Сто днів тому Путін почав своє вторгнення в Україну, із застереженням про ядерний удар. Звеличуючи атомний арсенал Росії та обіцяючи підпорядкувати Україну, він пригрозив країнам, які вирішать втрутитися, наслідками, «яких ви ніколи не бачили за всю свою історію». Російське телебачення відтоді дражнить глядачів балачками про Армагеддон. Про це пише The Economist, свіжий випуск якого присвяченій "Новій ядерній ері".
Таким чином, Путін вже порушив чинний міжнародний ядерний порядок, навіть якщо він ніколи не застосує атомну зброю в Україні. Після таких загроз НАТО обмежило підтримку, яку воно було готове запропонувати, з двома наслідками, що з цього випливають. Перший полягає в тому, що вразливі держави, які дивляться на світ очима України, відчують, що найкращий захист від ядерного агресора — мати власну зброю. По-друге, інші ядерні держави повірять, що можуть виграти, копіюючи тактику Путіна. Якщо це так, то десь хтось обов'язково втілить свою погрозу в реальність. Такий розклад не повинен стати руйнівною спадщиною цієї війни.
Ядерна небезпека наростала ще до вторгнення. Північна Корея має десятки боєголовок. Іран, як заявила ООН цього тижня, має достатньо збагаченого урану для своєї першої бомби. Хоча новий Договір про нерозповсюдження ядерної зброї обмежить кількість міжконтинентальних балістичних ракет Росії та Америки до 2026 року, але цей договір не поширюється на такі види зброї, як ядерні торпеди. Пакистан швидко поповнює свій арсенал. Китай модернізує свої ядерні сили та, за словами Пентагону, розширює їх.
Усе це нарощування відображає ослаблення морального неприйняття, яке стримує застосування ядерної зброї. У міру того, як спогади про Хіросіму і Нагасакі згасають, люди не можуть зрозуміти, як детонація ядерного заряду малої потужності, на кшталт того, що може запустити Путін, може перерости у знищення цілих міст. Америка та Радянський Союз ледве впоралися із двостороннім ядерним протистоянням. А перспектива того, що багато ядерних держав зараз боротимуться за збереження миру, викликає тривогу.
Вторгнення в Україну посилює це занепокоєння. Навіть якщо Путін блефує, його погрози роз'їдають гарантії безпеки, що дані неядерним державам. 1994 року Україна здала колишню радянську ядерну зброю на своїй території в обмін на запевнення Росії, Америки та Великої Британії, що вона не буде атакована. Захопивши Крим та підтримавши сепаратистів у регіонах Донбасу у 2014 році, Росія грубо порушила цю обіцянку. Америка та Велика Британія, які значною мірою залишилися осторонь, також порушили свої обіцянки.
Це дає вразливим державам додаткову причину стати ядерними. Іран може вирішити, що відмова від бомби не принесе йому довгострокової вигоди, і наявність бомби, зараз викличе менше проблем, ніж у минулому. Якщо Іран отримає ядерну бомбу, як відреагують Саудівська Аравія та Туреччина? Південна Корея та Японія, які мають технології, щоб озброїтися самостійно. Такий крок Ірану не викличе довіри цих країн до зобов'язань Заходу щодо їх захисту у більш небезпечному світі.
Стратегія Путіна шантажувати ядерними загрозами ще більш руйнівна. Протягом десятиліть після Другої світової війни ядерні держави розглядали можливість використання атомної зброї у бою. Але за останні півстоліття подібні попередження робилися лише щодо таких країн, як Ірак та Північна Корея, котрі самі погрожували застосувати зброю масового знищення. Путін відрізняється тим, що він шантажує ядерними погрозами, щоб допомогти своїм силам вторгнення виграти війну із застосуванням звичайних озброєнь.
І, схоже, це спрацювало. Щоправда, підтримка України з боку НАТО виявилася сильнішою, ніж очікувалося. Але Альянс не наважується відправити «наступальну» зброю, таку як літаки. Хоча президент США Джо Байден відправив величезну кількість зброї, на цьому тижні він утримався від надання ракет, здатних завдати удару в глиб Росії. Деякі інші країни в НАТО, схоже, вважають, що Україна має врегулювати питання з Росією, бо поразка Путіна може загнати його в кут із жахливими наслідками.
Ця логіка створює небезпечний прецедент. Аналогічно міг би діяти і Китай, якби напав на Тайвань, стверджуючи, що острів вже є територією Китаю. Таким чином, більша кількість держав може почати накопичувати бойовий ядерний потенціал і зброю. Це було б порушенням Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, відповідно до якого країни зобов'язуються працювати на користь роззброєння.
Збитки, завдані Путіним, буде важко виправити. Договір про заборону ядерної зброї, який набув чинності минулого року та який підтримали 86 держав, закликає до скорочення ядерного озброєння. Проте країни, які мають таку зброю, бояться стати більш вразливими, навіть якщо колективне роззброєння може мати сенс.
Ретельна перевірка і контроль над ядерним озброєнням заслуговує на увагу і вимагає здійснення. Росія може ставитися до цього з обережністю, та її ресурси до виконання цих завдань зменшуються. Америка могла б відмовитись від своїх ракет наземного базування, не ставлячи під загрозу свою безпеку, в обмін на скорочення з боку Росії. Обидві сторони могли б домовитися про технічні заходи, такі як відмова від ударів по інфраструктурі управління ядерними боєголовками та зв'язку в ході звичайного конфлікту. Зрештою, ціль має полягати в тому, щоб залучити до цих переговорів Китай.
Ці переговори будуть легшими, якщо ядерна тактика Путіна зазнає невдачі, починаючи з гарантії того, що він не завдасть удару по Україні. На цьому тижні Байден написав, що Америка не виявила жодних приготувань з боку Росії. Однак такі країни, як Китай, Індія, Ізраїль та Туреччина, які мають доступ до Кремля, повинні попередити Путіна про свою лють, яку вони направлять на Росію, якщо, не дай Боже, він дійсно застосує ядерну зброю.
Врятувати Україну від ядерної атаки потрібно, але цього недостатньо. Світ також має переконатися, що Путін не отримає успіху сьогодні від своєї агресії, як він досяг успіху у 2014 році. Якщо він побачить, що його тактика спрацювала, у майбутньому він ще більше погрожуватиме ядерною зброєю. Це станеться, якщо він вирішить, що НАТО можна залякати. А переконати його в тому, що він має відступити, буде важче. Інші країни та автократи навчатимуться на його прикладі. Тому Україна потребує передового озброєння, економічної допомоги та санкцій проти Росії, щоб змусити армію Путіна відступити.
Ті країни, які бачать у цьому лише швидкоплинну європейську боротьбу, нехтують власною безпекою. І не можуть бути більш неправі ті, хто в ім'я миру стверджує, що Україні потрібне перемир'я з Росією прямо зараз, щоб не ув'язнути у війні, «яку вона не може виграти», у війні з ворогом, який уже втратив своє жало.
Якби Путін вважав, що НАТО не вистачає рішучості, Росія б залишалася небезпечною. Якби він був переконаний, що його ядерні загрози — це вибір між поразкою та патовою ситуацією, яка рятує обличчя, Росія була б небезпечнішою, ніж будь-коли.
Раніше повідомлялося, що Європі після війни в Україні доведеться будувати власне ядерне стримування. Що б не сталося далі в Україні, світу, який існував до 24 лютого, більше немає, настала нова небезпечна ера, в якій доведеться вчитися жити.