущими питаннями, такими як ціни на продукти харчування і паливо.

Як і в багатьох інших європейських країнах, у Словаччині діє пропорційна виборча система, яка допомагає меншим партіям отримувати місця в парламенті, якщо вони набирають 5% голосів. Тож формування уряду значною мірою залежать від того, які менші партії подолають цей прохідний бар’єр. І, схоже, цього разу в словацький парламент окрім двох лідерів потраплять ще 5 партій.

Лідер соціал-демократичної партії «Голос» Петер Пеллегріні проводив кампанію, обіцяючи зміцнити державу та знизити ціни на продукти. Він поділяє багато антиіммігрантських поглядів Фіцо і ультраправої націоналістичної партії «Республіка», яка не подолала прохідний бар'єр. Але на відміну від Фіцо і ультраправих, Пеллегріні не виявив жодної зацікавленості у припиненні підтримки України. Між Фіцо і Пеллегріні - колишнім протеже, який став запеклим суперником після того, як створив власну партію - склалися доволі напружені стосунки. Власне, саме лідер «Голосу» замінив Фіцо на посаді прем’єра після його відставки в 2018 році.

Читайте також: Нехай Київ і Москва укладають "мирну" угоду: Роберт Фіцо обіцяє скасувати допомогу Україні, якщо стане прем'єром Словаччини

На минулих виборах «Прогресивна Словаччина» ледь пройшла до парламенту. Однак, цього разу вона покращила свої результати, дистанціювавшись від Фіцо і правоцентристських політиків, які часто сваряться між собою і керують країною протягом останніх трьох років у складі нестабільних коаліцій. New York Times нагадує, що до цього часу єдиним членом ЄС, який рішуче виступав проти допомоги Україні, була Угорщина на чолі з дедалі більш авторитарним прем'єр-міністром Віктором Орбаном. Його постійні сутички з партнерами по НАТО і ЄС перетворили його країну на галасливого аутсайдера з обмеженим впливом.

«Словаччина, якою з 2020 року керувала низка коаліційних урядів, відіграла важливу роль у згуртуванні європейської підтримки України, і її не можна так легко ігнорувати, як Угорщину, яку чиновники в Брюсселі й інших великих європейських столицях почали розглядати як затятого порушника», - зауважує видання.

New York Times пише, що деякі політики в Європі вважали поширення симпатій до Москви результатам російської кампанії з поширення дезінформації в соціальних мережах. Зокрема, чеська поліичтна діячка Вєра Юрова, яка тепер в Єврокомісії відповідає за питання цифрової політики, закликала цифрові платформи на зразок Facebook і TikTok більш активно боротися з «зброєю масової маніпуляції» перед виборами в Європі.

Але реальна симпатія Словаччина до Росії має глибоке коріння, яке сягає 19 століття, коли словацький націоналістичний політик і письменник Людовіт Стур, зневірившись у контролі Австро-Угорської імперії над регіоном, звернувся за допомогою до слов’янської Росії. Він запропонував, щоб землі, населені словаками, були поглинуті Російською імперією.

«Росія доклала чимало зусиль, щоб посилити ці історичні симпатії через проросійські ЗМІ і групи, такі як «Брат за брата». Це войовнича банда мотоциклістів, пов'язана з групою байкерів «Нічні вовки», яку спонсорує Кремль», - пише видання.

Читайте також: Можливий переможець виборів у Словаччині не зміг відповісти, яку саме військову допомогу Україні він хоче зупинити

Березневе опитування громадської думки у Східній та Центральній Європі, проведене Globsec, показало, що 51% словаків вважають, що Україна або Захід несуть «головну відповідальність» за війну. В інших країнах Східної Європи цей показник значно нижчий.

«Будь-яка відмова від підтримки України навряд чи суттєво зменшить потік зброї, враховуючи, що Словаччина вже віддала більшу частину того, чим могла поділитися. Проте це могло б допомогти вивести в мейнстрім заклики до припинення або принаймні скорочення підтримки, які поки що лунають лише на європейських політичних маргінесах», - пише New York Times.

Повільний прогрес українського контрнаступу проти укріплених російських позицій розвіяв сподівання на швидку перемогу і посилив голоси у Франції та інших великих європейських країнах, які виступають проти безстрокових зобов'язань щодо передачі озброєння Києву.