Лобісти добудови «Північного потоку-2» у Росії і Європі не втомлюються співати дифірамби газопроводу. Одним з аргументів є начебто екологічність проекту, зниження викидів парникових газів. Та чи такий вже безпечний для навколишнього середовища російський газопровід, розбирається президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар.
«Один із сильних аргументів на користь російських проєктів «Північний потік» і «Північний потік-2» (а «Газпром» у 2018-му говорив і про «Північний потік-3») – це більше використання природного газу як перехідного палива для досягнення цілей декарбонізації та кліматичної нейтральності ЄС. Викиди СО2 при спалюванні газу в середньому на третину менші, ніж викиди при спалюванні вугілля або нафтопродуктів», - пише Гончар.
Певна річ, із герметичної підводної труби завдовжки понад 1,2 тисячі кілометрів в атмосферу нічого не потрапляє, емісія вуглекислого газу і метану відбувається тільки на компресорних станціях на російському і німецькому узбережжі, де газ використовується як паливо для їхньої роботи.
Саме тому оцінювати сумарний ефект потрібно не за балтійським відтинком маршруту російського газу до Європи, а по всьому маршруту від Ямалу до Чехії, а саме: Бованенково–Ухта–Грязовець–Усть-Луга–Грайфсвальд–німецько-чеський кордон завдовжки 4,7 тисячі км з десятками газокомпресорних станцій, що спалюють природний газ, зазначає автор.
Але найголовніше - викиди метану в атмосферу на Ямалі й за маршрутом: як техногенного походження, через витікання, так і спровокована людиною природна емісія на арктичному острові.
Експерти Міжнародного енергетичного агентства виділяють Росію як країну, в якій офіційні оцінки викидів метану надто низькі. Насправді РФ належить до найбільших емітентів метану у світі. Це фіксує супутниковий моніторинг Європейського космічного агентства.
«Певне зменшення емісії СО2 у Німеччині за рахунок більшого використання газу з поставок російськими потоками відгукнеться додатковою емісією СН4 на Ямалі. Оскільки метан у десятки разів агресивніший за вуглекислоту, зменшення викидів СО2 видається сумнівним», - додає Гончар.
Зменшення викидів вуглекислого газу на тлі мовчазної згоди зі збільшенням емісії більш агресивного метану – хибний шлях для досягнення цілей Зеленого пакту для Європи. Адже атмосфера Землі одна, що над Німеччиною, що над Ямалом.
«Тому аргументи прихильників ПП-2 про екологічність проєкту як мінімум некоректні, а прямо кажучи – брехливі», - зазначає Гончар.
На думку автора, подальша розробка Росією ямальських родовищ є глобальним екологічним злочином. І це стосується не тільки «Газпрому», який розробляє 32 родовища на півострові, але і компанії «Новатек», яка також розгортає свій видобуток на Тамбейській групі родовищ з подальшим скраплення і експортом газу.
«Газпром» планує підняти газовидобуток на Ямалі з нинішнього рівня трохи менше 100 млрд куб. м на рік до 360 млрд кубів. Проте вже зараз, навіть на основі офіційної екологічної звітності «Газпрому», облишивши сумніви в її об'єктивності та повноті, побачимо впродовж останніх років стійку динаміку зростання викидів СО2 і СН4. Причому емісія метану багатократно перевершує емісію вуглекислого газу, особливо в секторі транспортування газу.
З урахуванням більшої агресивності метану, порівняно з СО2, це означає, що позитивний ефект зменшення емісії СО2 в Європі повністю «з'їдатиметься» негативним ефектом зростанням обсягів викидів СН4 і СО2 на Ямалі та дорогою транспортування газу в ЄС.
Михайло Гончар вважає, що виправити ситуацію зі зростанням викидів парникових газів може глобальна ініціатива про заборону видобутку вугілля, нафти та газу в арктичних регіонах планети, де вони залягають під шаром вічної мерзлоти, насиченої метангідратами. І насамперед – у російській Арктиці та на Ямалі.
Певная рік, таку заборону Росія ігноруватиме. Примусити Москву виконувати її можна, шляхом впровадження додаткового антиемісійного податку на газ, імпортований компаніями з країн ЄС через російські потоки в розмірі, який робитиме інвестиції російських і закордонних компаній у Ямал завідомо збитковими.
Автор також нагадує, що перехід з вугілля на газ не є панацеєю у вирішенні кліматичних проблем планети. Дослідники з Німецького інституту економічних досліджень (Deutschen Instituts für Wirtschaftsforschung) вважають, що для досягнення кліматичних цілей ЄС до 2030 року необхідно зменшити частку газу в енергетичному балансі вдвічі, а до 2040-го – зовсім від нього відмовитися.
«Антигазовий» підхід поділяють і учасники створеного 2019 року в Німеччині, Австрії та Швейцарії руху S4F («Учені за майбутнє»). У своїй доповіді 2021 року вони відзначають, що, з урахуванням витікань метану під час видобутку і транспортування природного газу, розширення його використання може мати такий самий негативний кліматичний вплив, як і використання вугілля.
«Тому «Північний потік-2» із його 50-літнім життєвим циклом, у цьому контексті, не тільки зайвий, а й, з урахуванням вищесказаного, – шкідливий. «Газпром» спільно з його лобістами в Європі грають у кліматичні «наперстки», пропонуючи виграш «Природний газ для зменшення викидів СО2», який обернеться глобальним кліматичним програшем Зеленого пакту для Європи», - наголошує експерт.
Гончар переконаний: будь-які переговори з Росією на тему боротьби з глобальними кліматичними змінами мають розпочинатися з вимоги припинити нарощування газовидобутку на Ямалі, відмовитися від планів розробки нових родовищ вуглеводнів у Арктиці. А проєкт «Північний потік-2» має бути зупинений як першочерговий захід.
Про це замислилился німецькі «зелені», які ініціювали лист на підтримку ідеї певного меморандуму про мораторій на реалізацію проекту, (правда, в обмін на зняття санкцій). Своєю чергою США поставили умову - спочатку мораторій і лише потім зняття санкцій.
« Може це було б і непогано як якийсь проміжний етап остаточного припинення проекту, але погано те, що проблема, яка зачіпає наші національні інтереси, вирішується без нашої участі. Але з нашим «внеском» у вигляді ломового вирішення кадрового питання в «Нафтогазі України» з наступним швидким руйнуванням корпоративної команди, яка успішно протидіяла російському проекту протягом років», - пише Михайло Гончар.
Це розв’язує руки німцям і дає свободу дій Білому дому в його помилковій стратегії протистояння російському «Північному потоку-2» м’якою силою переконання заради стратегічного трансатлантичного партнерства США–Німеччина.
Абсурдності ситуації, що склалася надає і відмова Білого дому (за даними видання Axios) вводити санкції проти газпромівської компанії-оператора путінського проекту, зареєстрованого в Швейцарії. Очолювана приятелем російського президента, колишнім офіцером східно-німецької Штазі Матіасом Варнігом, ця компанія після введення газопроводу в експлуатацію стане ще однією головою російської корупційної гідри в Європі.
«І це робиться в супроводі німецького хору під керуванням голови Мюнхенської конференції з безпеки Вольфганга Ішингера, що виконує арію в опері Байдена про боротьбу в глобальних масштабах з корупцією і клептократією, які роз’їдають демократію. Залишилося тільки Герхарда Шредера запросити виступити з доповіддю на антикорупційну тему. Воістину, газократія перемагає демократію, про що ZN.UA писало ще в 2014-му», - підсумовує автор.
Докладніше про те, чому російські газопроводи стануть глобальним кліматичним програшем для Зеленого пакту Європи, і чому слід заборонити розробку вугілля, нафти і газу в арктичних регіонах планети, читайте в статті Михайла Гончара «Північний потік-2»: кліматичний вимір».