Авторитарні правителі не зможуть зламати існуючий світопорядок, оскільки вільний світ сильніший. Про це пише автор DW Міодраг Шорич.
Авторитарні режими перевіряють, як далеко вони можуть зайти
Оглядач звертає увагу на низку подій, що відбуваються в історичному масштабі майже одночасно: Росія нападає на Україну, Китай скасовує автономію Гонконгу та загрожує Тайваню маневрами, проіранські бойовики воюють у секторі Газа, президент Сербії Вучич загрожує Косово.
Авторитарні режими перевіряють, наскільки далеко вони можуть зайти, нагнітаючи обстановку. Диктаторам потрібні конфлікти, щоб залишатись при владі, оскільки нічого іншого вони запропонувати своєму населенню не можуть.
Створення "зовнішніх ворогів" покликане відволікати увагу від відсталості країни, обожнювати "національного лідера", який з презирством ставиться до свого народу. Не будь "ворогів", у людей відкриються очі, і вони побачать жалюгідне оснащення лікарень, шкіл, будинків для людей похилого віку. Вони зрозуміють, чому в їхніх селах та містечках немає каналізації та доступу до гарантовано чистої води. Вони усвідомлюють, наскільки у них жалюгідні зарплати та пенсії.
Якщо ж країна може конфлікту, то вся відповідальність за це перекладається на ворогів. При цьому критика безсоромно збагачується правлячої кліки нещадно пригнічується. Окрема людина в очах політиків не є жодною цінністю і може служити хіба що гарматним м'ясом.
Напавши на сусідню країну, Росія оголосила війну не лише Україні, а й усьому цивілізованому світу. Від результату цієї сутички залежить, як у майбутньому поведуться інші авторитарні режими, пише Шорич. Або вони почнуть хоч трохи поважати міжнародне право і дотримуватись міжнародних договорів, або почнеться нова епоха варварства, коли діятиме виключно право сильного.
Німецьких політиків і капітанів індустрії підвела їхня жадібність. Вона перемогла почуття відповідальності
Той, хто хоче не допустити занурення світу в хаос, має допомогти зупинити палія війни Путіна, підвищити обороноздатність Тайваню, ліквідувати проіранські терористичні групи, де б вони не знаходилися — у секторі Газа, Іраку, Лівані чи Сирії, вважає автор.
Захід протягом багатьох десятиліть підтримував комерційні контакти з авторитарними режимами. Сьогодні багато європейських політиків дивуються, як канцлер Ангела Меркель могла бути настільки наївною, щоб допустити таку високу залежність від російського газу та особисто від Путіна. Китай також став найважливішим торговим партнером Німеччини.
На думку Шорича, німецьких політиків та капітанів індустрії підвела їхню жадібність. Вона перемогла почуття відповідальності.
Путін – гравець, але він прорахувався
Напад Путіна на Україну продемонстрував світові військову некомпетентність авторитарного правителя. Путін розвіяв міф про здатність диктаторів мислити стратегічно на противагу недалекоглядному Заходу. Зовсім навпаки. Рішення напасти на Україну Путін ухвалив раптово і в повному невіданні про те, з якою ненавистю його солдатню зустрінуть українці. Путін – гравець, але він прорахувався. Але він не може визнати свою помилку, якщо хоче вижити політично та фізично, пише експерт.
Сталін та Гітлер теж зневажали західний світ, особливо коли були союзниками з 1939 до 1941 року. У той час СРСР надавав Гітлеру масивну допомогу продуктами харчування та сировиною, допомагаючи йому тим самим вести війну проти Франції та Великобританії. Але зрештою перемогу здобув, нібито, "дегенеративний" Захід.
Так було й у холодній війні. Так буде й зараз, коли Захід завойовує серця багатьох молодих та освічених людей, які змушені жити в державах з авторитарними режимами, стверджує Міодраг Шорич.