Інформуючи співгромадян про перебіг «мирних» переговорів, Володимир Зеленський повідомив, що нинішній «мирний план», запропонований американською стороною, «кращий за попередній», і підніс як позитив той факт, що початковий варіант скоротили з 28 пунктів до 20, прибравши «відверто непроукраїнські» пункти.
ZN.UA мало змогу ознайомитися з «новим» варіантом «мирного плану Трампа». Тому ми можемо сміливо стверджувати: нове — це ще геть не забуте старе. По суті новий варіант — це трохи перероблені сумнозвісні «28 пунктів Трампа», які, нагадаємо, насправді мають російське походження, а американці їх лише комерціалізували. Та нині ці пункти рознесено вже по чотирьох документах із різними списками підписантів.
Ми аналізували запропоновані Вашингтоном документи до внесення у них Києвом змін та пропозицій за результатами консультацій з європейськими партнерами та передачі Україною свого варіанта у відповідь американській стороні.
Зі справді принципових «непроукраїнських» пропозицій із нового плану Трампа зник лише один пункт — амністія за дії під час війни «для всіх залучених до конфлікту».
Чотири документи, з яких складається новий «мирний план Трампа», такі:
- Угода між Україною, Росією, Сполученими Штатами Америки та Європою (20 пунктів);
- Рамкові запевнення щодо безпеки для України (3 пункти);
- Зобов’язання Сполучених Штатів Америки стосовно НАТО (4 пункти);
- Угода між Росією та Сполученими Штатами Америки (12 пунктів).
Цей пакет документів навіть віддалено не нагадує серйозні міжнародні договори — радше «понятійку», накидану на серветці в маямському гольф-клубі в перерві між раундами знайомішої його авторам гри.
Навіть назви деяких документів уже викликають запитання. Ось, наприклад, «Європа» — це хто? Хто підписуватиме «20 пунктів» від її імені? ЄС? Але як тоді бути, наприклад, із Великою Британією, яка активно брала участь у мирному врегулюванні? Чи мають дати згоду, скажімо, Норвегія зі Швейцарією, які теж є частиною Європи? Втім, як ми вже могли переконатися, географія не є сильним місцем нинішньої американської адміністрації.
Як сумно пожартував один досвідчений український дипломат після ознайомлення з «новим мирним планом Трампа», таке враження, що трієчники-п’ятикласники сиділи на засіданні Федерального резервного фонду, записували все почуте — як зрозуміли — а потім спробували це застосувати в Козятині…
Території
Отже. Як і раніше, найболючішим і найскладнішим у переговорах залишається питання територій. Цього не приховує й Володимир Зеленський. «Росія наполягає на тому, щоб ми віддали території», — каже президент. Але проблема в тому, що на цьому наполягають, точніше, жорстко тиснуть на Україну й американці.
Угода з 20 пунктів, яка входить до американського пакета пропозицій, передбачає таке.
Підписанти визнають контроль Російської Федерації над Кримом, Луганською та Донецькою областями. Статус цих територій у майбутньому може змінюватися лише дипломатичним шляхом, а не з використанням сили.
Одне з нововведень у цьому документі — уточнення розмірів «нейтральної демілітаризованої буферної зони» в Донецькій області — 30%. У «28 пунктах» ішлося про те, що цю зону буде «міжнародно визнано як територію, що належить Російській Федерації». У новому документі цього пасажу вже немає. А йдеться про те, що українські та російські війська будуть розміщені за адміністративним кордоном (який іще потрібно буде визначити) й не входитимуть до цієї демілітаризованої зони. Та хто гарантує, що в ній не перебуватиме ФСБ з усіма своїми «гарматами та перами»?
Щодо Запорізької та Херсонської областей, то новий документ, як і попередній, передбачає замороження та фактично визнання нинішньої лінії зіткнення.
Крім того, Росія має вийти з інших територій, які вона контролює поза межами п’ятьох згаданих вище регіонів України.
Після досягнення всіх територіальних домовленостей Україна та Росія мають узяти на себе зобов’язання не порушувати їх силою.
Усі ці положення про території мають іще обговорити й затвердити президенти: які саме та в якій кількості — документ не уточнює.
Запорізька АЕС
Ласий шматок українського пирога — найбільша в Європі атомна електростанція — Запорізька АЕС, захоплена Росією, цілком очевидно збуджує американські апетити. В новому документі йдеться про перезапуск станції вже не під контролем якогось там МАГАТЕ, а під управлінням нового власника — звісно, зі Сполучених Штатів. 50% електроенергії, яку виробляє ЗАЕС, передбачається передавати Україні. Кому дістануться інші 50% — документ замовчує. У «28 пунктах» передбачалося, що це буде Росія.
Вступ до НАТО
З хорошого: в новому пакеті «мирного плану Трампа» вже немає зобов’язання України й НАТО закріпити невступ нашої країни до Альянсу — в Конституції України й основних документах блоку відповідно. Ба більше, Україна ніде не бере на себе зобов’язання не вступати до НАТО. Також і від Альянсу ніде в тексті не вимагають пообіцяти ніколи й нізащо не приймати України до своїх лав.
Та це зовсім не означає, що Вашингтон і Москва відмовилися від намірів затраснути двері НАТО перед Україною назавжди.
Цю історичну й малопривабливу місію порушення численних рішень самітів НАТО беруть на себе Сполучені Штати. На відміну від президента-республіканця Джорджа Буша-молодшого, який доклав свого часу неймовірних, хоч і марних зусиль, аби вмовити своїх європейських союзників дати Україні ПДЧ на саміті НАТО в Бухаресті, президент-республіканець Трамп на догоду Росії має намір назавжди позбавити Україну шансу стати членом Альянсу.
Вочевидь, передбачаючи складні та, головне, тривалі переговори з європейськими союзниками, які виступають нині на боці України, у Вашингтоні вирішили рубонути з плеча й скористатися своїм правом вето в Альянсі: в окремому документі «мирного пакета» США запевняють, що НАТО більше не розширюватиметься й не запросить Україну стати його членом.
Окрім того, ці самі запевнення продубльовані в першому ж пункті двосторонньої американо-російської угоди. А в другому пункті цього документа зазначено, що Сполучені Штати мають намір «модерувати» (як сторонній посередник, а не член Альянсу?) діалог між лідерами Росії й НАТО для усунення всіх «занепокоєнь» (який російський термін!) у сфері безпеки. Й метою цього діалогу буде створення умов для «деескалації» та «гарантування глобальної безпеки».
А усунення всіх «занепокоєнь» і «деескалація» — це про що? Що означає цей пункт? Повернення НАТО до кордонів 1997 року та вихід з Альянсу всіх, хто туди вступив, починаючи з того року? Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, країни Балтії й далі за списком — на вихід? Адже Путін неодноразово називав розширення НАТО та його наближення до кордонів Росії одним із головних «занепокоєнь» Росії та «корінною» причиною початку війни проти України. Чи йдеться про вихід американських військ із усіх європейських країн, де вони нині перебувають? А може, цей пункт — про новий поділ Європи та «передачу» всіх країн колишнього Варшавського договору знову до сфери впливу Росії?
Проте й це ще не все. США заперечуватимуть проти розміщення в Україні будь-яких «військ НАТО». І неважливо, що горезвісних «військ НАТО» у природі не існує, а є збройні сили окремих країн — членів Альянсу, окремі підрозділи яких беруть участь у тих чи інших операціях. І, в принципі, кожна суверенна держава може розмістити свої війська в тій чи іншій країні в межах двосторонніх чи багатосторонніх домовленостей — без участі НАТО як організації. Було б бажання…
Яким буде юридичний статус документа «про НАТО» — незрозуміло. Якщо в багатосторонніх «20 пунктах» чітко прописано, що ця Угода — юридично зобов’язувальна, то в документі «про НАТО» такого немає. Чи означає це, що наступний президент США зможе скасувати цю «спадщину Трампа», як сам Трамп скасував більшість указів свого попередника Джо Байдена? Якщо так, то для України не все втрачено.
Ще одна позитивна відмінність «20 пунктів» від «28» — в чисельності ЗСУ: Україні тепер дозволяють залишити в мирний час 800 тисяч військових, а не 600 тисяч. Хоча від самого початку важко знайти притомне пояснення, чому суверенну державу та, головне, жертву агресії примушують обмежити її збройні сили, а до агресора таких вимог не висувають. Після Другої світової обмеженням армій покарали саме агресорів — Німеччину та Японію. Світ відтоді справді змінився...
Гарантії безпеки
Що ж обіцяє нам наш «стратегічний партнер», позбавляючи Україну шансу встати під парасольку безпеки НАТО й обмежуючи чисельність її армії? Як збирається не допустити нової російської агресії та захистити нас, якщо Росія знову нападе?
У «20 пунктах» українське око тішать слова про «гарантії безпеки», причому цього разу — подібних до натовської статті 5. Ці гарантії мають дати підписанти документа — від США, НАТО та Європи.
В іншому пункт про гарантії майже дослівно повторює положення свого попередника. Штати мають намір отримати компенсацію за свої гарантії. Яку саме — не зазначено. Вочевидь, ціни ще не склали.
Якщо Росія вторгнеться в Україну, то, крім «сильної військової відповіді», отримає ще й поновлення всіх санкцій. Якщо ж Україна вторгнеться в Росію, то втратить усі свої гарантії. Те саме станеться, якщо наша країна «неспровоковано» почне обстрілювати територію РФ. Якщо ж Росія обстрілюватиме Україну, то гарантії нашій країні залишаються в силі. Але про поновлення санкцій проти Росії або «сильну військову відповідь» у цьому випадку не йдеться: стріляйте, скільки російській душі завгодно?
Новим у цьому розділі Угоди є пункт, згідно з яким цей документ не виключає двосторонніх гарантій безпеки. Нібито позитив, але три десятки підписаних Зеленським двосторонніх угод про «гарантії безпеки» впевненості в мирному завтрашньому дні та відчуття безпеки зовсім не створюють.
Як, утім, і чергові «гарантії безпеки», оформлені окремим документом у «мирному плані Трампа».
По-перше, на відміну від «20 пунктів», де зафіксовано слово «гарантії», в цьому документі скрізь, зокрема й у назві, вжито слово «запевнення» (assurance), що, погодьтеся, несе трохи інше смислове навантаження. Приблизно таке саме, як і в Будапештському меморандумі.
По-друге, ця рамкова угода не є юридично зобов’язувальною й не підлягає ратифікації в парламентах її підписантів. Тобто нам знову підсовують граблі сумнозвісного меморандуму.
По-третє, список підписантів, обраних авторами цього документа, виглядає досить дивно. Й непереконливо. Наприклад, згадана серед «гарантерів» Фінляндія вже поспішила відхреститися від цієї почесної місії та заявила, що допомагала й допомагає Україні, але давати гарантії безпеки нашій країні не готова. Польща, яку теж вписали до документа, наразі мовчить, але її керівництво вже неодноразово заявляло, що направляти в Україну війська не збирається, закривати спільно небо над Україною — теж. Але ж «гарантії» в «мирному пакеті Трампа» передбачають «сильну військову відповідь». То в чому ж вона полягатиме? І кого ще у Вашингтоні бачать серед підписантів цього документа, крім України, США, Франції, Великої Британії та Німеччини, вносячи до цього списку… НАТО?
У цьому документі зазначено, що він створює умови для перемир’я між Україною та РФ і надає «запевнення» в безпеці, побудовані за образом і подобою статті 5 Північноатлантичного договору.
Один із трьох пунктів цього «великого» документа присвячений «запевненням» США на випадок, якщо Росія знову нападе на Україну та порушить «лінію перемир’я». Щоправда, цей напад має бути значним, умисним (цікаво, а як можна напасти неумисно?) і тривалим. Тобто, як ви розумієте, є простір для союзників помізкувати, обговорити в разі потреби: що вважати «значним» нападом (пам’ятаю, перед російським вторгненням за такий термін президента Байдена нещадно критикували з усіх боків), а що — тривалим (це скільки — тиждень, місяць, рік?).
Отже, якщо напад відповідатиме всім зазначеним вище вимогам, то президент Сполучених Штатів після негайних консультацій із Україною, НАТО та європейськими партнерами визначить, яких заходів необхідно вжити для «відновлення безпеки». У запропонованому документом переліку можливих впливів на агресора — застосування збройних сил, залучення розвідки, допомога в логістиці, економічні, дипломатичні та інші дії, які «лідер вільного світу» вважатиме необхідними. Також буде створено спільний механізм із НАТО та Україною для оцінки кожного заявленого порушення з боку Росії.
Іще один пункт документа його автори присвятили діям членів НАТО, окремо згадавши Францію, Велику Британію, Німеччину, Польщу та Фінляндію. Ці країни, на думку Вашингтона, мають підтвердити, що безпека України є невід’ємною частиною європейської стабільності, а також діяти в унісон зі США в разі порушень із боку Росії та забезпечити єдину й надійну позицію стримування.
Передбачено, що ця угода набере чинності відразу після її підписання й діятиме десять років із можливою пролонгацією за взаємного бажання сторін. Для контролю над дотриманням цих домовленостей буде створено спеціальну спільну моніторингову комісію — під керівництвом європейських партнерів і за участю США.
Вступ до ЄС
Ось вам добра звістка — Україна стане членом ЄС до 1 січня 2027 року. Ну, принаймні так здається з Вашингтона. Точніше, з Маямі.
Що про це думає сам ЄС, який досі не спромігся відкрити з Україною жодного переговорного розділу, й чи готовий Євросоюз до такого кроку (особливо друг Трампа — Орбан), документ знов-таки замовчує. Зате обіцяє, що поки Україна рік кантуватиметься в очікуванні членства в ЄС, Союз надасть їй на цей період короткостроковий преференційний доступ до європейського ринку.
Вибори
П’ятигодинне спілкування вашингтонських посередників із хазяїном Кремля не минуло дарма: президент Трамп знову перейнявся проблемою виборів в Україні й станом української демократії. Стан «демократії» російської його чомусь досі анітрохи не хвилював.
Тому пункт про необхідність виборів у всіх «мирних планах» Трампа — і старому, й «новому» — стосується лише України. Правда, якщо попереднім варіантом із 28 пунктів Україні імперативно пропонували провести вибори за 100 днів, то нинішнім — якомога швидше після підписання Угоди.
Заморожені активи та відновлення України
Ця частина «нового плану» — майже копіпаст із «28 пунктів». Бажання американців добре заробити на відновленні України нікуди не поділося. Їх, як і раніше, особливо цікавлять видобуток мінеральних ресурсів, газова інфраструктура, що включає трубопроводи та сховища, й інші інфраструктурні об’єкти.
Новела в цій редакції «плану Трампа» — створення Сполученими Штатами та Європою фонду акцій (мета — 200 млрд дол.) для інвестування у відновлення України.
Щодо заморожених російських активів, то американці, як і раніше, мають намір їх розморозити, а узгоджений відсоток цих коштів має бути інвестовано у відновлення України.
Щоправда, цей пункт Угоди супроводжується приміткою про необхідність обговорити ці питання з європейцями.
Докладніший опис використання заморожених активів РФ із «28 пунктів» перекочував до четвертого документа «нового плану» — Угоди між США та РФ, у якій Штати, як і раніше, збираються очолити відновлення України й витратити на це лише 100 млрд дол. із розморожених російських активів, розраховуючи отримати 50% прибутку. Згідно з баченням Вашингтона, європейці мають розморозити свою частину російських активів. Розморожені кошти, що залишилися після витрат на Україну, на думку авторів документа, мають бути вкладені в окремий американо-російський інструмент для реалізації спільних проєктів США та Росії.
Угода з Росією
12 пунктів цього документа по суті дублюють багато положень «першого видання» «мирного плану Трампа», який дав підставу підозрювати його американських співавторів у грі на російському боці. У ньому також знайшли місце й деякі пункти з інших документів «нового» пакета: від обіцянок США не пустити Україну до НАТО й чинити спротив розміщенню «військ НАТО» в Україні до реінтеграції Росії в глобальну економіку, перспектив її повернення у «велику вісімку» «в слушний час» та підписання зі Сполученими Штатами довготривалої угоди про економічне співробітництво, що охоплює безліч галузей.
Серед цього безміру економічних і геополітичних «пундиків» зобов’язання Росії «не вторгатися до своїх сусідів» і законодавчо закріпити політику ненападу виглядають скромно й не надто переконливо.
***
В іншому «новий» «мирний план Трампа» — це переписаний майже під копірку попередній план із 28 пунктів, що обурив і стривожив Україну та її європейських партнерів. Як уже було зазначено вище, лише один документ «нового» пакета з чотирьох — саме той, у якому зобов’язання на себе бере Україна, — автори планують зробити юридично зобов’язувальним. А його виконання контролюватиме й гарантуватиме «Рада миру», яку очолить, звісно, Дональд Трамп. Хто очолюватиме цей орган, коли «президент світу» всіх часів і народів перестане бути президентом США, автори, звісно, не уточнили. Як і те, які саме санкції буде застосовано до порушників цього документа.
Уважний аналіз «нового» «мирного плану Трампа» не дає надії на швидкий, гідний і сталий мир на прийнятних для України умовах. І, як і раніше, залишається стійке відчуття того, що «там руський дух, там Руссю пахне». Як і хижацької (щоб не писати мародерської) налаштованості переговорної команди Трампа, яка не відчуває ані найменших сентиментів стосовно жертви агресії, та й узагалі не розглядає цього «кейсу» в моральних координатах і не оперує такими поняттями, як «агресор» і «жертва агресії».
Німецький канцлер Фрідріх Мерц висловився дуже дипломатично, заявивши, що «скептично» ставиться до «деяких деталей, що містяться в документах від американської сторони». Насправді європейські партнери шоковані й нажахані як пропозиціями американських переговірників, так і рівнем їхньої компетенції.
Однак наша величезна проблема полягає ще й у тому, що і з українського боку життєво важливі — однозначно найважливіші за всю історію незалежності України — переговори ведуть дилетанти, які не мають ні достатнього досвіду, ні компетенції для гідного та ефективного протистояння сьогоднішнім екзистенційним викликам, що стоять перед країною, яка стікає кров’ю, змучена та втомлена від війни, але не бажає здаватися агресору.
Не можна посилати на переговори «сов», здатних лише носити туди-сюди листи, як у «Гаррі Поттері». Ну, як може опонувати американцям Рустем Умеров, який не знає міжнародного права й не оперує інструментами тонкої дипломатії, зате володіє нерухомістю та бізнесом у США і має там родину? От наскільки жорстко він сперечатиметься з американцями, як гадаєте?
Якщо Володимир Зеленський справді хоче зберегти країну, а не тільки свою владу (риторичне запитання: чи можлива вона, якщо Україна впаде?), йому необхідно якомога швидше відкинути упередження — як особисті, так і старанно насаджені Андрієм Єрмаком, — і зібрати команду не відданих і лояльних виконавців, а досвідчених і ефективних переговірників — незалежно від їхніх минулих і теперішніх політичних уподобань і географічного місця розташування. Необхідно терміново мобілізувати стару дипломатичну гвардію, яка, на відміну від сьогоднішніх неофітів, має широкий геополітичний кругозір і колосальний досвід переговорів, неодноразово доводила свою профпридатність як на переговорах із Росією, так і зі США та Євросоюзом. Павло Клімкін, Костянтин Єлісєєв, Олег Шамшур, Костянтин Грищенко, Григорій Немиря, Лана Зеркаль — так, вони не є фанатами Володимира Зеленського, але уболівають за Україну й готові прийти їй на допомогу.
Іще 2013 року «Дзеркало тижня» писало: Україна не має допустити, щоб її «розібрали на органи». Нині ця небезпека як ніколи велика. Хтось хоче наші території, хтось потихеньку витягує людський ресурс, а хтось зазіхає на надра й інфраструктуру.
Якщо Україна підпише «мирний план Трампа» в тому вигляді, який нам зараз підсовують американці, роздратовано волаючи «швидше-швидше-швидше», то наша країна залишиться і без територій, і без гарантій безпеки, і без можливості розпоряджатися грошима на своє відновлення, і без корисних копалин, уже взятих американцями під контроль «ресурсною» угодою.
І така наруга стосується не лише України, а й кожної країни, яка не є Сполученими Штатами, Росією, Китаєм або Індією. У разі підписання таких документів, які карають і оббирають жертву та заохочують агресора, відчиниться скринька Пандори, з якої полізуть апетити інших великих хижаків, що розмірковують у сьогоднішньому світі так: «Я сильніший, отже, ти — їжа».