Минуло багато років після останньої революції у Франції чи хоча б серйозних спроб провести реформи. Політична і економічна стагнація стала особливою рисою країни, де за десятиліття мало що змінилося, навіть якщо влада переходила з рук "правих" до "лівих" і навпаки. І так було аж до тепер.
Цьогорічні президентські вибори, які стали найбільш інтригуючими за останній час, обіцяють закінчитися переворотом.
Про це сьогодні пише видання The Economist. Соціалістична і Республіканська партії, які керували країною з дня заснування п'ятої Французької Республіки в 1958 році, можуть бути усунуті в першому ж турі президентських виборів, які пройдуть 23 квітня.
Французькі виборці можуть постати перед вибором з двох кандидатів-аутсайдерів: харизматичним лідером "Національного фронту" Марін Ле Пен і новачком Еммануелем Макроном, який заснував свій ліберальний рух лише минулого року.
Наслідки від такої зміни важко переоцінити. Вона стала найчіткішим прикладом останнього глобального тренду: старий поділ на "лівих" і "правих" має все менше значення, ніж новий поділ на "відкритих" і "закритих". Наслідки "перевороту" у Франції будуть відчутні за межами французьких кордонів. Він може вдихнути нове життя в Євросоюз або розколоти його.
Причиною нової "французької революції" можна, на думку видання, назвати злість виборців на марність і зацикленість на власних інтересах правлячого класу. Президент-соціаліст Франсуа Олланд настільки непопулярний, що він навіть не претендує на переобрання. Республіканці зрозуміли, що їхні шанси на перемогу почали зменшуватися, коли з'ясувалося, що їхнього кандидата Франсуа Фійона звинувачують у "виплаті" своїй дружині і дітям мільйона євро з державного бюджету за роботу на вигаданих посадах. Фійон не віжмовився від участі у президентській гонці, хоча обіцяв зробити це. Але його шанси перемогти неймовірно ослабли.
Лють виборців також посилює загальне невдоволення французькою державою. Минулого року опитування встановило, що французи - найбільші песимісти на Землі. 81% опитаних громадян Франції відповіли, що світ з кожним роком стає гіршим і лише 3% вважають, що насправді справи рухаються в кращий бік. Значною мірою це невдоволення пояснюється економікою. Французька економіка вже досить довгий час млява. Величезний державний апарат поглинає 57% ВВП, і це підриває життєздатність країни.
Чверть молоді Франції безробітна. Мало кому з молодих французів вдається знайти постійну роботу, яка б сподобалася їхнім батькам. Через високі податки і жорстку регуляцію молодь з підприємницькою жилкою емігрує, найчастіше у Велику Британію.
Часті теракти грають на нервах, змушуючи людей жити у умовах постійного надзвичайного стану. Через це поглиблюється культурних розрив у країні з найбільшою мусульманською громадою в Європі. Багато з цих проблем накопичилися за десятиліття, але ні "ліві, ні "праві" не змогли вирішити їх. Остання спроба Франції провести амбітні економічні реформи і докорінно переглянути систему соціального і пенсійного забезпечення, відбулася в середині 1990-х років за президенства Жака Ширака. Через масові страйки ці зусилля зазнали невдачі. І після того майже ніхто навіть не намагався нічого змінити.
Ніколя Саркозі заговорив про реформи, але його наміри були розбиті фінансовою кризою 2007-2008 року. Франсуа Олланд взяв паршивий старт, запровадивши 75% податок для багатих французів. Після цього він став дуже непопулярним і не зміг нічого більше зробити. Після десятиліть застою не дивно, що французькі виборці хочуть викинути геть нероб з владних структур.
І Макрон, і Ле Пен намагаються грати на розчаруваннях. Але вони пропонують кардинально протилежні уявлення того, що турбує Францію, і, відповідно, пропонують дуже різні рішення. Ле Пен у всіх бідах звинувачує зовнішні сили і обіцяє захистити французів за допомогою нових перешкод і весоких соціальних виплат. Їй вдалося ефективно дистанціюватися від антисемітського минулого своєї партії. Для цього вона навіть виключила батька з політичної сили. Але Ле Пен апелює до тих, хто хоче закритися від усього світу. Вона називає глобалізацію загрозою для робочих місць у Франції, а ісламістів - пропагандистами терору, який загрожує праву "носити короткі спідниці". ЄС в її уявленнях - "антидемократичний монстр". Тому вона пропонує закрити радикальні мечеті, перекрити потік мігрантів, зупинити міжнародну торгівлю, відмовитися від євро, друкувати французький франк і провести референдум про вихід з ЄС.
Відчуття Макрона абсолютно протилежні. Він вважає, що Франція буде сильнішою, якщо стане більш відкритою. Він виступає на боці ідей торгівлі, співпраці, інтеграції з ЄС і підтримує міграцію. Він вітає культурні зміни і технологічний прорив. Він вважає, що підвищити зайнятість французів можна за допомогою скорочення тиску правил захисту прав працівників. Макрон виставляє себе як "революціонера глобалізації".
Якщо придивитися, то жоден з "кандидатів-повстанців" проти істеблішменту не можуть претендувати на роль переконливого атсайдера. Ле Пен провела все життя в політиці. Її успіх буде означати, що екстремістські партії соціально прийнятні.
Макрон був міністром економіки у Олланда. Його програма лібералізації, вірогідно, буде менш радикальною, ніж у Фійона, який пообіцяв спростити трудовий кодекс і скоротити державний апарат на 500 тисяч працівників. Обом революціонерам буде не легко втілювати свій порядок денний. Навіть якщо Ле Пен переможе, її партія навряд чи отримає більшість у параменті. А у Макрона і партії немає.
Та разом з тим, Ле Пен і Макрон - це відмова від статус-кво. Перемога Макрона доведе, що лібералізм досі важливий для європейців. Перемога Ле Пен зробить французів біднішими, більш замкнутими і злішими. Якщо вона виведе Францію з єврозони, це спричинить фіансову кризу по всьому ЄС, який 60 років гарантував мир і процвітання в Європі. Володимиру Путіну це сподобається.
Тим часом, останні опитування свідчать, що Макрон обійде Ле Пен у другому турі президентських виборів у Франції. У той же час, соціологи прогнозують перемогу Ле Пен в першому турі з результатом 27%.
Нагадаємо, що президентські вибори у Франції відбудуться у два раунди - 23 квітня і 7 травня 2017 року.
Більше про вибори у Франції читайте у статті Надії Коваль "Хто зробить Францію новою?" у тижневику "Дзеркало тижня. Украиїна".