Коли фізик і радянський розвідник Клаус Фукс, який отримав інформацію про Манхеттенський проект, помер у Німеччині в 1988 році, жоден високопоставлений радянський чиновник не був присутній на його похороні. Але на похорон прийшов 35-річний агент КДБ Владімір Путін. У 1990 році, після того, як Східна Німеччина «вийшла з радянської орбіти», Путін поїхав додому до Росії з трофеєм соціалістичних досягнень. Природа очільника Кремля Владіміра Путіна виткана з принижень і образ: неприязнь до НАТО — це наслідок його прихованого невдоволення щодо Росії, а отже, і слабкості РФ, пише The Washington Post.
Коли президент США Джо Байден говорить про «гарантії безпеки» Путіна, то використовує цинічний словник очільника Кремля, надаючи відтінок «адекватної геополітики» тому, що насправді є більш радикальним і зловісним — агресивному культурному нелібералізму та пораненому національному марнославству, які підживлюють напад Путіна на європейські норми та архітектуру безпеки.
Найважливіша подія в російській політиці цього століття сталася за межами РФ. Помаранчева революція в Україні 2004-2005 років, яка висловила широкий опір проти Росії та показала прагнення Києва до курсу на Захід.
Звідси зухвалість заяв Путіна про те, що росіяни та українці – це «один народ». Риторика, яка демонструє зневагу очільника Кремля до реальності може стати передвісником ще більш агресивних дій.
У 1994 році Росія підписала Будапештський меморандум, згідно з яким РФ погодилася «поважати незалежність, суверенітет і кордони України» та «утримуватися від погроз або застосування сили». Ця угода фактично була розірвана в 2014 році, коли українці виступили за торговельну угоду з Європейським Союзом. Потім Путін анексував Крим і розпочав війну на сході України, в результаті якої загинуло близько 14 тисяч людей.
Російський політолог Лілія Шевцова вважає, що поворот Києва до Європи та опір спробам Росії звести Україну до статусу «псевдо-держави» ставить «цивілізаційні виклики» для РФ.
«Дії Кремля в Україні та пропаганда були спрямовані, зокрема, на підрив самої ідеї європейських цінностей і на попередження росіян про ціну прояву непокори», - вважає вона.
Тому, на її думку, Путін не розглядає «рятівну деескалацію». Він хоче не допустити, щоб демократична Україна стала «небезпечною моделлю для наслідування», демонстрацією того, що «суспільство, яке пережило таку ж історію радянізації, що й Росія, здатне подолати цю спадщину і стати правовою державою».
На жаль, рішучість Росії дестабілізувати Україну часто здається сильнішою, ніж прагнення Європи допомогти Києву рухатися вперед за обраною проєвропейською траєкторією.
Якщо західні країни залишать Київ «один на один» із Путіним, це стало б дуже незручною поразкою для ліберальних демократій.
Звернення до санкцій є головним фактором політики США і заміною ефективних дій. Як зазначає аналітик Меган Грін із Гарвардської школи Кеннеді, згідно зі звітом уряду США, використання санкцій зросло на 933 відсотки між 2000 і 2021 роками.
«Росія уже під дією серйозних санкцій, без помітного впливу на поведінку Кремля щодо України, кібератак, вбивства дисидентів за кордоном або придушення внутрішніх громадянських прав», - додає аналітик.
Росія — це не лише «бензоколонка, що маскується під країну» і «сидить на вершині економіки, що має ядерну зброю та нафтові свердловини і нічого більше». РФ також має агресивні амбіції і готова до використання методів, що стирають різницю між миром і війною — для просування своїх цілей.
На майже чотиригодинній прес-конференції минулого місяця Путін навіть виступав проти систем перехоплення ракет, які є суто оборонними у Польщі та Румунії – членах НАТО. Його агресивні вимоги означають контроль над зовнішньою політикою України і послаблення НАТО, адже він вимагає припинити «військову діяльність» альянсу у Східній Європі, в тому числі в таких країнах-членах, як Естонія, Латвія та Литва.
Європейський Союз має допомогти прискорити виконання Києвом критеріїв членства, а НАТО — наблизити значні військові ресурси до України. Сполучені Штати і НАТО, каже держсекретар Ентоні Блінкен, мають «непохитну відданість територіальній цілісності України». Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг заявив, що Україна хоча і не член альянсу, однак «є дуже цінним партнером». Але всі ці заяви потрібно підтвердити діями, резюмує видання.
Росія представила Заходу справжній ультиматум — проєкти двох договорів, один із США, один із НАТО — про «гарантії безпеки». У Москві намалювали свою «формулу нового світу» і вважають, що решта світу має її прийняти. Захід міг висунути свої ультиматуми Росії і 2008-го, і 2014-го, але не зробив цього. Втрачена на великій шахівниці ініціатива дорого обходиться учасникам гри всього через кілька ходів. Чи піде Захід на поступки Росії 2022-го? Детальніше читайте у статті Сергія Корсунського «Ультиматум Путіна та переговори Росія—США: чи здадуть Україну».